Постанова
Іменем України
28 жовтня 2019 року
місто Київ
справа № 308/2695/16-ц
провадження № 61-23200св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Апеляційного суду Закарпатської області від 27 лютого 2017 року у складі колегії суддів: Мацунича М. В., Куштана Б. П., Кондора Р. Ю.,
ВСТАНОВИВ:
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивача
ОСОБА_1 у березні 2016 року звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2, у подальшому уточненим, про визнання нерухомого майна спільною сумісною власністю подружжя.
Позивач обґрунтовувала заявлені вимоги тим, що з ОСОБА_2 вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з 21 вересня 1985 року до 24 червня 2015 року. Під час шлюбу ними здійснено будівництво житлового будинку АДРЕСА_1 . У будинку створені всі умови для проживання, підключено газо-, електро- та водопостачання, наявні меблі, встановлено усі побутові пристрої, створено комфортні умови для проживання та користування банею.
Проте, будинок не здано в експлуатацію, це відмовляється зробити відповідач із метою уникнути поділу будинку між сторонами. Позивач звернутися до уповноваженого органу з метою здачі в експлуатацію будинка не має можливості, оскільки усі дозвільні документи видані на ім`я її чоловіка. Посилаючись на приписи статті 60 СК України, просила суд визнати об`єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 житловий будинок АДРЕСА_1, що складається із житлового будинку з мансардою, загальною площею 136, 6 кв. м, бані, господарських споруд та огорожі.
Стислий виклад заперечень відповідача
Відповідач проти позову заперечував, просив суд відмовити у його задоволенні, оскільки будинок будувався ним за дорученням та зокрема за кошти дочки, на його земельній ділянці, позивач участі у будівництві не брала, на час будування між ними фактичні шлюбні відносини як подружжя припинилися.
Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 25 листопада 2016 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції обґрунтовувалось тим, що будинок побудовано ОСОБА_2 самостійно для дочки за її кошти, позивач не довела, що спірне майно є спільною сумісною власністю подружжя. Також послався на те, що будинок не зданий в експлуатацію, право власності на нього не зареєстровано.
Рішенням Апеляційного суду Закарпатської області від 27 лютого 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 25 листопада 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення позову. Визнано незавершений будівництвом житловий будинок АДРЕСА_1 разом із господарськими спорудами, об`єктом спільної сумісної власності ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .
Рішення суду апеляційної інстанції обґрунтовувалось тим, що спірний об`єкт незавершеного будівництва збудований під час шлюбу за спільні сумісні кошти, за спільної праці подружжя та є об`єктом спільної сумісної власності подружжя; будівництво його закінчено, він фактично експлуатується за своїм функціональним призначенням, але не здається в експлуатацію і право власності на нього не оформлюється з вини відповідача. Позивач позбавлена можливості здійснити відповідні дії, що перешкоджає їй реалізувати своє право на поділ набутого за час шлюбу зазначеного майна. Сам юридичний статус спірного об`єкта як незавершений будівництвом житловий будинок через свідоме неприйняття такого в експлуатацію не може бути перепоною за наявності наведених обставин у визнанні такого спірного об`єкта незавершеного будівництва спільною сумісною власністю подружжя. Посилання суду першої інстанції на відсутність реєстрації права власності та неприйняття будинку в експлуатацію є помилковим. Незавершений будівництвом житловий будинок, окрім того, що збудований сторонами під час шлюбу та за спільні сумісні кошти та внаслідок спільної праці, в якому позивач проживала з моменту зведення у 2009 році до весни 2014 року, коли між сторонами сталась сварка, і після цього позивач перестала проживати в будинку, а тому статус спільної сумісної власності на незавершений будівництвом житловий будинок, доведено позивачем, відповідає положенням статті 60 СК України. Апеляційний суд зробив висновок, що відповідач не надав належних та допустимих доказів на спростування презумпції спільної сумісної власності подружжя.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ засобами поштового зв`язку у березні 2017 року, ОСОБА_2 просить скасувати рішення Апеляційного суду Закарпатської області від 27 лютого 2017 року та залишити в силі рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 25 листопада 2016 року, яке було помилково скасоване апеляційним судом.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга обґрунтовується неправильним застосуванням судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Заявник зазначає, що судом апеляційної інстанції не враховано, що належними та допустимими доказами підтверджено, що спірний будинок збудований ним за особисті кошти та кошти дочки, позивач не брала участі у будівництві будинку; у період будівництва будинку позивач не проживала із заявником однією сім`єю, шлюбні відносини фактично припинилися з 2006 року, коли будівництво розпочато у 2007 році. Також зазначає, що апеляційний суд не врахував, що земельна ділянка, на якій розташоване спірне майно, належить заявнику на праві приватної власності. У справі не проводилася судово-будівельна експертиза, не досліджувалось питання готовності житлового будинку до експлуатації. Крім того, до участі у справі не залучено третю особу, дочку сторін ОСОБА_3 .
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
ОСОБА_3 просила відмовити у задоволенні касаційної скарги ОСОБА_2, оскаржувані судові рішення залишити без змін. Зазначила, що оскаржуване рішення апеляційного суду ухвалено з правильним застосуванням норм матеріального та дотриманням норм процесуального права, касаційна скарга є безпідставною із зазначенням неправдивої інформації у ній. Вимоги позову підтверджені належними та допустимими доказами та не спростовані заявником.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДАХ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06 квітня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі.
Згідно зі статтею 388 ЦПК України (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що набрав чинності 15 грудня 2017 року, далі - ЦПК України) судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу ХІІІ "Перехідні положення" ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Справу разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду у травні 2018 року.
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 213 ЦПК України (в редакції Закону України від 18 березня 2004 року № 1618-IV, далі - ЦПК України 2004 року), відповідно до яких рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд перевірив доводи касаційної скарги та матеріали цивільної справи, за результатами чого зробив висновок, що оскаржуване судове рішення відповідає вимогам законності та обґрунтованості, визначеним статтею 213 ЦПК України 2004 року, а отже касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення.
Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_2 з 21 вересня 1985 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 24 червня 2015 року.
Рішенням Чопської міської ради від 31 березня 1994 року "Про виділення земельних ділянок" ОСОБА_2 виділено земельну ділянку, площею 0, 06 га, під індивідуальне будівництво індивідуальних житлових будинків на АДРЕСА_1
Рішенням Чопської міської ради від 26 жовтня 2000 року "Про виділення земельних ділянок під будівництва гаражів, житлових будинків, збір матеріалів погодження, переоформлення державних актів на право постійного користування, вилучення земділянок та передача у приватну власність" передано ОСОБА_2 у приватну власність безкоштовно земельну ділянку, площею 0, 06 га, на АДРЕСА_1, яка надана йому для індивідуального будівництва житлового будинку.
На підставі цього рішення 20 листопада 2000 року ОСОБА_2 видано державний акт на право приватної власності на землю, серія IV- ЗК № 013230.
Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю 05 липня 2007 року надано ОСОБА_2 дозвіл на виконання будівельних робіт № 86/07 із будівництва індивідуального житлового будинку на АДРЕСА_1 Дата початку будівельних робіт зазначена липень 2007 року, а дата закінчення - липень 2010 року.
З технічного паспорта на спірний житловий будинок встановлено, що будівництво будинку з мансардою, банею та господарськими спорудами закінчено в грудні 2009 року. Проте, матеріали справи не містять відомостей про реєстрацію права власності на будинок чи прийняття його в експлуатацію.