ПОСТАНОВА
Іменем України
31 жовтня 2019 року
Київ
справа №812/764/15
адміністративне провадження №К/9901/1753/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді - Мартинюк Н.М.,
суддів - Жука А.В., Мельник-Томенко Ж.М.,
розглянув у порядку письмового провадження
касаційну скаргу ОСОБА_1
на постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 26 липня 2016 року (головуючий суддя: Сухарьок М.Г., судді: Блохін А.А., Гаврищук Т.Г.)
у справі №812/764/15
за позовом ОСОБА_1
до Управління Державної пенітенціарної служби України в Луганській області,
третя особа - Головне управління державної казначейської служби України в Луганській області,
про стягнення заборгованості із заробітної плати, зобов`язання вчинити дії.
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
ОСОБА_1 у липні 2015 року звернувся з адміністративним позовом до Управління Державної пенітенціарної служби України в Луганській області (далі також - "Управління ДПСУ в Луганській області"), в якому просив:
- стягнути з відповідача на користь позивача нараховане, але не виплачене грошове забезпечення (заборгованість з виплати заробітної плати) в розмірі: 34757 грн за період з жовтня 2014 року до грудня 2014 року;
- стягнути з відповідача на користь позивача 38614 грн за сім місяців затримки з виплати заробітної плати;
- зобов`язати відповідача надати позивачу копію наказу про звільнення;
- зобов`язати відповідача перерахувати позивачу заборгованість із виплати заробітної плати в сумі: 34757 грн та суму: 38614 грн за сім місяців затримки з виплати заробітної плати на його картковий рахунок у КБ ПАТ "ПриватБанк".
В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначив, що в період з 15 серпня 1997 року до 2 грудня 2014 року він перебував на службі в органах Державної пенітенціарної служби України. 8 травня 2009 року його було призначено на посаду начальника відділу з контролю за виконанням судових рішень Перевальської виправної колонії Управління ДПСУ в Луганській області (№15), де він сподівався надалі проходити службу. Однак у листопаді - грудні 2014 року у місті Перевальську стало неможливо працювати й проживати, постійно лунали погрози у бік працівників Перевальської виправної колонії та їхніх сімей. Перевальський район Луганської області став непідконтрольний українській владі, створилася реальна загроза життю позивача та його родині, також перестали виплачувати заробітну плату. Відтак, позивач був вимушений терміново переїхати на територію, підконтрольну українській владі, до родичів у місто Борзна Чернігівської області.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Луганський окружний адміністративний суд постановою від 3 лютого 2016 року позов задовольнив частково, стягнув з відповідача на користь позивача заборгованість із виплати заробітної плати у розмірі: 34757 грн за період з жовтня 2014 року до грудня 2014 року. В задоволенні решти позовних вимог відмовив.
Задовольняючи частково адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що станом на 2 грудня 2014 року наказом Державної пенітенціарної служби України від 5 листопада 2014 №665/ОД-14 на Управління ДПСУ в Луганській області був покладений обов`язок забезпечити виплату грошового забезпечення та заробітної плати персоналу установ виконання покарань в Луганській області.
Також, наказом Державної пенітенціарної служби України від 14 листопада 2014 року за №690/ОД-14 "Про деякі питання фінансування органів та установ, що належать до сфери управління Державної пенітенціарної служби України в Донецькій та Луганській областях" визначено наступне. До 1 грудня 2014 року здійснити переміщення Управління ДПСУ в Луганській області, відділу оперативного чергування, збору та узагальнення інформації Управління ДПСУ в Луганській області, Луганського міжрегіонального воєнізованого формування Державної кримінально-виконавчої служби України (далі - підрозділи управління в Луганській області) із збереженням їх основних функцій з міста Луганська до міста Сєвєродонецька Луганської області.
За таких обставин суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість вимог ОСОБА_1 та необхідність задоволення адміністративного позову.
Донецький апеляційний адміністративний суд своєю постановою від 26 липня 2016 року скасував постанову суду першої інстанції та прийняв нову постанову, якою відмовив у задоволенні позову повністю.
Апеляційний суд мотивував свою постанову тим, що постановою Кабінету Міністрів України від 7 листопада 2014 року №595 був затверджений Тимчасовий порядок фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей (далі - "Порядок №595"). Цим Порядком встановлено, що в населених пунктах Донецької та Луганської областей, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, видатки з державного бюджету, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування здійснюються лише після повернення згаданої території під контроль органів державної влади.
Також Порядком №595 передбачено, що заробітна плата (грошове забезпечення, суддівська винагорода) працівникам (військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу) установи за період, коли установа розміщувалася на тимчасово неконтрольованій території, а у подальшому територія була повернута під контроль органів державної влади, або установа була переміщена в населений пункт, на території якого органи державної влади здійснюють свої повноваження в повному обсязі (далі - "контрольована територія"), виплачується у повному обсязі за рахунок кошторису (плану використання бюджетних коштів) установи.
На виконання Постанови Кабінету Міністрів України №595 був прийнятий Наказ Державної пенітенціарної служби України від 14 листопада 2014 року №690/ОД-14, яким передбачено: заробітну плату (грошове забезпечення) працівникам (особам рядового і начальницького складу) органів та установ, за період, коли вони розміщувалися на тимчасово неконтрольованій території, після повернення цієї території під контроль органів державної влади України або переміщення органів та установ на контрольовану територію виплачувати у встановленому порядку в повному обсязі за рахунок кошторисів цих органів та установ.
На цей час місто Перевальськ розташовано в межах тимчасово неконтрольованої території, Перевальська виправна колонія Управління Державної пенітенціарної служби України в Луганській області (№15) не була переміщена до населеного пункту, на території якого органи державної влади здійснюють свої повноваження в повному обсязі.
За таких обставин, апеляційний суд не погодився з висновком суду першої інстанції, що станом на 2 грудня 2014 року на Управління ДПСУ в Луганській області був покладений обов`язок забезпечити виплату грошового забезпечення та заробітної плати персоналу установ виконання покарань в Луганській області.
Короткий зміст вимог касаційних скарг та відзивів (заперечень)
У касаційній скарзі позивач просить скасувати постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 26 липня 2016 року і залишити в силі постанову Луганського окружного адміністративного суду від 3 лютого 2016 року.
Зокрема, скаржник зазначає, що апеляційний суд дійшов хибних висновків, не захистив його конституційні права, а навпаки, порушив їх. У мотивувальній частині оскаржуваної постанови апеляційний суд не вказав жодного посилання на положення Конституції України чи іншого закону України, який містить норми матеріального права. Натомість суд застосував підзаконні нормативні акти, на підставі яких ухвалив рішення, таким чином повність нівелюючи законодавчі акти, які мають найвищу юридичну силу стосовно підзаконних нормативних актів.
У запереченнях на касаційну скаргу позивач просить залишити касаційну скарги без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції без змін. Також зазначає, що виплату заробітної плати позивачу належить здійснювати після повернення територій, на якій знаходиться виправна колонія, де працював позивач, під контроль української влади.
Перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Верховного Суду приходить до висновку, що касаційна скарга має бути задоволена.
II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ
Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 в період з 15 серпня 1997 року до 2 грудня 2014 року перебував на службі в органах Державної пенітенціарної служби України. 8 травня 2009 року його було призначено на посаду начальника відділу з контролю за виконанням судових рішень Перевальської виправної колонії Управління Державної пенітенціарної служби України в Луганській області (№15).
2 грудня 2014 року наказом Управління ДПСУ в Луганській області №66 о/с від 2 грудня 2014 року позивача було звільнено з посади начальника відділу з контролю за виконанням судових рішень Перевальської виправної колонії Управління ДПСУ в Луганській області (№15) згідно п. 64 "Ж" "Положення про проходження служби особами рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ України" (за власним бажанням).
Звільняючись з роботи, позивачу віддали документи: трудову книжку, службову характеристику та ін., проте не було проведено остаточний розрахунок із виплати нарахованої заробітної плати, також надано копії наказу про звільнення.
У жовтні, листопаді, грудні 2014 року Перевальською виправною колонією №15 позивачу було нараховане грошове забезпечення: за жовтень 2014 року - 6324,66 грн., за листопад 2014 року - 4708,01 грн., за грудень 2014 року - 23724,72 грн., про що була видана довідка №26/10/119 від 2 грудня 2014 року.
З проханням виплатити заробітну плату позивач звернувся до відповідача.
У відповідь на звернення ОСОБА_1 щодо невиплати заробітної плати при звільненні відповідач листом № 4-782-15/Б-408 від 31 січня 2015 року відмовив у задоволенні вимог про виплату заборгованості по заробітній платі за період жовтень-грудень 2014 року на підставі положень постанови Кабінету Міністрів України від 7 листопада 2014 року №595 "Деякі питання фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам та організаціям Луганської та Донецької областей".
Не погодившись із вказаною відповіддю ОСОБА_1 звернувся до суду за захистом свого порушеного права.
ІII. ДЖЕРЕЛА ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) І ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ