Постанова
Іменем України
16 жовтня 2019 року
місто Київ
справа № 201/5092/14-ц
провадження № 61-9594св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В.,
суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "ПРИВАТБАНК",
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 03 лютого 2015 року у складі судді Ткаченко Н. В. та рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 13 червня 2016 року у складі колегії суддів: Городничої В. С., Варенко О. П., Лаченкової О. В.,
ВСТАНОВИВ:
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивача
У квітні 2014 року ОСОБА_1 звернулась до Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "ПРИВАТБАНК" (далі - ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК", банк) із позовом про припинення дій із зупинення банківських операцій за особовим рахунком.
Позов обґрунтовувався тим, що 01 березня 2012 року між позивачем та банком укладено договір банківського вкладу шляхом підписання заяви на оформлення вкладу "Стандарт, 60 міс." № SAMDN25000724055638. Позивач перерахувала на особовий рахунок № НОМЕР_1 грошові кошти в розмірі 741 523, 00 грн. З квітня 2014 року відповідач заблокував платіжну картку позивача та припинив нараховувати відсотки за договором банківського вкладу. Представник позивача звернувся за роз`ясненнями до банку та отримав відповідь про те, що обслуговування клієнтів призупинено через невизначеність юридичного статусу півострова Крим. Просила припинити дії ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" із зупинення банківських операцій за особовим рахунком № НОМЕР_1, відкритим на ім`я позивача, а також із блокування платіжної картки № НОМЕР_2, виданої позивачу; зобов`язати ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" відновити нарахування та виплату відсотків за договором банківського вкладу.
Стислий виклад заперечень відповідача
Відповідач позов не визнав, просив відмовити у його задоволенні.
Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 03 лютого 2015 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Суд першої інстанції, відмовляючи у позові, врахував судову практику та норми законодавства Російської Федерації, у зв`язку з чим дійшов висновку про відсутність будь-який навмисних протиправних дій зі сторони ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" щодо обмеження позивача у користуванні та розпорядженні її грошовими коштами, оскільки договір банківського вкладу укладено на окупованому Кримському півострові, де зобов`язання за договорами з ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК", укладеними працівниками філії банку, виконує Автономна некомерційна організація "Фонд захисту вкладників"
(далі - АНО "ФЗВ"), а тому ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" є неналежним відповідачем у цій справі.
Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 13 червня 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення про відмову у позові з інших підстав.
Рішення апеляційного суду обґрунтовувалась тим, що під час розгляду справи позивач не надала жодних документів на підтвердження порушення банком зобов`язань шляхом зупинення банківських операцій за особовим рахунком № НОМЕР_1 та дій стосовно блокування платіжної картки № НОМЕР_2, належної позивачу, та припинення нарахування відсотків за договором банківського вкладу. З відповіді банку, на яку посилається позивач, слідує, що відповідач не відмовляв позивачу у здійсненні зазначених дій та зобов`язався в подальшому виплатити кошти, які знаходяться на рахунку. Проте з позовом щодо повернення вкладу позивач не зверталася та це не було предметом розгляду. За таких обставин суд позбавлений можливості перевірити наявність чи відсутність порушеного права позивача. Таким чином, позивач не довела наявності у неї права на звернення до суду з цим позовом, оскільки банк не відмовив їй, а лише зазначив про проведення перевірки.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги
ОСОБА_1 , не погодившись із ухваленими судовими рішеннями, у липні 2016 року звернулася до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ із касаційною скаргою, в якій просила скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, справу направити на новий розгляду до суду апеляційної інстанції.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга обґрунтовувалась тим, що судами першої та апеляційної інстанцій порушено норми процесуального права та неправильно застосовані норми матеріального права. Посилається на те, що судами надано невірну оцінку наявним у матеріалах справи доказам, зокрема, копіям чеків та виписці банку, з огляду на що вони дійшли необґрунтованого висновку про безпідставність позову та про недоведення обставин, на які посилалася позивач.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
У наданому відзиві банк просив касаційну скаргу залишити без задоволення.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДАХ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 08 липня 2016 року відкрито касаційне провадження.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 грудня 2016 року справу призначено до судового розгляду.
Згідно зі статтею 388 ЦПК України (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що набрав чинності 15 грудня 2017 року, далі - ЦПК України) судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу ХІІІ "Перехідні положення" ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Справу разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду у лютому 2018 року.
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Під час визначення меж розгляду справи судом касаційної інстанції застосовані положення статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 213 ЦПК України (в редакції Закону України від 18 березня 2004 року
№ 1618-IV, далі - ЦПК України 2004 року), згідно з якими рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.
Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 01 березня 2012 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" укладено договір SAMDN25000724055638 "Стандарт, 60 міс.", згідно з яким позивач передала банку суму вкладу у розмірі 741 523, 00 грн строком на 60 місяців зі сплатою 18 % річних за користування, що підтверджується заявою про оформлення вкладу.
Внесення коштів у розмірі 741 523, 00 грн на рахунок ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" підтверджується копією квитанції від 01 березня 2012 року № 350343842 з призначенням платежу "до вкладу договір SAMDN25000724055638".
08 квітня 2014 року позивач звернулася до відповідача із заявою про надання інформації, в тому числі й щодо блокування її рахунків і банківських карт. Листом від 09 квітня 2014 року № 20.1.0.0.0/7-20140408/1839 банк повідомив ОСОБА_1 про неможливість вирішити порушені нею в зверненні питання через невизначеність статусу території Кримського півострова та його правового режиму, а також з роз`ясненням щодо проведення роботи банком щодо повернення вкладів та подальшого надання інформації з цього приводу.
Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі
Під час оцінки застосування судами норм матеріального права до спірних правовідносин Верховний Суд застосовує їх системний аналіз.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.