ПОСТАНОВА
Іменем України
31 жовтня 2019 року
Київ
справа №803/879/14
касаційне провадження №К/9901/12222/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Чиркіна С.М.,
суддів: Єзерова А.А., Саприкіної І.В.
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 20.04.2016 (головуючий суддя: Судова-Хомюк Н.М., судді: Гуляк В.В., Коваль Р.Й.) у справі №803/879/14 за позовом ОСОБА_1 до Реєстраційної служби Луцького міського управління юстиції Волинської області про визнання нечинним і скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,
В С Т А Н О В И В:
В травні 2014 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 або позивач) звернулася до суду з позовом до Реєстраційної служби Луцького міського управління юстиції Волинської області (далі - відповідач), в якому просила:
визнати нечинним і скасувати рішення про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень №7919608 від 13.11.2013, прийняте державним реєстратором прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Луцького міського управління юстиції Волинської області Герасимюк Ю.В.;
зобов`язати відповідача здійснити державну реєстрацію права власності на криту зупинку громадського транспорту з кіоском по АДРЕСА_1 у м. Луцьку, яка належить на праві приватної власності ОСОБА_1 .
На обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що відповідачем необґрунтовано відмовлено їй у державній реєстрації права власності на об`єкт нерухомого майна (критої зупинки громадського транспорту з кіоском). На державну реєстрацію позивачем подано вичерпний перелік документів, в т.ч., і документи, що підтверджують перехід права власності на нерухоме майно.
Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 19.06.2014 адміністративний позов задоволено частково:
визнано протиправним і скасовано рішення про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень №7919608 від 13.11.2013, прийняте державним реєстратором прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Луцького міського управління юстиції у Волинській області Герасимюк Ю.В.;
зобов`язано відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про здійснення державної реєстрації права власності на криту зупинку громадського транспорту з кіоском по АДРЕСА_2 .
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Ухвалюючи таке рішення, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем для державної реєстрації речових прав на майно було подано вичерпний перелік документів, які підтверджують виникнення у ОСОБА_1 права власності на реконструйований об`єкт нерухомого майна, що розташований за адресою: АДРЕСА_2, що безпідставно не враховано державним реєстратором при розгляді заяви від 10.10.2013. Відмова у проведенні державної реєстрації мала місце з непередбачених на те статтею 24 Закону України від 01.07.2004 №1952-IV "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; далі - Закон №1952-IV) підстав.
Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 20.04.2016 скасовано постанову Волинського окружного адміністративного суду від 19.06.2014 та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що торговий павільйон під криту зупинку громадського транспорту з кіоском по АДРЕСА_2 за своїми технічними (кваліфікаційними) характеристиками є тимчасовою спорудою торговельного призначення. Відповідно, не підлягають державній реєстрації речові права та їх обтяження на малі архітектурні форми, тимчасові, некапітальні споруди, що розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є можливим без їх знецінення та зміни призначення.
Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, позивач подала касаційну скаргу, у якій просить суд касаційної інстанції скасувати оскаржуване судове рішення, а постанову суду першої інстанції залишити в силі. Касаційна скарга обґрунтована тим, що судом апеляційної інстанції неповно з`ясовані обставини справи, що мають значення для правильного її вирішення. Скаржник зазначила, що судом апеляційної інстанції не надано правову оцінку тому, що спірне нерухоме майно не може вважатися тимчасовою спорудою, позаяк таке облаштоване фундаментом, про що зазначено у висновку експертного дослідження №7982, виготовленим на замовлення ОСОБА_1 . Також скаржник зазначила, що на момент апеляційного розгляду справи відповідач перебував на стадії ліквідації, а тому суд мав би встановити його правонаступника або, за його відсутності, закрити провадження у справі.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 13.05.2016 відкрито касаційне провадження у справі.
15.12.2017 розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03.10.2017 №2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким КАС України викладено в новій редакції.
Підпунктом 4 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" КАС України в редакції згаданого Закону передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
У січні 2018 року цю справу передано на розгляд Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.
В порядку статті 31 КАС України, пункту 15 Перехідних положень КАС України за результатами повторного автоматизованого розподілу від 20.06.2019 визначений новий склад суду.
Ухвалою Верховного Суду від 21.10.2019 справу прийнято до провадження та призначено її до розгляду в порядку письмового провадження відповідно до вимог статті 345 КАС України.
Відповідач правом на подання відзиву на касаційну скаргу ОСОБА_1 не скористався.
Верховний Суд переглянув оскаржуване судове рішення у межах доводів касаційної скарги, з урахуванням вимог статті 341 КАС України з`ясував повноту фактичних обставин справи, встановлених судом, перевірив правильність застосування норм матеріального і процесуального права та дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Судами попередніх інстанцій у межах спірних правовідносин встановлено, що рішенням Луцької міської ради від 01.07.2009 № 42/77 позивачу затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки для обслуговування торгового павільйону на АДРЕСА_2 та надано на умовах оренди земельну ділянку на 5 років, площею 0,0031 га.
09.07.2009 між Луцькою міською радою та позивачем укладено договір оренди земельної ділянки за вказаною адресою терміном на 5 років. Земельна ділянка передана в оренду для обслуговування торгового павільйону.
Рішенням виконавчого комітету Луцької міської ради від 20.05.2010 № 326-41 дозволено підприємцю ОСОБА_1 проектування реконструкції торгового павільйону по АДРЕСА_2 .
29.10.2010 Інспекцією Державного архітектурно-будівельного контролю у Волинській області позивачу видано дозвіл № 563 на реконструкцію торгового павільйону під криту зупинку громадського транспорту з кіоском, що розташований за адресою: АДРЕСА_2 Словацького, 3-в.
20.06.2011 ОСОБА_1 виготовила технічний паспорт на криту зупинку громадського транспорту з кіоском по АДРЕСА_2.
09.08.2011 позивач отримала декларацію про готовність об`єкта до експлуатації.
10.10.2013 ОСОБА_1 подала до державного реєстратора заяву про реєстрацію прав на нерухоме майно по АДРЕСА_2 .
19.10.12013 державним реєстратором прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Луцького міського управління юстиції Волинської області Герасимюк Ю.В. прийнято рішення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №6985117. Підставою для зупинення розгляду заяви слугував висновок державного реєстратора про відсутність усіх необхідних документів для проведення реєстраційних дій, а саме: довідки про присвоєння адреси та правовстановлюючого документу.
13.11.2013 відповідачем прийнято рішення про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень №7919608 у зв`язку з тим, що ОСОБА_1 не усунуті обставини, які слугували підставою для зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, а саме: не подано правовстановлюючий документ на об`єкт нерухомого майна.
Вказане рішення і є предметом спору у цій справі.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, Верховний Суд виходить з такого.
Законом №1952-IV врегульовані відносини, пов`язані з державною реєстрацією прав на нерухоме майно та їх обтяжень.
Відповідно до статті 2 Закону №1952-IV державна реєстрація речових прав на нерухоме майно (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Згідно положень статті 9 цього Закону державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або договір (угода) пов`язує можливість проведення державної реєстрації виникнення, переходу, припинення прав на нерухоме майно або обтяження таких прав; приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, про відмову в державній реєстрації, про її зупинення, внесення змін до Державного реєстру прав; у разі потреби вимагає подання передбачених законодавством додаткових документів, необхідних для державної реєстрації прав та їх обтяжень.
Порядок проведення державної реєстрації прав та їх обтяжень визначений статтею 15 Закону №1952-IV.
Відповідно до згаданої норми, державна реєстрація прав та їх обтяжень проводиться в такому порядку:
1) прийняття і перевірка документів, що подаються для державної реєстрації прав та їх обтяжень, реєстрація заяви;
2) встановлення факту відсутності підстав для відмови в державній реєстрації прав та їх обтяжень, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та/або їх обтяжень;
3) прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, відмову в ній або зупинення державної реєстрації;
4) внесення записів до Державного реєстру прав;
5) видача свідоцтва про право власності на нерухоме майно у випадках, встановлених статтею 18 цього Закону;
6) надання витягів з Державного реєстру прав про зареєстровані права та/або їх обтяження.
Розгляд заяви про державну реєстрацію обтяжень і прийняття рішення про таку реєстрацію, відмову у державній реєстрації обтяжень або її зупинення проводиться в день надходження заяви та документів, необхідних для державної реєстрації обтяжень.
Порядок державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, а також порядок надання інформації з Державного реєстру прав встановлює Кабінет Міністрів України.