ПОСТАНОВА
Іменем України
31 жовтня 2019 року
Київ
справа №826/6025/16
адміністративні провадження №К/9901/7671/19, К/9901/9352/19
ВВерховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - судді Мороз Л.Л.,
суддів: Бучик А.Ю., Рибачука А.І.
розглянувши у порядку попереднього розгляду у касаційній інстанції адміністративну справу №826/6025/16
за позовом Господарсько-фінансового департаменту Секретаріату Кабінету Міністрів України до Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), треті особи: Міністерство економічного розвитку і торгівлі України, Державна акціонерна компанія "Укрресурси", про скасування наказу та свідоцтва про право власності, провадження в якій відкрито
за касаційними скаргами Господарсько-фінансового департаменту Секретаріату Кабінету Міністрів України та Міністерства економічного розвитку і торгівлі України на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 6 березня 2019 року, ухвалену у складі колегії суддів: головуючого-судді Ключковича В.Ю., суддів: Ганечко О.М., Сорочка Є.О.,
в с т а н о в и в :
Господарсько-фінансовий департамент Секретаріату Кабінету Міністрів України звернувся до суду з позовом до Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), треті особи: Міністерство економічного розвитку і торгівлі України, Державна акціонерна компанія "Укрресурси", в якому просив скасувати наказ Головного управління майном Київської міської держадміністрації від 23.09.1999 №468-В та свідоцтво про право власності НБ 010002577 від 24.09.1999.
Свої вимоги позивач обгрунтовував тим, що право комунальної власності за Компанією "Укрресурси" зареєстровано безпідставно, оскільки спірне майно за адресою: Музейний пров. 12 в м. Києві є власністю держави в особі уповноважених органів, що реалізують право державної власності щодо зазначеного майна, яке, в свою чергу, з державної власності не вибувало, відповідних рішень щодо його відчуження у приватну чи колективну власність не приймалось.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 липня 2017 року позов задоволено.
Скасовано наказ Головного управління майном Київської міської держадміністрації від 23.09.1999 №468-В.
Скасовано свідоцтво про право власності НБ 010002577 від 24.09.1999.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 6 березня 2019 року скасовано постанову суду першої інстанції та закрито провадження у справі.
Суди встановили, що позивач звернувся до Державного реєстратора прав на нерухоме майно управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції про державну реєстрацію права власності на будівлю, що розташована в м. Києві, провулок Музейний, 12, загальна площа 3678,8 кв.м.
Рішенням державного реєстратора прав на нерухоме майно від 23.02.2016 №28404586 відмовлено у державній реєстрації прав власності, оскільки в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно наявний запис про право колективної власності за іншою юридичною особою, а саме за ДАК "Укрресурси".
Вважаючи, що право комунальної власності за компанією "Укрресурси" зареєстровано необґрунтовано, оскільки спірне майно за адресою Музейний пров. 12 в м. Києві є власністю держави в особі уповноважених органів, що реалізують право державної власності щодо зазначеного майна, яке в свою чергу з державної власності не вибувало, відповідних рішень щодо відчуження вказаного майна в приватну чи колективну власність не приймалось, позивач звернувся до суду з вимогами про скасування наказу Головного управління майном Київської міської держадміністрації від 23.09.1999 №468-В та скасування свідоцтва про право власності НБ 010002577 від 24.09.1999.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до Закону України "Про управління обʼєктами державної власності" майно, що увійшло до статутного капіталу при створенні ДАК "Укрресурси", в тому числі спірний адміністративний будинок по Музейному провулку, 12 у м. Києві, є державною власністю, органом управління не приймались рішення про відчуження державного майна в приватну чи колективну власність, а тому наказ Головного управління майном Київської міської держадміністрації від 23.09.1999 №468-В та видане на підставі нього свідоцтво про право власності НБ 010002577 від 24.09.1999 підлягають скасуванню.
Скасовуючи постанову суду першої інстанції та закриваючи провадження в адміністративній справі, апеляційний суд мотивував своє рішення тим, що спірні правовідносини виникли між юридичними особами з приводу неправомірного, на думку позивача, набуття третьою особою права власності на будівлю згідно зі свідоцтвом про таке право, виданим на підставі спірного наказу. Тобто, згідно доводів апеляційного суду, спір має характер приватноправового, оскільки полягає у встановленні (спростуванні) та захисті права власності на конкретні обʼєкти нерухомого майна, правомірності виникнення такого права за тим чи іншим його субʼєктом.
Не погодившись з вказаним судовим рішенням, Господарсько-фінансовий департамент Секретаріату Кабінету Міністрів України та Міністерство економічного розвитку і торгівлі України оскаржили їх у касаційному порядку. У касаційних скаргах просять скасувати вказане рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
У відзивах на касаційні скарги ліквідатор ДАК "Укрресурси" просить відмовити у задоволенні касаційних скарг, а постанову апеляційного суду залишити без змін.
У відповіді на відзив Мінекономрозвитку заперечеє проти мотивів відзиву та просить касаційну скаргу задовольнити.
Верховний Суд переглянув судове рішення у межах касаційної скарги, зʼясував повноту фактичних обставин, встановлених судами, правильність застосування норм матеріального та процесуального права і дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення скарги з огляду на таке.
Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку субʼєктів владних повноважень.
Статтею 4 цього Кодексу визначено, що публічно-правовий спір - це спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у звʼязку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобовʼязує надавати такі послуги виключно субʼєкта владних повноважень, і спір виник у звʼязку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є субʼєктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у звʼязку із порушенням її прав у такому процесі з боку субʼєкта владних повноважень або іншої особи.
Субʼєкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший субʼєкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.