Постанова
Іменем України
24 жовтня 2019 року
м. Київ
справа № 367/3544/16-ц
провадження № 61-32054св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Калараша А. А. (суддя-доповідач), Сімоненко В. М., Штелик С. П.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження справу за касаційною скаргоюОСОБА_2 , поданою представником ОСОБА_3, на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 13 грудня 2016 року та рішення Апеляційного суду Київської області від 22 березня 2017 року,
ВСТАНОВИВ:
Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - ЦПК України) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення 3 % річних та інфляційних нарахувань за договором позики.
Позовна заява мотивована тим, що 04 червня 2008 року він позичив відповідачу 30 000,00 доларів США на строк один місяць. Оскільки відповідач кошти не повернув, рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 27 грудня 2011 року з ОСОБА_2 на його користь було стягнуто 239 250,00 грн., що еквівалентно на час ухвалення рішення 30 000,00 доларів США. 06 грудня
2012 року відділом державної виконавчої служби Ірпінського міського управління юстиції було відкрито виконавче провадження. Вказує, що незважаючи на рішення суду першої інстанції від 27 грудня 2011 року та відкрите виконавче провадження відповідачем так і не було сплачено жодних коштів, лише постійно намагається уникнути виконання боргу, хоча займається підприємницькою діяльністю, що приносить наступному немалі прибутки. Також зазначав, що він неодноразово звертався до ДВС з проханням повідомити про результати примусового виконання рішення Ірпінського міського суду Київської області від 27 грудня 2011 року, однак жодних коштів від боржника отримати не виявилося за можливе.
У зв`язку з викладеним позивач просив стягнути з відповідача на його користь 30 991,00 грн - 3 % річних; 167 475,00 грн - інфляційні нарахування, а всього 198 466,00 грн.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 13 грудня 2016 року позов задоволено частково.
Стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість у розмірі 82 653,20 грн, з яких 21 945,45 грн - 3 % річних; 60 707,75 грн - сума інфляційних нарахувань та 826,53 - судові витрати у справі.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оскільки відповідач порушив виконання грошових зобов`язань, у позивача виникло право на застосування наслідків такого порушення відповідно до статті 625 ЦК України. Разом із тим, зменшуючи розмір стягнення, суд першої інстанції виходив з того, що в період з 16 січня 2015 року до 18 березня 2015 року, з 17 квітня 2015 року до 30 травня 2015 року, з 09 червня 2015 року до 20 жовтня 2015 року та з 04 листопада
2015 року до 28 березня 2016 року відповідач брав участь в антитерористичній операції, тому на нього розповсюджується дія частини п`ятнадцятої статті
14 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", тому штрафні санкції, пеня за невиконання грошових зобов`язань, а також проценти за користування кредитом не нараховуються. Враховуючи наведене, суд стягнув кошти за період з 27 грудня 2011 року до
18 грудня 2014 року.
Рішенням Апеляційного суду Київської області від 22 березня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково, рішення суду першої інстанції від 13 грудня 2016 року змінено в частині стягнення трьох відсотків річних та інфляційних нарахувань.
Стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 3 % річних у розмірі
21 375,18 грн та інфляційні втрати в розмірі 39 476,25 грн, що разом складає
60 851,43 грн.
У іншій частині рішення суду залишено без змін.
Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що суд першої інстанції задовольняючи частково позовні вимоги дійшов правильного висновку, що з відповідача не підлягають стягненню 3% річних та інфляційні витрати за період його участі в антитерористичній операції. Разом із тим, суд першої інстанції стягуючи з відповідача 3 % річних та інфляційні витрати за період з 27 грудня 2011 року до 18 грудня 2014 року належним чином не перевірив надані позивачем розрахунки розміру заборгованості за вказаний період, що призвело до стягнення заборгованості у більшому розмірі, тому в цій частині рішення суду підлягає зміні.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У квітні 2017 року ОСОБА_2, через свого представника ОСОБА_3, подав касаційну скаргу до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення в частині задоволених позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову. Разом з тим, зі змісту касаційної скарги вбачається, що ОСОБА_2 просить скасувати оскаржувані судові рішення в частині стягнення 3 % річних та інфляційних витрат та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у позові в цій частині. У іншій частині рішення суду першої інстанції в не зміненій частині та рішення апеляційного суду не оскаржуються.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
У квітні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшла касаційна скарга ОСОБА_2, подана представником ОСОБА_3., на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 13 грудня 2016 року та рішення Апеляційного суду Київської області від 22 березня 2017 року.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі і витребувано цивільну справу з Ірпінського міського суду Київської області.
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
У травні 2018 року справу № 367/3544/16-ц передано до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанції стягуючи з нього 3 % річних та інфляційні витрати не перевірили його доводів стосовно того, що позивачем було надано до суду неправильний їх обрахунок, оскільки на його думку, весь розмір заборгованість за період з 01 січня
2012 року до 20 квітня 2016 року складає не 167 475,00 грн, а всього
24 219,00 грн. Зазначає, що він не погоджується ні з розміром заборгованості, визначеної судом першої інстанції, ні з розміром заборгованості, визначеної судом апеляційної інстанції. Вказує, що в суді першої інстанції ним було заявлено про застосування позовної давності до спірних правовідносин, однак ні судом першої інстанції, ні судом апеляційної інстанції вона застосована не була.
Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що рішенням Ірпінського міського суду Київської області від
27 грудня 2011 року у справі № 2-2488/11 задоволено позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики.
Стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 04 червня 2008 року у розмірі 239 250,00 грн, що еквівалентно 30 000,00 доларів США та 3% річних у розмірі 23 872,00 грн, а всього стягнуто 263 122,00 грн.
Вказане рішення суду першої інстанції набрало законної сили.
06 лютого 2012 року Ірпінським міським судом Київської області було видано виконавчий лист у справі № 2-2488/2011 року.
Також судами було встановлено, що жодних даних про виконання рішення суду першої інстанції від 27 грудня 2011 року матеріали справи не містять.
Також встановлено, що згідно витягу з наказу командира військової частини 3027 Національної гвардії України (по стройовій частині) від 18 грудня 2014 року № 129 зараховано в списки особового складу частини та на всі виді забезпечення відповідно до Положення про проходження громадянами України служби у військовому резерві в Національній гвардії України, укласти контракт про проходження служби у військовому резерві на три роки солдата ОСОБА_2 та уважати таким, що приступив до виконання обов`язків.
Також згідно довідок від 20 березня 2015 року, 21 травня 2015 року, 28 березня 2016 року про безпосередню участь особи в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України ОСОБА_2 дійсно в період з 16 січня 2015 року до 18 березня 2015 року, з 17 квітня 2015 року до 30 травня 2015 року, з
09 червня 2015 року до 20 жовтня 2015 року, з 04 листопада 2015 року до
28 березня 2016 року безпосередньо брав участь в антитерористічній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України м. Слов`янськ, м. Маріуполь Донецької області.
Також судами встановлено, що ОСОБА_2 є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 від 15 квітня 2015 року.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.