Постанова
Іменем України
16 жовтня 2019 року
м. Київ
справа №502/1952/15-ц
провадження №61-34557св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Кузнєцова В. О.,
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Стрільчука В. А., Тітова М. Ю. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Публічне акціонерне товариство "Державний ощадний банк України" в особі філії - Одеського обласного управління АТ "Ощадбанк",
третя особа - Прокуратура Кілійського району Одеської області,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" в особі філії - Одеського обласного управління АТ "Ощадбанк" та ОСОБА_1 на рішення Кілійського районного суду Одеської області від 08 грудня 2016 року у складі судді Тюміна О.Г. та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 12 липня 2017 року у складі колегії суддів: Громіка Р. Д., Черевка П. М., Драгомерецького М. М.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ПАТ "Державний ощадний банк України" в особі філії - Одеського обласного управління АТ "Ощадбанк" (далі - АТ "Ощадбанк") та, з урахуванням уточнених позовних вимог, просила стягнути невиплачені грошові кошти на загальну суму 17 895, 80 грн з урахуванням утримань із заробітної плати; середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 29 травня 2015 року по 01 жовтня 2016 року в розмірі 39 098, 64 грн; моральну шкоду у сумі 10 000 грн; та витрати на правову допомогу в сумі 6 500 грн.
Обґрунтовуючи позовні вимоги зазначала, що з 1987 року вона перебувала у трудових відносинах з відповідачем та обіймала посаду економіста. 03 грудня 2012 року її було незаконно звільнено з посади економіста І категорії відділу розвитку банківського бізнесу ТВБВ № 10015/0440. На підставі рішення Кілійського районного суду від 10 листопада 2014 року наказом АТ "Ощадбанк" від 02 березня 2015 року її поновлено на займаній посаді. Однак, наказом відповідача від 16 березня 2015 року, під тиском банку, вона була звільнена з вищевказаної посади з 29 травня 2015 року на підставі пункту 1 статті 36 КЗпП України.
Зазначає, що відповідач, як при першому, так і при другому звільненні, безпідставно не провів з нею всіх належних виплат по заробітній платі, а саме не виплатив компенсацію за вимушений прогул за періоди роботи з 18 квітня 2012 року по 03 травня 2012 року та з 04 листопада 2014 року по 10 листопада 2014 року, що з урахуванням індексу інфляції складає в загальному 2 359, 38 грн, компенсацію за невикористану відпустку за період з 31 березня 2010 року по 03 травня 2012 року, що з урахуванням індексу інфляції та компенсації складає 7 644, 64 грн.
Також посилається на те, що під час її поновлення на роботі на підставі рішення суду від 10 листопада 2014 року наказом відповідача від 02 березня 2015 року їй було призначено посадовий оклад в розмірі 1 500 грн, при тому, що на той час у працівників на аналогічній посаді згідно штатного розкладу оклад складав 2 300 грн, у зв`язку з чим вважає, що невиплачена заробітна плата з відповідними індексацією та компенсаціями складає 7 891, 78 грн.
Оскільки відповідачем не було здійснено виплату всіх належних сум при звільнені, вважає, що вона має право на стягнення середнього заробітку за весь час затримки, що з урахуванням інфляції складає 39 098, 64 грн.
Крім того, вказує, що внаслідок таких неправомірних дій відповідача їй було завдано моральну шкоду, розмір якої оцінений нею у 10 000 грн.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанції
Рішенням Кілійського районного суду Одеської області від 08 грудня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 12 липня 2017 року, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з АТ "Ощадбанк" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 18 квітня 2012 року по 03 травня 2012 року, з урахуванням індексу інфляції та компенсації, у розмірі 1 457, 98 грн з подальшим утриманням із вказаної суми податків та інших обов`язкових платежів.
Стягнуто з АТ "Ощадбанк" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 01 листопада 2014 року по 10 листопада 2014 року, з урахуванням індексу інфляції та компенсації, у розмірі 775, 24 грн з подальшим утриманням із вказаної суми податків та інших обов`язкових платежів.
Стягнуто з АТ "Ощадбанк" на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 1 000 грн.
Стягнуто з АТ "Ощадбанк" на користь ОСОБА_1 6 500 грн витрат на правову допомогу.
Стягнуто з АТ "Ощадбанк" на користь держави судовий збір у розмірі 551, 20 грн.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що рішення суду від 18 квітня 2012 року про поновлення позивача на роботі підлягало негайному виконанню, а оскільки на підставі цього рішення позивача було поновлено 03 травня 2012 року, то з відповідача підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 18 квітня 2012 року по 03 травня 2012 року, а також компенсація за порушення строку виплати заробітної плати.
Середній заробіток за період з 04 листопада 2014 року по 10 листопада 2014 року та відповідна компенсація підлягають стягненню, оскільки рішенням суду від 10 листопада 2014 року, яким позивача вдруге поновлено на роботі, середній заробіток за цей період стягнуто не було, а доказів його виплати відповідачем у добровільному порядку матеріали справи не містять.
Також суди дійшли висновку, що внаслідок таких порушень трудових прав позивача їй було завдано моральну шкоду, розмір якої з урахуванням вимог розумності та справедливості визначений судами у 1000 грн.
Разом з тим, вирішуючи позовні вимоги в частині виплати позивачу компенсації за невикористану відпустку за період з 31 березня 2010 року по 03 травня 2012 року, суди виходили з того, що ці вимоги не підлягають задоволенню, оскільки в зазначений період позивач не працювала, а перебувала у вимушеному прогулі.
Твердження позивача, що банк повинен був встановити їй посадовий оклад в розмірі 2 300 грн, не знайшли свого підтвердження матеріалами справи, з огляду на що судами не встановлено підстав для виплати позивачу різниці між окладами.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 29 травня 2015 року по 01 жовтня 2016 року у розмірі 39 098,64 грн, суди виходили з того, що на час звільнення вказана вище сума грошових коштів не була нарахована та не належала позивачу до виплати, а тому відсутні підстави для її стягнення.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційних скарг
У серпні 2017 року начальник філії - Одеського обласного управління АТ "Ощадбанк" Древницький Д. А. звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційноюскаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Кілійського районного суду Одеської області від 08 грудня 2016 року, залишене без змін ухвалою Одеського апеляційного суду від 12 липня 2017 року, та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог в частині стягнення судових витрат на правову допомогу відмовити.
Касаційна скарга мотивована тим, що витрати на правову допомогу не підтверджені документально у повному обсязі, їх розмір розраховано не правильно, оскільки розрахунок сум витрат здійснено без врахування щоквартальної та щорічної зміни розміру мінімальної заробітної плати, а також судами не дотримано вимог щодо пропорційності розподілу цих витрат.
Також у серпні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення Кілійського районного суду Одеської області від 08 грудня 2016 року, залишене без змін ухвалою Одеського апеляційного суду від 12 липня 2017 року, в частині відмови у задоволенні частини позову та ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.
В обґрунтування касаційної скарги зазначила, що висновки судів з приводу того, що за період перебування працівника у вимушеному прогулі відпустка не надається є помилковими та суперечать статті 9 Закону України "Про відпустки", згідно з якою до стажу роботи, який дає право на щорічну відпустку зараховується час оплаченого вимушеного прогулу, а тому суди безпідставно не стягнули з відповідача компенсацію за невикористану частину відпустки.
Встановлення позивачу після поновлення на роботі у березні 2015 року окладу у розмірі 1500 грн, на рівні, з якого її звільнили у грудні 2012 року, є прямим порушенням КЗпП України, проте суди на зазначене уваги не звернули.
Окрім цього, оскільки під час останнього звільнення відповідач не провів всіх належних позивачу виплат, суди безпідставно не стягнули з нього середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.
У лютому 2018 року АТ "Ощадбанк" направило відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1, в якому просило залишити її без задоволення.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 09 серпня 2017 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою АТ "Ощадбанк",а ухвалою від 29 листопада 2017 року - за касаційною скаргою ОСОБА_1 у цій справі.
Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
05 червня 2018 року справу № 502/1952/15-ц Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 13 серпня 2019 року справу призначено до судового розгляду.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права (частина друга статті 389 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами встановлено, що рішенням Кілійського районного суду Одеської області від 18 квітня 2012 року було задоволено позов ОСОБА_1 до АТ "Ощадбанк" та скасовано наказ філії Кілійського відділення № 6731 ПАТ "Державний ощадний банк України" № 34 від 31 березня 2010 року про звільнення ОСОБА_1 на підставі пункту 2 статті 40 КЗпП України, поновлено ОСОБА_1 на посаді економіста І категорії, стягнуто на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу, за роботу у вихідний день, вихідну допомогу та моральну шкоду.
Наказом АТ "Ощадбанк" № 352-К від 03 травня 2012 року ОСОБА_1, на підставі вищевказаного рішення суду, було поновлено на роботі з 03 травня 2012 року на посаді економіста І категорії відділу розвитку банківського бізнесу ТВБВ №10015/0440 з посадовим окладом 1 270 грн.
Наказом АТ "Ощадбанк" № 1030 від 24 вересня 2012 року у зв`язку з виробничою необхідністю та збитковою діяльністю обласного управління, з метою оптимізації чисельності підлеглого персоналу наказано скоротити з 26 листопада 2012 року економіста І категорії відділу розвитку банківського бізнесу ТВБВ №10015/0440 Філії-Одеського обласного управління "Ощадбанк" ОСОБА_1 .