ПОСТАНОВА
Іменем України
30 жовтня 2019 року
Київ
справа №815/5648/16
адміністративне провадження №К/9901/6118/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Шишова О.О.,
суддів: Дашутіна І.В., Яковенка М.М.,
розглянув у порядку письмового провадження в касаційній інстанції справу
за позовом громадянина Турецької Республіки ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, третя особа - Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області, про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, провадження в якій відкрито
за касаційною скаргою Державної міграційної служби України на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 20.12.2017, прийняту у складі колегії суддів: Джабурія О.В. (головуючий), Вербицької Н.В., Крусяна А.В.
І. Суть спору
1. У жовтні 2016 року до Одеського окружного адміністративного суду звернувся громадянин Турецької Республіки ОСОБА_1 з позовом до Державної міграційної служби України (далі - ДМС України), третя особа - Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області (далі - ГУ ДМС України в Одеській області), у якому просив суд:
1.1. - визнати протиправним та скасувати рішення ДМС України від 26.09.2016 № 485-16 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
1.2. - зобов`язати повторно розглянути заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
2. Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив, що він у 2016 році звернувся до Управління у справах іноземців та осіб без громадянства Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області із заявою про надання захисту в Україні.
3. Рішенням ДМС України від 26.09.2016 № 485-16 ОСОБА_2 було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
4. 21.10.2016 ОСОБА_2 отримав повідомлення Управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області від 11.10.2016 № 404 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
5. Позивач не погоджується з рішенням відповідача від 26.09.2016 № 485-16, вважає його протиправним та таким, що підлягає скасуванню.
ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи
6. Судами попередніх інстанцій установлено, що ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, проживав у м.Стамбул, Туреччина, є громадянином Турецької Республіки, за національністю турок, за віросповіданням іслам, мусульманин-суніт.
7. Країну постійного проживання позивач залишив у 2011 році на власному автомобілі легально. Виїхав з Туреччини спочатку до Болгарії, а звідти до Румунії. У Болгарії знаходився певний час, відкрив текстильну компанію. Перед тим, як переїхати на постійне місце проживання до Румунії позивач декілька разів виїжджав до Болгарії та Румунії. Також, після виїзду з Туреччини позивач виїжджав до Молдови, Росії, Азербайджану, Італії, Словаччини, Польщі, Угорщини, це були поїздки пов`язані з бізнесом. У Румунії позивач отримав посвідку на проживання по народженню дитини. Проживав у м.Бухарест. За наданням притулку або статусу біженця позивач в інших країнах не звертався, оскільки не було такої потреби.
8. До України позивач приїхав 19.12.2015 легально власним автомобілем. Кордон перетинав у м.Чернівці. В`їзд в Україну був пов`язаний з відкриттям компанії та інвестуванням. 24.12.2015 під час повернення до Румунії позивача було затримано українськими прикордонниками. В Україні позивача взяли під домашній арешт по екстрадиції до Туреччини.
9. Відповідно до листа від 25.04.2017 № 30473-0-61-17/12.1/5 Міністерством юстиції України на підставі Європейської конвенції про видачу правопорушників 1957 року та Кримінального процесуального кодексу України розглядається запит Республіканської генеральної прокуратури м.Денізлі про видачу громадянина Турецької Республіки ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 для виконання вироків турецьких судів, якими він засуджений до покарання у вигляді 7 років 31 місяця позбавлення волі.
10. 29.04.2016 ОСОБА_2 звернувся до Управління у справах іноземців та осіб без громадянства Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
11. В обґрунтування поданої заяви позивач зазначив, що в Турецькій Республіці він був членом організації ОСОБА_9, в останні часи після приходу до влади партії під керівництвом ОСОБА_11 в Туреччині розпочались невмотивовані утиски та арешти членів цієї організації, навіть ОСОБА_4 був змушений виїхати до США. Усі члени групи, з якими він зустрічався два рази на тиждень, були вимушені виїхати до різних країн - Грузія, Америка . Влада звинуватила організацію в підготовці державного перевороту, проти лідера було порушено декілька кримінальних справ і його було визнано терористом, влада Туреччини звернулась до влади США із запитом щодо його видачі. Звичайні члени організації також переслідуються, тому він офіційно розучився із дружиною, покинув свою дружину, залишив роботу і виїхав до Румунії щоб забезпечити собі свободу та безпеку власному життю. Також, позивач зазначає, що не знав про те, що об`явлений у розшук в Інтерполі, не знав про слухання справи, тому не приховувався та подорожував по країнам ЄС. Вже після арешту в Україні він зрозумів, що це політично сфабриковане та немотивоване переслідування, його позбавили права захисту у суді. Крім того, відповідно до анкети позивач вважає, що порушені проти нього справи та рішення, об`явлення в розшук в Інтерполі - це передумова видачі до Туреччини, де він не знає що може статися з ним.
12. У зв`язку з зазначеним позивач звернувся до компетентних органів України з проханням надати статус біженця через побоювання за життя у разі екстрадиції в Туреччину. Також, позивач вказує, що має бажання інвестувати в економіку України та бути корисним в цій державі.
13. За результатами розгляду документів щодо надання позивачеві статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, проведених співбесід Управління у справах іноземців та осіб без громадянства ГУ ДМС України в Одеській області прийняло висновок від 19.08.2016 по справі № 2016OD0072, яким ОСОБА_2 відмовило у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
14. Відмова мотивована тим, що з аналізу матеріалів особової справи вбачається, що під час перебування на Батьківщині та перебуваючи поза межами країни своєї громадянської належності заявник не зазнавав і не зазнає жодних переслідувань за конвенційними ознаками визначення статусу біженця у відповідності до вимог пункту 1 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", а саме в нього відсутні обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, національності, громадянства (підданства), віросповідання, належності до певної соціальної групи або політичних переконань. Також, за результатами проведеного аналізу встановлено, що кримінальне переслідування заявника у Туреччині не має ніякого відношення до його особистих поглядів та не може бути пов`язане з тим, що він є послідовником руху ОСОБА_9, а пов`язане лише з його бізнесом на Батьківщині; матеріали проведених співбесід надають обґрунтовані підстави вважати, що шукач захисту виїхав з Туреччини в 2011 році саме з метою уникнення покарання за здійснені кримінальні правопорушення, що зокрема підтверджується виявленими розбіжностями у матеріалах співбесід; звернення за міжнародним захистом на території нашої країни після затримання співробітниками правоохоронних структур України в порядку видачі до країни громадянської належності у зв`язку з перебуванням у міжнародному розшуку по лінії Інтерполу також вказує на спробу особи уникнути покарання на Батьківщині, використавши процедуру звернення за міжнародним захистом.
15. Таким чином, відповідно до зазначеного висновку аналізом матеріалів особової справи ОСОБА_2 було встановлено, що повідомлені заявником факти стосовно власних переслідувань у країні громадянського походження не можуть бути визнаними підставою для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні відповідно до умов, що передбачені Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".
16. ДМС України своїм рішенням від 26.09.2016 № 485-16 підтримала висновок ГУ ДМС України в Одеській області та відмовила ОСОБА_2 у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв`язку з відсутністю умов, що передбачені пунктами 1 та 13 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".
17. 21.10.2016 ОСОБА_2 отримав повідомлення Управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області від 11.10.2016 № 404 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
18. Не погоджуючись з рішенням ДМС України від 26.09.2016 № 485-16 та вважаючи його таким, що прийнято без повного з`ясування всіх обставин, позивач звернувся з позовом до суду за захистом своїх прав.
ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
19. Одеський окружний адміністративний суд постановою від 13.07.2017 у задоволенні позову відмовив.
20. Цей суд дійшов висновку щодо відсутності умов, передбачених пунктами 1, 13 частини першої статті 1 Закону України від 08.07.2011 № 3671-VI "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", які б давали підстави визнати позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а отже правомірності оскаржуваного рішення.
21. Одеський апеляційний адміністративний суд постановою від 20.12.2017 рішення суду першої інстанції скасував, позовні вимоги задовольнив.
22. Визнав протиправним та скасував рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області від 26.09.2016 № 485-16 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
23. Зобов`язав Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту з урахуванням обставин, що стали підставою для скасування рішення.
24. Ухвалюючи таке рішення, суд апеляційної інстанції виходив із того, що судом першої інстанції не було досліджено, який рівень небезпеки існує на даний час, не було перевірено інформацію, повідомлену апелянтом щодо ситуації у країні походження апелянта, яка є підставою обґрунтованого побоювання стати жертвою переслідувань за релігійною ознакою.
25. Крім того, колегія суддів апеляційного суду зазначає, що судом першої інстанції не повно та всебічно з`ясовано всі обставини справи, не враховано існуючу на сьогоднішній день реальну небезпеку для всіх учасників релігійного руху "Хізмет" та прихильників ОСОБА_9 на території Турецької Республіки, та не було враховано те, що позивач є активним діячем такого руху, якому загрожує небезпека в разі повернення до Туреччини.
IV. Касаційне оскарження
26. У касаційній скарзі представник ДМС України, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а також невірної правової оцінки обставин у справі, просить його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
27. Свої вимоги мотивує тим, що позивач не зазнавав і не зазнає жодних переслідувань за конвенційними ознаками визначення статусу біженця у відповідності до пунктів 1, 13 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту". Симпатія позивача до поглядів руху ОСОБА_9 не може розглядатись як підстава для певних "особливих" поглядів або переконань та віднесення позивача до певної соціальної групи.
28. У відзиві на касаційну скаргу представник позивача зазначає, що оскаржувана постанова Одеського апеляційного адміністративного суду від 20.12.2017 винесена законно та обґрунтовано, на підставі всебічного та повного дослідження матеріалів та обставин справи, доводи ж касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують.
V. Релевантні джерела права й акти їх застосування
29. Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
30. Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні визначено Законом України від 08.07.2011 № 3671-VI "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" (далі - Закон № 3671-VI).
31. Відповідно до частини першої статті 5 Закону № 3671-VI, особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п`яти робочих днів звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
32. Частиною другою статті 13 Закону № 3671-VI передбачено, що особа, яка звернулася за наданням статусу біженця чи додаткового захисту і стосовно якої прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, зобов`язана подати відповідному органу міграційної служби відомості, необхідні для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
33. Порядок розгляду заяви після прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, передбачено статтею 9 Закону № 3671-VI.
34. Зокрема, вказаною статтею встановлено, що працівником органу міграційної служби проводяться співбесіди із заявником або його законним представником, які мають на меті виявити додаткову інформацію, необхідну для оцінки справжності фактів, повідомлених заявником або його законним представником; орган міграційної служби спільно з органами Служби безпеки України проводить перевірку обставин, за наявності яких заявника не може бути визнано біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до абзаців другого - четвертого частини першої статті 6 цього Закону; у разі виникнення сумнівів щодо достовірності інформації, поданої заявником, необхідності у встановленні справжності і дійсності поданих ним документів орган міграційної служби має право звертатися з відповідними запитами до органів Служби безпеки України, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об`єднань громадян, які можуть сприяти встановленню справжніх фактів стосовно особи, заява якої розглядається й такі звернення розглядаються у строк, визначений законодавством України; орган міграційної служби направляє особу, яка подала заяву про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, на медичне обстеження, що проводиться в порядку, визначеному спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань охорони здоров`я; документи, отримані або підготовлені органом міграційної служби під час розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, долучаються до особової справи заявника; після вивчення документів, перевірки фактів, повідомлених особою, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, орган міграційної служби готує письмовий висновок щодо визнання або відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; особова справа заявника разом з письмовим висновком органу міграційної служби, який розглядав заяву, надсилається до спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань міграції для прийняття остаточного рішення за заявою.
35. Відповідно до частини третьої статті 10 Закону №3671-VI у разі виникнення сумнівів щодо достовірності інформації, необхідності у встановленні справжності і дійсності документів спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань міграції має право звертатися з відповідними запитами до Міністерства закордонних справ України, Служби безпеки України, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об`єднань громадян, які можуть сприяти встановленню справжніх фактів стосовно особи, особова справа якої розглядається.
36. Частиною п`ятою статті 10 Закону №3671-VI передбачено, що за результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань міграції приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
37. Відповідно до пунктів 1, 13 частини першої статті 1 Закону № 3671-VI біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань;
38. Особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.
39. Аналізуючи умови, передбачені частиною першою статті 1 Закону № 3671-VI, суд зазначає, що згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом 1967 року поняття "біженець" включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця.
40. Такими підставами є: 1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання; 2) наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; 3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов`язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расової належності; б) релігії; в) національності (громадянства); г) належності до певної соціальної групи; д) політичних поглядів; 4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.
41. При розгляді зазначених категорій справ слід ураховувати, що обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення біженця. Цей критерій складається із суб`єктивної та об`єктивної сторін.