ПОСТАНОВА
Іменем України
30 жовтня 2019 року
Київ
справа №818/99/17
адміністративне провадження №К/9901/20339/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Мельник-Томенко Ж.М.,
суддів - Жука А.В.,
Мартинюк Н.М.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу
за касаційною скаргою ОСОБА_1
на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 10.04.2017 (головуючий суддя - Л.М. Опімах, судді - С.М. Гелета, М.М. Шаповал)
та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 07.06.2017 (головуючий суддя - М.І. Старосуд, судді - М.М. Яковенко, О.П. Лях)
у справі № 818/99/17
за позовом ОСОБА_1
до Державної міграційної служби України,
третя особа - Управління Державної міграційної служби України в Сумській області,
про скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,
встановив:
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
1. Позивач звернувся до суду з позовом до Державної міграційної служби України, в якому просив скасувати рішення відповідача від 07.11.2016 № 554-16 та зобов`язати повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
2. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що оскаржуване рішення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту є незаконним та таким, що підлягає скасуванню оскільки він є громадянином Республіки Ірак, прибув до України в 2013 році та не може повернутися на батьківщину через переслідування, яких він може там зазнати.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
3. Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 10.04.2017, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 07.06.2017, у задоволені адміністративного позову відмовлено.
4. При прийнятті рішень, суди попередніх інстанцій виходили з того, що рішення Державної міграційної служби України від 07.11.2016 № 554-16 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, прийнято відповідачем в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", а тому відсутні підстави для його скасування.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги
5. У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі.
6. В обґрунтування вимог касаційної скарги вказує, що суди попередніх інстанцій не взяли до уваги інформацію по країні походження, яка підтверджує обґрунтованість побоювань позивача стати жертвою переслідувань за релігійною ознакою з боку шиїтів або різноманітних терористичних угрупувань.
Позиція інших учасників справи
7. У запереченнях на касаційну скаргу відповідач з доводами та вимогами касаційної скарги не погоджується, просить залишити касаційну скаргу без задоволення, рішення судів попередніх інстанцій - без змін.
Рух касаційної скарги
8. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 30.10.2017 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 .
9. Ухвалою Верховного Суду від 29.10.2019 справу прийнято до провадження та призначено до розгляду у попередньому судовому засіданні без повідомлення учасників справи.
Встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи
10. Судом встановлено, що 30.06.2016 ОСОБА_1, громадянин Республіки Ірак, звернувся до Управління Державної міграційної служби України в Харківській області з заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
11. Наказом Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області від 30.06.2016 № 94 прийнято до попереднього розгляду заяву позивача про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
12. Через зміну місця проживання особова справа ОСОБА_1 переведена з Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області до Управління Державної міграційної служби України в Сумській області.
13. 19.10.2016 Управлінням Державної міграційної служби України в Сумській області складено висновок про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, громадянина Республіки Ірак ОСОБА_1 .
14. Рішенням Державної міграційної служби України від 07.11.2016 № 554-16 позивачу відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Релевантні джерела права й акти їх застосування (чинні на час виникнення спірних правовідносин)
15. Приписами частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
16. Пунктом 1 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" визначено, що біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
17. Відповідно до пункту 13 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.
18. За змістом частини першої статті 6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа, зокрема, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні.
19. Відповідно до пунктів 45, 66 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженця Управління Верховного комісару Організації Об`єднаних Націй (далі - Керівництво) у справах біженців для того, щоб вважитися біженцем, особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування, надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.
20. Пунктом 195 Керівництва передбачено, що у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця, повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.
21. Виходячи із змісту Конвенції про статус біженців 1951 року та статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" поняття "біженець" включає чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути наданий статус біженця. До таких підстав відносяться: знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства - за межами країни свого колишнього місця проживання; неможливість або побоювання користуватись захистом країни походження; наявність цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; побоювання стати жертвою переслідувань повинно бути пов`язано з причинами, які вказані в Конвенції про статус біженців 1951 року, а саме: расова належність, релігія, національність (громадянство), належність до певної соціальної групи, політичні погляди.