ПОСТАНОВА
Іменем України
29 жовтня 2019 року
Київ
справа №240/359/19
адміністративне провадження №К/9901/21170/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
cудді-доповідача - Радишевської О.Р.,
суддів - Кашпур О.В., Уханенка С.А.,
розглянув як суд касаційної інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними в справі матеріалами адміністративну справу №240/359/19
за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у м. Києві про стягнення грошової компенсації за невикористані дні чергової відпустки, провадження в якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 08 квітня 2019 року, постановлену в складі головуючого судді Нагірняка М.Ф., та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 25 червня 2019 року, ухвалену в складі: головуючого судді Сушка О.О., суддів Залімського І.Г., Смілянця Е.С.,
УСТАНОВИВ:
І. Обставини справи
1. ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління ДФС у м. Києві з вимогами:
1.1. стягнути з Головного управління ДФС у м. Києві на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні чергової відпустки за 2005 рік у розмірі 458,70 грн.
2. Позов був обґрунтований тим, що ОСОБА_1, який у період з 15 лютого 2000 року по 29 березня 2005 року проходив службу в органах податкової міліції, не було виплачено під час звільнення компенсацію за десять днів невикористаної чергової відпустки за 2005 рік.
3. Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2019 року відкрито провадження в справі №240/359/19 за вказаним позовом.
4. Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 08 квітня 2019 року, залишеною без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 25 червня 2019 року, провадження в справі закрито.
5. Закриваючи провадження в справі, суд першої інстанції, позицію якого підтримав суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про те, що спір між тими самими сторонами, про той самий предмет і з таких самих підстав уже був вирішений Подільським районним судом м. Києва в постанові від 30 травня 2006 року та Житомирським окружним адміністративним судом в справі №806/822/16.
6. Так, суди попередніх інстанцій зазначили, що в обох указаних справах позивачем заявлялися вимоги про виплату грошового забезпечення за період, що охоплює період, за який позивач у цій справі вимагає виплатити компенсацію за невикористані дні відпустки, і щодо цих виплат є такі, що набрали законної сили судові рішення.
ІI. Провадження в суді касаційної інстанції
7. Уважаючи судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій таким, що ухвалені із порушенням вимог процесуального закону, позивач подав касаційну скаргу, в якій просив скасувати ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 08 квітня 2019 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 25 червня 2019 року й направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
8. На обґрунтування вимог касаційної скарги позивач зазначив, що суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях дійшли безпідставних висновків про тотожність предмету й підстав цього позову з позовами, що розглядалися Подільським районним судом м. Києва в справі №2-п-357/06 та Житомирським окружним адміністративним судом в справі №806/822/16.
9. Позивач доводить, що предметом указаних справ було недоотримане ним до звільнення щомісячне грошове забезпечення у зв`язку з нарахуванням і виплатою його відповідачем у розмірі, що не відповідав чинному законодавству. Водночас предметом цієї справи є компенсація за невикористані дні відпустки у 2005 році, право на яку він має у зв`язку із звільненням.
10. Таким чином, позивач уважає, що в цій справі та в справах №2-п-357/06 і №806/822/16 спір стосується різних виплат, підстав ототожнювати які немає.
11. Позивач також наполягає на тому, що, закриваючи провадження в справі з підстав, визначених у пункті 4 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України, суди попередніх інстанцій у своїх рішеннях не навели порівняння підстав указаних позовів, а тому закрили провадження за відсутності визначеної в процесуальному законі сукупності умов.
12. Відповідач проти вимог касаційної скарги заперечив. У відзиві на касаційну скаргу зазначив, що висновки судів попередніх інстанцій про те, що предмет, підстави та сторони цієї справи тотожні справам №2-п-357/06 і №806/822/16 є правильними, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.
ІІІ. Джерела права й акти їхнього застосування
13. Частиною першою статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд закриває провадження у справі: 1) якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства; 2) якщо позивач відмовився від позову і відмову прийнято судом; 3) якщо сторони досягли примирення; 4) якщо є такі, що набрали законної сили, постанова чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав; 5) у разі смерті або оголошення в установленому законом порядку померлою фізичної особи або припинення юридичної особи, за винятком суб`єкта владних повноважень, які були однією із сторін у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва; 6) щодо оскарження нормативно-правових актів суб`єктів владних повноважень чи окремих їх положень, якщо оскаржуваний нормативно-правовий акт або відповідні його положення визнано протиправними і нечинними рішенням суду, яке набрало законної сили; 7) щодо оскарження індивідуальних актів та дій суб`єкта владних повноважень, якщо оскаржувані акти та дії суб`єкта владних повноважень було змінено або скасовано рішенням суду, яке набрало законної сили; 8) щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо оскаржувані порушення були виправлені суб`єктом владних повноважень і при цьому відсутні підстави вважати, що повне відновлення законних прав та інтересів позивача неможливе без визнання рішень, дій або бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправними після такого виправлення.
14. Відповідно до частини другої статті 238 КАС України про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету. Ухвала суду про закриття провадження у справі може бути оскаржена.
IV. Позиція Верховного Суду
15. Аналіз вимог статті 238 КАС України дає підстави для висновку, що відповідно до пункту 4 частини першої статті 238 КАС України суд закриває провадження в справі за умови, що вже є рішення або ухвала про закриття провадження в справі за тотожним позовом.
16. Тотожними для цілей застосування статті 238 КАС України визнаються позови, в яких збігаються сторони, предмет і підстави, тобто коли позови повністю збігаються за складом учасників адміністративного процесу, вимогами та обставинами, якими обґрунтовуються позовні вимоги. Нетотожність хоча б одного із елементів позову не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору.