ПОСТАНОВА
Іменем України
28 жовтня 2019 року
Київ
справа №200/2857/19-а
адміністративне провадження №К/9901/22582/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Мельник-Томенко Ж.М.,
суддів Жука А.В., Мартинюк Н.М.,
розглянувши у попередньому судовому касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 23.07.2019 (колегія суддів у складі: Блохіна А.А., Гаврищук Т.Г., Сіваченка І.В.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Донецькій області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
У лютому 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції в Донецькій області (далі - відповідач, ГУНП в Донецькій області), в якому просила: зобов`язати перерахувати вислугу років у пільговому обчисленні; зобов`язати внести зміни до наказу від 21.12.2018 № 541 о/с в частині кількості вислуги років у пільговому обчислені та уточнивши підстави звільнення - "за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за вислугою років"; зобов`язати підготувати та направити до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області необхідні документи для призначення пенсії за вислугою років; зобов`язати виплатити суму середнього заробітку за весь час затримки розрахунку з 21.12.2018 по 14.02.2019 (включно) у розмірі 24 650,64 грн.
Позовні вимоги вмотивовані тим, що вислуга років на день звільнення визначена неправильно, вона є достатньою для набуття права на пенсію за вислугою років відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб". Рапорт про звільнення зі служби за власним бажанням зумовлений виходом на пенсію, отже запис в трудовій книжці підлягає уточненню "в зв`язку з виходом на пенсію за вислугою років" відповідно до частини першої статті 38 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України). За затримку розрахунку під час звільнення передбачена відповідальність відповідно до статті 116 КЗпП у розмірі суми середнього заробітку за 56 днів.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Донецький окружний адміністративний суд рішенням від 14.05.2019 позов задовольнив частково. Зобов`язав відповідача ОСОБА_1 внести зміни до наказу ГУНП в Донецькій області від 21.12.2018 № 541 в частині визначення вислуги років у календарному обчисленні 20 років 04 місяці 07 днів, та у пільговому обчисленні 27 років 10 місяців 27 днів. Зобов`язав ГУНП в Донецькій області виплатити на користь позивача середній заробіток за весь час затримки розрахунку із дня звільнення, тобто з 21.12.2018 по 14.02.2019, у розмірі 23 312 грн 85 коп. В задоволені решти позовних вимог відмовив.
Судове рішення першої інстанції мотивовано тим, що оскільки під час проходження служби в період з 21.07.2014 по 06.11.2015, з 07.11.2015 по 30.04.2018 ОСОБА_1 брала безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районі/районах проведення антитерористичної операції на території Донецької області, що підтверджується відповідною довідкою, цей період зараховується на пільгових умовах як один місяць служби за три місяці, що складає 3 роки 9 місяців 10 дній (у календарному обчислені), та у пільговому обчисленні - 7 років 6 місяців 20 днів (без урахування календарної вислуги). Таким чином, враховуючи те, що період служби позивача в календарному обчисленні складає 20 років 4 місяці 7 днів, а час служби в пільговому обчислені (без врахування календарної вислуги) - 7 років 6 місяців 20 днів, то вислуга років у пільговому обчисленні (з урахуванням вислуги у календарному обчисленні) складає 27 років 10 місяців 27 днів. Отже, суд дійшов висновку, що наявні підстави для внесення змін до наказу від 21.12.2018 № 541 о/с про звільнення ОСОБА_1 із зарахуванням до вислуги років у календарному обчисленні (20 років 04 місяці 07 днів) час служби в період участі в антитерористичній операції з 22 липня 2014 року по 30 квітня 2018 року (3 роки 9 місяців 10 дній), як один місяць за три місяці.
Також суд першої інстанції зазначив, що оскільки приписи пункту 3 Порядку № 393 суперечать приписам пункту "а" частини першої статті 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", застосуванню підлягають саме положення Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" як правового акта, що має вищу юридичну силу. Враховуючи приписи чинного законодавства, суд дійшов висновку щодо відсутності у позивача права на призначення пенсії за вислугою років з урахуванням пільгової вислуги років, оскільки позивач не має встановленої пунктом "а" частини першої статті 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" календарної вислуги років. При цьому, суд зазначив, що позивачем реалізовано право на звільнення зі служби поліції відповідно до вимог пункту 7 частини першої статті 77 Закону України "Про національну поліцію", а отже, відсутні підстави для звільнення у зв`язку із виходом на пенсію за вислугою років.
Крім цього, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач при розгляді звернення позивача про оформлення та подання документів до відповідного органу Пенсійного фонду України для призначення пенсії позивачу правомірно враховував лише вислугу в календарному обчисленні та тому діяв лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Щодо вимоги про зобов`язання виплатити суму середнього заробітку за весь час затримки розрахунку з 21.12.2018 по 14.02.2019 (включно) у розмірі 24 650,64 гривень суд зазначив, що всі суми, належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать, а в разі ж невиконання такого обов`язку наступає передбачена нормами Кодексу законів про працю України відповідальність. З урахуванням того, що відповідач фактично затримав розрахунок при звільненні позивачу із 21.12.2018 (день звільнення) по 14.02.2019 (дата виплати), зокрема, на 55 днів, судом визначено суму середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, яка обчислюється із розрахунку: 55 днів затримки розрахунку при звільненні та середньоденного заробітку у розмірі 423,87 гривні, та становить 23 312,85 гривень.
Перший апеляційний адміністративний суд постановою від 23.07.2019 рішення Донецького окружного адміністративного суду від 14.05.2019 змінив. Абзац другий резолютивної частини рішення Донецького окружного адміністративного суду від 14.05.2019 скасував. В цій частині прийняв рішення про відмову у задоволенні позовних вимог про зобов`язання відповідача ОСОБА_1 внести зміни до наказу ГУНП в Донецькій області від 21.12.2018 № 541 в частині визначення вислуги років у календарному обчисленні. В решті рішення суду першої інстанції залишив без змін.
Судове рішення апеляційної інстанції мотивовано тим, що відповідачем надано належне обґрунтування не зарахування повних періодів, визначених в довідці від 23.08.2018 № 5089/05/12-2018, до вислуги років на пільгових умовах для призначення пенсії особі, з урахуванням днів відпустки, під час яких позивач не брала безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районі/районах проведення антитерористичної операції на території Донецької області. З огляду на наведене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для внесення змін до наказу № 541 о/с від 21.12.2018 про звільнення позивача в частині зазначення кількості вислуги років у пільговому обчисленні та задоволення позовних вимог у цій частині.
Разом з тим, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, що не підлягають задоволенню позовні вимоги в частині зобов`язання внести зміни до наказу від 21.12.2018 № 541 о/с в частині зазначення підстави звільнення - "за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за вислугою років" та зобов`язання підготувати та направити до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області необхідні документи для призначення пенсії за вислугою років.
Також суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про зобов`язання відповідача виплатити на користь позивача середній заробіток за весь час затримки розрахунку із дня звільнення, тобто з 21.12.2018 по 14.02.2019, у розмірі 23 312,85 грн.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги
Не погоджуючись з рішеннями суду апеляційної інстанції, позивач подав касаційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 23.07.2019 в частині відмови у задоволенні позовних вимог про зобов`язання відповідача підготувати та направити до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області необхідні документи для призначення ОСОБА_1 пенсії за вислугою років та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог. Також просить залишити в силі абзац другий рішення Донецького окружного адміністративного суду від 14.05.2019 в частині зобов`язання ГУНП в Донецькій області внести зміни до наказу від 21.12.2018 № 541 о/с в частині визначення вислуги років у календарному обчисленні - 20 років 04 місяця 07 днів, у пільговому обчисленні - 27 років 10 місяців 27 днів.
В обґрунтування вимог касаційної скарги вказує на те, що довідкою від 23.08.2018 № 5089/05/12-2018, виданою ГУНП в Донецькій області підтверджено, що вона в період з 21.07.2014 по 06.11.2015 та з 07.11.2015 по 30.04.2018 брала безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районах проведення антитерористичної операції на території Донецької області, тому вважає необґрунтованим посилання відповідача на те, що час перебування у відпустках та період тимчасової непрацездатності не зараховуються до пільгової вислуги років один місяць служби за три. Крім того, у постанові Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 № 393 "Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським, співробітникам Служби судової охорони та членам їхніх сімей" не зазначено виключень щодо часу перебування у відпустці та періоду тимчасової непрацездатності.
Вважає, що висновок суду апеляційної інстанції, що при призначенні пенсії за вислугою років для розрахунку повинні бути враховані лише календарні роки служби і не приймається до уваги пільгова вислуга є хибним та суперечить діючому законодавству.
Крім того, скаржниця зазначає, що саме на відповідача покладено обов`язок оформити та подати до органу Пенсійного фонду України документи про призначення їй пенсії за вислугою років. В свою чергу, рішення щодо призначення або відмови в призначенні певного виду пенсії відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" приймають органи Пенсійного фонду України.
Позиція інших учасників справи
Відповідач у відзиві на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.
Рух касаційної скарги
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 14.08.2019 відкрив касаційне провадження за скаргою ОСОБА_1 на постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 23.07.2019.
Ухвалою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 25.10.2019 справу призначено до розгляду у попередньому судовому засіданні.
Встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи
ОСОБА_1 у період з 15.08.1998 по 06.11.2015 проходила службу в органах внутрішніх справ, а з 07.11.2015 по 21.12.2018 в Національній поліції Україні.
Наказом ГУНП в Донецькій області від 21.12.2018 № 541 о/с ОСОБА_1 звільнена зі служби в поліції за пунктом 7 частини першої статті 77 Закону України "Про Національну поліцію". При звільненні позивачу обраховано вислугу років на 21.12.2018, яка у календарному обчисленні та для виплати одноразової грошової допомоги складає 20 років 04 місяці 06 днів, у пільговому - 26 років 03 місяці 12 днів.
В розрахунку вислуги років зазначено, що час служби в календарному обчисленні складає 20 років 04 місці 06 днів, час служби в пільговому обчислені (без урахування календарної вислуги років) 05 років 11 місяців 06 днів; вислуга років у пільговому обчислені (з урахуванням вислуги років у календарному обчислені) - 26 років 03 місяці 12 днів.
20.02.2019 ГУНП в Донецькій області листом № К-60/05/12-2019 повідомило, що у відповідача відсутні підстави для внесення змін до наказу про звільнення.
13.03.2019 ГУНП в Донецькій області листом № К-136/12/02-2019 повідомило про відсутність у ОСОБА_1 вислуги років для направлення до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області матеріалів для призначення пенсії відповідно до Закону.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Релевантні джерела права й акти їх застосування
За правилами частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини першої статті 2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Частиною першою статті 5 КАС України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Відповідно до частини другої статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно з частиною третьою статті 7 КАС України у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною другою статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Відповідно до частини першої статті 77 Закону України від 02.07.2015 № 580-VIII "Про Національну поліцію" поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється: 1) у зв`язку із закінченням строку контракту; 2) через хворобу - за рішенням медичної комісії про непридатність до служби в поліції; 3) за віком - у разі досягнення встановленого для нього цим Законом граничного віку перебування на службі в поліції; 4) у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів; 5) через службову невідповідність; 6) у зв`язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України; 7) за власним бажанням; 8) у зв`язку з переходом у встановленому порядку на роботу до інших міністерств і відомств (організацій); 9) у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі; 10) у разі набрання законної сили рішенням суду щодо притягнення до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, пов`язаного з корупцією, або кримінального правопорушення; 11) у зв`язку з набуттям громадянства або підданства іншої держави.
Пунктом "а" статті 12 Закону України від 09.04.1992 № 2262-XII "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" визначено, що пенсія за вислугу років призначається особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, іншим особам, зазначеним у пунктах "б"-"д", "ж" статті 12 цього Закону (крім осіб, зазначених у частині третій статті 5 цього Закону), незалежно від віку, якщо вони звільнені зі служби, зокрема, з 1 жовтня 2018 року по 30 вересня 2019 року і на день звільнення мають вислугу 24 календарних роки і більше.