ПОСТАНОВА
Іменем України
23 жовтня 2019 року
Київ
справа №826/24554/15
адміністративне провадження №К/9901/60100/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючої судді Мельник-Томенко Ж.М.,
суддів Жука А.В., Мартинюк Н.М.,
за участі:
секретаря судового засідання Кравченко Р.О.,
представника позивача - Галкіна Я.Г.,
представника відповідача - Мазур І.О.,
розглянувши у відкритому судовому касаційну скаргу громадянина Республіки Білорусь ОСОБА_2 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.11.2017 (колегія суддів у складі: Добрянської Я.І., Федорчука А.Б., Кузьменка В.А.) та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 17.07.2018 (колегія суддів у складі: Сорочка Є.О., Літвіної Н.М., Федотова І.В.) у справі за адміністративним позовом громадянина Республіки Білорусь ОСОБА_2 до Державної міграційної служби України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
У листопаді 2015 року ОСОБА_2 звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної міграційної служби України (далі - відповідач, ДМС України) про скасування рішення (наказу) відповідача від 30.09.2015 № 29-15 та задоволення скарги на повідомлення Головного управління Державної міграційної служби України в місті Києві (далі - ГУ ДМС України в м. Києві) від 12.06.2015 № 126.
Позивач в обґрунтування позовних вимог посилався на обставини, викладені в адміністративному позові, зокрема, зазначив про порушення, допущені ГУ ДМС України в м. Києві при винесенні повідомлення від 12.06.2015 № 126 та порушення, допущенні ДМС України під час винесення спірного рішення щодо положень Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", а також не прийняття до уваги факту побоювання позивача стати жертвою переслідування в країні походження, оскільки проти позивача було порушено кримінальну справу, що є політичним замовленням. Разом з тим, у зв`язку з наявністю постанови Генеральної прокуратури України про його екстрадицію від 11.02.2015 у зв`язку з наявністю в Республіці Білорусь кримінального провадження, в рамках якого ОСОБА_2 притягується до кримінальної відповідальності відповідно до частини четвертої статті 209 Кримінального кодексу Республіки Білорусь (санкція відповідає частині четвертій статті 190 Кримінального Кодексу України) у позивача існує ризик бути підданим нелюдському поводженню. Також позивач зазначив, що розгляд його скарги на повідомлення від 12.06.2015 №126 проводився без його участі та без надання йому адвоката, хоча він неодноразово звертався до органів ДМС України, та не мав можливості збирати та подавати докази, якими б він міг підтвердити необхідність надання йому статусу біженця чи особи, яка потребує додаткового захисту. При цьому позивач вважає, що ДМС України не вчинила всіх необхідних дій для детального встановлення причин та підстав оформлення позивачем документів для вирішення питання щодо визнання його в Україні біженцем або особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 07.11.2017 в задоволенні адміністративного позову відмовив.
Судове рішення першої інстанції мотивовано тим, що позивач не бажає повертатись до Республіки Білорусь через побоювання відповідальності за вчинені ним дії, які визнані Кримінальним кодексом Республіки Білорусь як протиправні, суспільно небезпечні та такі, що тягнуть за собою кримінальну відповідальність. Зазначені причини не є такими, що відносяться до ознак, за якими особу може бути визнано біженцем або такою, що потребує додаткового захисту.
Крім того, судом першої інстанції зазначено, що позивач сім раз заявляв клопотання про перенесення розгляду справи, у зв`язку з його участю в інших засіданнях, у зв`язку з участю його представника в інших засіданнях, не з`являвся до суду, хоча він не був позбавлений права на особисту участь у засіданнях, відмовлявся від наданого йому захисника, чим, на думку суду, затягував розгляд даної адміністративної справи та неодноразово зловживав своїми процесуальними правами. З огляду на це, у судовому засіданні 07.11.2017 суд відхилив клопотання позивача про відкладення розгляду справи, оскільки позивач був завчасно повідомлений про судове засідання та мав можливість забезпечити себе адвокатом. Позивач у судовому засіданні підтримав свої позовні вимоги у повному обсязі. Також у судовому засіданні 07.11.2017 позивачем було заявлено клопотання щодо залучення у якості третьої особи Генеральної прокуратури України. Колегія суддів, порадившись, дійшла до висновку про відсутність підстав щодо залучення у якості третьої особи Генеральної Прокуратури України, оскільки участь третьої особи не вплине на розгляд справи по суті.
Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 17.07.2018 рішення суду першої інстанції залишив без змін.
Судове рішення апеляційної інстанції мотивовано тим, що позивач намагається отримати захист в України саме у зв`язку із здійсненням в Республіці Білорусь кримінального провадження, у якому позивачу інкримінують вчинення ним шахрайських дій із заволодіння коштами у великих розмірах. Зазначені причини не є такими, що відносяться до ознак, за якими особу може бути визнано біженцем або такою, що потребує додаткового захисту.
Крім того, враховуючи неодноразові відкладення розгляду справи за клопотаннями позивача, що призвело до затримки строку розгляду справи, та те, що позивачу було надано адвоката, від послуг якого він, однак, відмовився, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції не було порушено право позивача на користування послугами адвоката. Крім того, суд зазначає, що відповідно до матеріалів справи, позивач володіє російською мовою, при спілкуванні із судом першої інстанції та іншими учасниками справи не виникало перешкод, тому підстави вважати, що суд першої інстанції порушив право позивача на користування послугами перекладача (відмови у чому судом першої інстанції не було здійснено) відсутні.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі позивач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
Зазначає, що йому належним чином не було забезпечено право на професійну правничу допомогу та не був наданий перекладач. Вважає, що дослідження доказів у справі судами першої та апеляційної інстанцій відбувалось із порушеннями, при цьому він не мав можливості надати усі докази, що могли свідчити на його користь, а також він не мав можливості відповідним чином дослідити надані відповідачем докази на предмет їх допустимості.
Також зазначає, що Окружний адміністративний суд міста Києва в постанові від 07.11.2017 вирішив питання як по суті позовних вимог, так і щодо клопотання про залучення в якості третьої особи Генеральної прокуратури України, що суперечить частині четвертій статті 163 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). У зв`язку з чим, просить суд касаційної інстанції постановити окрему ухвалу про допущення Окружним адміністративним судом міста Києва порушення при вирішення клопотання про виклик в якості третьої особи Генеральної прокуратури України.
Позиція інших учасників справи
Відповідач у відзиві на касаційну скаргу зазначає, що судами попередніх інстанцій правильно вирішено спір по суті та встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, у зв`язку з чим просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.
Рух касаційної скарги
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 19.09.2018 відкрив касаційне провадження за скаргою громадянина Республіки Білорусь ОСОБА_2 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.11.2017 та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 17.07.2018.
Ухвалою від 20.09.2019 Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду зазначену адміністративну справу призначив до розгляду у відкритому судовому засіданні о 09 год 30 хв 15.10.2019.
У судовому засіданні 15.10.2019 задоволено клопотання представника позивача про відкладення розгляду справи та протокольною ухвалою суду відкладено розгляд справи до 09 год 40 хв 23.10.2019.
Встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи
Громадянин Республіки Білорусь ОСОБА_2 народився в Білорусії, в м. Гомель, за національністю - білорус, за віросповіданням - християнин. Республіку Білорусь позивач залишив 01.10.2007, виїхавши легально поїздом Мінськ - Київ з м. Гомель.
ОСОБА_2 на території України з 2008 року перебував нелегально. 19.03.2015 позивач звернувся до ГУ ДМС України в м. Києві із заявою про надання статусу особи, яка потребує додаткового захисту. На момент звернення із заявою він знаходився у Київському СІЗО № 13.
За результатами розгляду заяви 12.06.2015 управлінням у справах біженців ГУ ДМС України в м. Києві складено висновок про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту на підставі статті 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".
Наказом ГУ ДМС України в м. Києві від 12.06.2015 № 383 відмовлено в оформленні документів громадянину Республіки Білорусь ОСОБА_2 для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Повідомленням ГУ ДМС України в м. Києві від 12.06.2015 № 126 позивача було проінформовано про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту у зв`язку з очевидною необґрунтованістю заяви, відсутністю побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань.
Позивачем 08.07.2015 подано скаргу до ДМС України на повідомлення від 12.06.2015 № 126 про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у якій він просив скасувати зазначене повідомлення та наказ від 12.06.2015 № 383, та повторно розглянути заяву про визнання його біженцем чи особою, яка потребує додаткового захисту.
За результатами розгляду скарги на рішення територіального органу ДМС України та матеріалів особової справи громадянина Республіки Білорусь ОСОБА_2, ДМС України складено висновок про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 24.09.2015.
30.09.2015 відповідачем прийнято рішення № 29-15 про відхилення скарги на рішення територіального органу ДМС України про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, як особі, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 та 13 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", відсутні.
Позивач, вважаючи вказане рішення протиправним, звернувся до суду з даним позовом.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Релевантні джерела права й акти їх застосування
Частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.
Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні визначені Законом України від 08.07.2011 № 3671-VI "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" (далі - Закон № 3671-VI).
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 1 Закону № 3671-VI біженцем є особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
При цьому, особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань (пункт 13 частини першої статті 1 Закону № 3671-VI).
Згідно з частинами першою та другою статті 5 Закону № 3671-VI особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п`яти робочих днів звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, під час в`їзду в Україну незаконно перетнула державний кордон України, повинна без зволікань звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Приписами статті 6 Закону № 3671-VI передбачено, що не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа: яка вчинила злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людства і людяності, як їх визначено у міжнародному праві; яка вчинила злочин неполітичного характеру за межами України до прибуття в Україну з метою бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, якщо таке діяння відповідно до Кримінального кодексу України належить до тяжких або особливо тяжких злочинів; яка винна у вчиненні дій, що суперечать меті та принципам Організації Об`єднаних Націй; стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні; яка до прибуття в Україну була визнана в іншій країні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; яка до прибуття в Україну з наміром бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, перебувала в третій безпечній країні. Дія цього абзацу не поширюється на дітей, розлучених із сім`ями, а також на осіб, які народилися чи постійно проживали на території України, а також їх нащадків (дітей, онуків).
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, який прийняв до розгляду заяву іноземця чи особи без громадянства про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає заявникові довідку про звернення за захистом в Україні та реєструє заявника. Протягом п`ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводить співбесіду із заявником, розглядає відомості, наведені в заяві, та інші документи, вимагає додаткові відомості та приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання (частина перша статті 8 Закону № 3671-VI).
Відповідно до частин першої та другої статті 9 Закону № 3671-VI розгляд заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, протягом двох місяців з дня прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Строк розгляду може бути продовжено уповноваженою посадовою особою центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за вмотивованим поданням працівника, який розглядає заяву, але не більш як до трьох місяців. Працівником центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводяться співбесіди із заявником або його законним представником, які мають на меті виявити додаткову інформацію, необхідну для оцінки справжності фактів, повідомлених заявником або його законним представником.
Частиною одинадцятою статті 9 Закону № 3671-VI передбачено, що після вивчення документів, перевірки фактів, повідомлених особою, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, готує письмовий висновок щодо визнання або відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Згідно з частинами п`ятою, сьомою та тринадцятою статті 10 Закону 3671-VI за результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Рішення центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, надсилається протягом трьох робочих днів з дня його прийняття разом з особовою справою заявника уповноваженим посадовим особам цього центрального органу виконавчої влади, які розглядали заяву.
У разі якщо центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, прийняв рішення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, уповноважена посадова особа цього центрального органу виконавчої влади протягом семи робочих днів з дня його отримання надсилає або видає особі, стосовно якої прийнято зазначене рішення, письмове повідомлення з викладенням причин відмови і роз`ясненням порядку оскарження такого рішення. Довідка про звернення за захистом в Україні продовжується, якщо особа оскаржує таке рішення.
Відповідно до частин першої, п`ятої статті 12 Закону 3671-VI рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, протягом п`яти робочих днів з дня отримання повідомлення про відмову можуть бути оскаржені в установленому законом порядку до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, а також до суду у строки, встановлені цим Законом. Рішення за скаргою приймає центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, протягом місяця з дня отримання особової справи.