ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 жовтня 2019 року
м. Київ
Справа № 920/115/18
Верховний Суд у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду Катеринчук Л.Й. - головуючої, Баранця О.М., Булгакової І.В., Дроботової Т.Б., Львова Б.Ю., Пількова К.М., Селіваненка В.П., Ткача І.В.
учасники справи:
позивач - Дочірня компанія "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України",
представник - адвокат Мицько Р.М. (довіреність №72/18 від 21.12.2018)
відповідач - Публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації "Сумигаз"
представник - адвокат Дороніна О.М. (довіреність №007.1Др-69-0519 від 14.05.2019)
розглянув касаційну скаргу Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"
на постанову Харківського апеляційного господарського суду
від 12.09.2018
у складі колегії суддів: Білецька А.М. (головуючий), Гребенюк Н.В., Медуниця О.Є.
та рішення Господарського суду Сумської області
від 12.06.2018
у складі судді Котельницької В.Л.
у справі №920/115/18
за позовом Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"
до Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Сумигаз"
про стягнення 848 509, 91 грн.
ПРОВАДЖЕННЯ У СУДАХ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Короткий зміст позовних вимог
1. 15.02.2018 Дочірня компанія "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (далі - ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України", позивач) звернулася до Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Сумигаз" (далі - ПАТ "Сумигаз", відповідач) з позовом про стягнення 848 509, 91 грн., з яких 721 586, 64 грн. інфляційних втрат за період з лютого 2015 року по грудень 2017 року та 126 923, 27 грн. - 3% річних за період з 15.02.2015 по 19.01.2018, нарахованих на суму основного боргу відповідача за договором №06/09-49 поставки природного газу від 30.01.2009.
1.1. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем зобов`язань з оплати вартості поставленого позивачем природного газу за договором №06/09-49 від 30.01.2009 в період з січня 2009 року по січень 2010 року рішенням суду від 24.06.2010 у господарській справі №18/50-10 стягнено з відповідача на користь позивача 7 821 199, 45 грн. основного боргу, 1 411 590, 61 грн. пені, 595 960, 87 грн. - 3% річних, 2 907 586, 47 грн. інфляційних збитків, 20 365, 18 грн. державного мита та 188, 47 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу; зазначене рішення суду перебувало на виконанні органу державної виконавчої служби, однак, не виконано відповідачем в повному обсязі; ухвалою суду від 26.07.2012 у справі №18/50-10 затверджено укладену між позивачем та відповідачем мирову угоду щодо врегулювання порядку виконання судового рішення в частині стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 2 053 086, 98 грн. з урахуванням вимог пункту 2.6. статті 2 Закону України "Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію".
1.2. Позивач доводив, що на момент звернення з даним позовом у лютому 2018 року відповідач не виконав в повному обсязі свох зобов`язань щодо сплати основної заборгованості за договором №06/09-49 поставки природного газу від 30.01.2009; позивач, аргументуючи тим, що зобов`язання відповідача щодо оплати вартості поставленого позивачем природного газу виникло на підставі договору, а не відповідно до умов мирової угоди, затвердженої ухвалою суду, якою сторони врегулювали порядок виконання рішення суду про стягнення з відповідача заборгованості за спірним договором, доводив наявність підстав для застосування до відповідача відповідальності за прострочення виконання грошового зобов`язання зі сплати основного боргу за поставлений позивачем природний газ на суму 2 053 086, 98 грн. та стягнення з відповідача на користь позивача сум інфляційних втрат та 3% річних на підставі частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
2. 12.06.2018 рішенням Господарського суду Сумської області у справі №920/115/18 позов задоволено частково, стягнено з ПАТ "Сумигаз" на користь ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" 126 923, 27 грн. - 3% річних за період з 15.02.2015 по 19.01.2018 та 633 207, 02 грн. інфляційних збитків за період з березня 2015 року по грудень 2017 року, нарахованих на суму зобов`язань, що виникли на підставі договору від 30.01.2009 №06/09-49, та 11 446, 96 грн. судового збору.
2.1. Розглядаючи позовні вимоги, місцевий суд встановив обставини укладення 30.01.2009 між позивачем, як постачальником, та відповідачем, як покупцем, договору поставки природного газу №06/09-49, за умовами якого позивач зобов`язався передати у власність відповідачу у 2009 році природний газ за наявності його обсягів, а покупець зобов`язався прийняти та оплатити газ на умовах цього договору; позивач зобов`язання за договором виконав та поставив відповідачу в період з січня 2009 року по січень 2010 року природний газ, однак, відповідач за поставлений природний газ не розрахувався в повному обсязі, що стало підставою для стягнення з відповідача заборгованості за договором №06/09-49 від 30.01.2009 в судовому порядку.
2.2. Місцевим судом встановлено, що рішенням суду від 24.06.2010 у господарській справі №18/50-10 частково задоволено позовні вимоги ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" про стягнення з ВАТ "Сумигаз" 39 907 365, 95 грн. заборгованості, що виникла у зв`язку з невиконанням договору поставки №06/09-49 природного газу від 30.01.2009, та стягнено з відповідача на користь позивача 7 821 199, 45 грн. основного боргу, 1 411 590, 61 грн. пені, 595 960, 87 грн. - 3% річних, 2 907 586, 47 грн. інфляційних збитків, 20 365, 18 грн. державного мита та 188, 47 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Обставини, встановлені рішенням суду від 24.06.2010 у справі №18/50-10, суд першої інстанції взяв до уваги, як преюдиційні при розгляді позовних вимог у справі №920/115/18, на предмет наявності у відповідача заборгованості перед позивачем з оплати поставленого природного газу за договором №06/09-49 від 30.01.2009.
2.3. Місцевий суд встановив обставини здійснення виконавчого провадження з виконання рішення суду від 24.06.2010 у справі №18/50-10 на підставі наказу суду від 19.07.2010 та укладення сторонами спору 20.06.2012 мирової угоди на умовах розстрочення сплати відповідачем заборгованості за поставлений природний газ, стягненої за судовим рішенням 24.06.2010, на період з червня 2012 року по травень 2027 року відповідно до погодженого стронами графіку погашення заборгованості.
2.4. Місцевим судом встановлено, що Мирову угоду 20.06.2012 затверджено ухвалою місцевого суду 26.07.2012 у справі №18/50-10 та врегульовано її умовами порядок виконання рішення суду 24.06.2010 у справі №18/50-10 в частині основного боргу, який на момент підписання цієї мирової угоди становив 2 053 086, 98 грн., з урахуванням вимог пункту 2.6. статті 2 Закону України "Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію" (пункт 3 Мирової угоди).
2.5. Місцевий суд встановив, що за умовами пункту 4 Мирової угоди сторони погодили, що боржник зобов`язується сплатити у повному обсязі суму основного боргу, вказану в пункті 2 цієї мирової угоди (2 053 086, 98 грн.), шляхом сплати зобов`язання частинами відповідно до графіку погашення заборгованості, зазначеного в цьому пункті; грошові кошти по платежах поточного місяця згідно з графіком повинні надходити від боржника на рахунок стягувача в сумі, визначеній цим графіком, не пізніше останнього числа місяця, в якому платіж підлягає виконанню.
2.6. З`ясовуючи правову природу зобов`язання відповідача перед позивачем, суд першої інстанції зауважив, що мирова угода, затверджена господарським судом на стадії виконання рішення суду, не змінює строку виконання відповідачем грошового зобов`язання за договором №06/09-49 від 30.01.2009, а лише розстрочує виконання рішення суду про стягнення з відповідача заборгованості за поставлений природний газ згідно з узгодженим сторонами графіком відповідно до умов мирової угоди; при зверненні з позовом у справі №920/115/18 позивач зазначив як підставу виникнення у відповідача заборгованості зі сплати основного боргу договір поставки природного газу №06/09-49 від 30.01.2009, що було встановлено рішенням суду від 24.06.2010 у справі №18/50-10; відтак, невиконання відповідачем грошового зобов`язання з оплати вартості поставленого позивачем природного газу є підставою для нарахування відповідачу інфляційних втрат та 3% річних на суму простроченого основного боргу.
2.7. Приймаючи рішення про часткове задоволення позову, місцевий суд виходив з того, що предметом спору у справі №920/115/18 є стягнення інфляційних втрат та 3% річних, нарахованих в порядку частини 2 статті 625 ЦК України, на суму простроченого грошового зобов`язання відповідача з розрахунку за поставлений позивачем природний газ саме за договором №06/09-49 від 30.01.2009, а не за рішенням суду від 24.06.2010 у справі №18/50-10 про стягнення суми боргу за спірним договором чи на підставі мирової угоди від 20.06.2012, укладеної між сторонами спору та затвердженої ухвалою суду від 26.07.2012 у справі №18/50-10.
Судом встановлено, що на момент звернення позивача до суду з позовом у справі №920/115/18 відповідач не виконав в повному обсязі зобов`язання щодо оплати вартості поставленого позивачем природного газу згідно з договором №06/09-49 від 30.01.2009, тому до нього підлягає застосуванню відповідальність за неналежне виконання грошового зобов`язання за спірним договором у вигляді інфляційних втрат за період з 15.02.2015 по 19.01.2018 та 3% річних за період з березня 2015 року по грудень 2017 року, із врахуванням наслідків спливу позовної давності щодо стягнення інфляційних втрат за лютий 2015 року, про застосування якої заявлено відповідачем.
2.8. Місцевим судом відхилено доводи відповідача про те, що внаслідок укладення мирової угоди у справі №18/50-10 сторони встановили новий строк та порядок сплати заборгованості за договором №06/09-49 від 30.01.2009, так як укладення мирової угоди сторонами спору на стадії виконання судового рішення не мало наслідком новації зобов`язання за спірним договором в порядку статті 604 ЦК України, а зумовило розстрочення виконання рішення суду 24.06.2010 у справі №18/50-10, яким встановлено заборгованість відповідача перед позивачем за договором поставки природного газу №06/09-49 від 30.01.2009, що визнається відповідачем у справі.
Суд першої інстанції зауважив, що правовідносини сторін спору ґрунтуються на договірному зобов`язанні щодо поставки позивачем природного газу та оплати його вартості відповідачем; водночас, факт укладення сторонами мирової угоди на стадії виконання судового рішення щодо стягнення з відповідача заборгованості за спірним договором не змінило правову природу зобов`язання відповідача перед позивачем як такого, що виникло на підставі договору поставки №06/09-49 від 30.01.2009 та є грошовим, що зумовлює можливість застосування до спірних правовідносин частини 2 статті 625 ЦК України у разі прострочення відповідача щодо належного виконання грошового зобов`язання з оплати за спірним договором.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
3. 12.09.2018 постановою Харківського апеляційного господарського суду у справі №920/115/18 апеляційну скаргу позивача залишено без задоволення, апеляційну скаргу відповідача задоволено, рішення Господарського суду Сумської області від 12.06.2018 скасовано та прийнято нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, стягнено з позивача на користь відповідача витрати зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги на суму 17 102, 93 грн.
3.1. Апеляційний суд встановив, що право вимоги позивача щодо виконання відповідачем грошового зобов`язання ґрунтується на договорі №06/09-49 поставки природного газу від 30.01.2009, правомірність якого, як правочину, в розумінні статті 204 ЦК України не було спростовано сторонами під час розгляду даної справи.
3.2. Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про те, що вирішення спору про стягнення грошових коштів за договором поставки природного газу в судовому порядку не змінює правової природи та підстав виникнення боргу як такого, що ґрунтується на договорі, що узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у Постанові від 24.04.2018 у справі №904/8731/17.
Разом з тим, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про помилковість кваліфікації місцевим судом укладеної сторонами спору мирової угоди лише як домовленості щодо розстрочення виконання рішення суду, що не має характеру правочину.
3.3. Апеляційним судом встановлено, що спір щодо стягнення з відповідача заборгованості за поставлений позивачем у 2009-2010 роках природний газ за договором №06/09-49 від 30.01.2009 вирішено господарським судом прийняттям рішення від 24.06.2010 у справі №18/50-10 та стягнено з відповідача на користь позивача 7 821 199, 45 грн. основного боргу, 1 411 590, 61 грн. пені, 595 960, 87 грн. - 3% річних, 2 907 586, 47 грн. інфляційних збитків, 20 365, 18 грн. державного мита та 188, 47 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу; мирова угода укладена сторонами спору 20.06.2012 та затверджена ухвалою суду від 26.07.2012 у справі №18/50-10 на стадії виконання рішення суду від 24.06.2010, тому не припиняє між сторонами спірних правовідносин як таких, що виникли на підставі договору поставки природного газу №06/09-49 від 30.01.2009.
3.4. Суд апеляційної інстанції зазначив, що місцевим судом не взято до уваги обставин укладення сторонами спору мирової угоди 20.06.2012 на підставі пункту 2.6. статті 2 Закону України "Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію", яким визначено обов`язковість укладення договору на реструктуризацію заборгованості за спожитий природний газ, про що зроблено правовий висновок Верховним Судом України у постановах від 02.07.2013 у справі №3-13гс13 та від 20.05.2014 у справі №3-17гс14.
Приписи пункту 2.6. статті 2 цього Закону застосовувалися до сторін спору у справі №18/50-10 на момент укладення мирової угоди 20.06.2012 в силу норм статті 1 Закону, зважаючи на період формування несплаченої заборгованості до 01.01.2011; водночас, Закон не містив обмежень щодо можливості укладення договору на реструктуризацію заборгованості за умов наявності чинного судового рішення про стягнення заборгованості за договором поставки природного газу; укладена сторонами спору у справі №18/50-10 на стадії виконання судового рішення мирова угода в повній мірі відповідає вимогам договору про реструктуризацію, оскільки в частині узгодження уповноваженими представниками сторін (пункт 3 Мирової угоди) забезпечує належне волевиявлення сторін спору, спрямоване на реструктуризацію заборгованості відповідно до Закону України "Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію", та з урахуванням її затвердження судом на стадії виконання судового рішення про стягнення заборгованості за договором поставки природного газу забезпечує виконання судового рішення в межах такої реструктуризації; мирова угода не є новацією зобов`язання в розумінні статті 604 ЦК України, однак, з урахуванням реструктуризації заборгованості в порядку пункту 2.6. статті 2 цього Закону має наслідком зміну строку виконання договірного зобов`язання щодо розрахунку за поставлений позивачем природний газ відповідно до статей 651, 654 ЦК України.
3.5. Апеляційний суд, з посиланням на частину 2 статті 19 Конституції України, дійшов висновку, що не вбачалося іншого способу, окрім як укладення мирової угоди на стадії виконання судового рішення, для того, щоб забезпечити боржнику можливість реалізації передбачених пунктом 2.6. статті 2 Закону України "Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію" прав на реструктуризацію заборгованості за умов наявності чинного рішення суду, порядок і строки примусового виконання якого визначено Законом України "Про виконавче провадження", що не передбачає можливості позасудового корегування строків примусового виконання грошового зобов`язання, про стягнення якого прийнято рішення суду.
Судом апеляційної інстанції враховано, що за умовами мирової угоди 20.06.2012, затвердженої ухвалою суду від 26.07.2012 у справі №18/50-10, сторонами спору реструктуризовано заборгованість відповідача перед позивачем лише в частині сплати основного боргу за рішенням суду від 24.06.2010 у справі №18/50-10 на суму 2 053 086, 98 грн., що залишився непогашеним відповідачем під час виконання судового рішення; мирова угода в повній мірі відповідає визначенню правочину в розумінні статті 202 ЦК України, що узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у постанові від 17.04.2018 у справі №917/672/17.
3.6. За встановлених обставин недоведення позивачем належними та допустимими доказами порушення відповідачем змінених умов виконання грошового зобов`язання щодо розрахунку за поставлений позивачем природний газ, встановлених графіком виконання зобов`язання відповідно до умов мирової угоди, затвердженої ухвалою суду від 26.07.2012 у справі №18/50-10, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність прострочення грошового зобов`язання зі сторони відповідача в розумінні приписів статей 610, 612 ЦК України, а відтак, підстав для застосування до відповідача відповідальності за порушення грошового зобов`язання, передбаченого частиною 2 статті 625 ЦК України у вигляді нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму основного боргу за договором поставки природного газу №06/09-49 від 30.01.2009.
3.7. Доводи позивача про підставність застосування до відповідача відповідальності за порушення грошового зобов`язання щодо сплати основного боргу за договором поставки природного газу з посилання на правову позицію Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постановах від 24.04.2018 у справі №904/8731/17, від 15.05.2018 у справі №921/412/17-г/17 та від 20.06.2018 у справі №913/869/14, апеляційний суд відхилив, як необґрунтовані, оскільки судові рішення у зазначених справах прийнято за встановлення судами інших фактичних обставин, ніж обставини, встановлені апеляційним судом у справі №920/115/18.
Короткий зміст вимог касаційної скарги позивача
4. Не погоджуючись з прийнятою апеляційним судом постановою від 12.09.2018 та рішенням місцевого суду від 12.06.2018 в частині відмови в позові про стягнення з відповідача 88 379, 62 грн. інфляційних втрат за лютий 2015 року, позивач звернувся до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою з наведенням доводів про неправильне застосування судами приписів статті 19 Конституції України, статей 12, 204, 257, 261, 267, 610, 612, 625, 629, 651, 654 ЦК України, пункту 2.6. статті 2 Закону України "Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію" та статті 121 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) в редакції до 15.12.2017 при вирішенні спору щодо підставності застосування до відповідача відповідальності за порушення грошового зобов`язання за договором поставки природного газу, сплату якого було розстрочено на підставі укладеної між сторонами спору мирової угоди на стадії виконання судового рішення про стягнення заборгованості за договором.
Скаржник з посиланням на правову позицію Верховного Суду України у постанові від 09.11.2016 у справі №9/5014/969/2012(5/65/2011) доводив, що мирова угода не є договором в цивільно-правовому розумінні, оскільки порядок її укладення та затвердження регламентовано приписами ГПК України; мирова угода має на меті припинення спору на умовах, погоджених сторонами та затверджених судом; мирова угода впливає лише на порядок примусового виконання судового рішення та є процесуальним актом, в якому встановлюється інший спосіб та порядок виконання судового рішення, про що зазначив Верховний Суд у постановах від 24.04.2018 у справі №904/8731/17 та від 15.05.2018 у справі №921/412/17-г/7.
Скаржник зауважив, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання, передбаченої частиною 2 статті 625 ЦК України; відтак, порушення відповідачем умов договору щодо оплати товару є підставою для нарахування визначених статтею 625 ЦК України платежів на суму основного боргу, про що зроблено висновок Верховним Судом у постанові від 20.06.2018 у справі №913/869/14.
Скаржник доводив, що укладення сторонами спору мирової угоди не мало наслідком внесення змін до спірного договору поставки природного газу щодо строку та порядку оплати; умовами мирової угоди сторони вирішили питання щодо погашення боржником суми боргу, стягненої на підставі рішення суду, тому відповідач-боржник не звільняється від відповідальності за порушення строків виконання грошового зобов`язання (сплати основного боргу) в порядку частини 2 статті 625 ЦК України.
5. Позивач доводив помилковість висновків суду апеляційної інстанції про те, що затверджена судом ухвалою 26.07.2012 у справі №18/50-10 мирова угода в порядку статті 121 ГПК України в редакції до 15.12.2017 з метою визначення порядку виконання судового рішення про стягнення заборгованості за договором поставки природного газу, з урахуванням приписів статті 202 ЦК України, є правочином у цивільно-правовому розумінні; позивач зауважив, що на відміну від договору, який вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції, мирова угода набирає чинності з моменту набрання законної сили ухвалою суду про її затвердження; водночас, лише шляхом вчинення правочину або на підставі рішення суду у випадках, прямо встановлених законом, можуть бути внесені зміни до договору №06/09-49 від 30.01.2009 щодо строку виконання грошового зобов`язання відповідача з розрахунку за поставлений позивачем природний газ; апеляційний суд неправильно застосував до спірних правовідносин приписи статей 651, 654 ЦК України, що визначають порядок внесення змін до договору, та дійшов помилкового висновку про те, що мирова угода з урахуванням реструктуризації заборгованості в порядку пункту 2.6. статті 2 Закону України "Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію" мала своїм наслідком зміну строку виконання грошового зобов`язання, що виникло на підставі договору поставки природного газу.
6. Позивач доводив помилковість висновків апеляційного суду про те, що затверджена ухвалою суду мирова угода, укладена між сторонами спору на стадії виконання судового рішення про стягнення заборгованості за договором поставки природного газу на підставі статті 121 ГПК України в редакції до 15.12.2017, є правочином в розумінні статті 202 ЦК України з посиланням на правовий висновок Верховного Суду у постанові від 24.04.2018 у справі №904/8731/17; позивач зауважив, що у зазначеній постанові Верховним Судом не було здійснено правового аналізу застосування приписів статті 121 ГПК України (в зазначеній редакції), що визначає порядок укладення мирової угоди на стадії виконання судового рішення, а зроблено правовий висновок щодо застосування норм статті 78 ГПК України (в зазначеній редакції), якою передбачено процесуальну можливість укладення сторонами спору мирової угоди до прийняття судом рішення по суті спору. Отже, правовідносини у справі №920/115/18 та у справі №904/8731/17 не є подібними.
Позивач заперечував посилання суду апеляційної інстанції на правові висновки Верховного Суду України у постанові від 04.07.2011 у справі №3-65гс11 при наданні оцінки правовій природі укладеної між сторонами спору мирової угоди як зобов`язання в цивільно-правовому розумінні, оскільки у зазначеній постанові Верховний Суд України не зробив жодного висновку щодо правової природи мирової угоди як такої, що є новою підставою виникнення цивільних прав та обов`язків, та чи має вона ознаки зобов`язання у цивільно-правовому розумінні.
7. Скаржник доводив помилковість висновків апеляційного суду про те, що правовою підставою для укладення мирової угоди щодо розстрочення сплати основного боргу за договором поставки природного газу, стягненого за рішенням суду, сторонами спору визначено пункт 2.6. статті 2 Закону України "Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію", який згідно з висновками Верховного Суду України у постановах від 02.07.2013 у справі №3-13гс13 та від 20.05.2014 у справі №3-17гс14, передбачає обов`язковість укладення договору на реструктуризацію заборгованості за природний газ; судом апеляційної інстанції не враховано, що саме лише посилання сторін спору в тексті мирової угоди на пункт 2.6. статті 2 цього Закону не є реалізацією даної норми права, оскільки суб`єкти господарювання, визначені у статті 1 Закону, реструктуризують заборгованість за природний газ, яка утворилася станом на 01.01.2011 і не сплачена на дату набрання чинності цим Законом, шляхом укладення договору на реструктуризацію заборгованості за спожитий природний газ на підставі статей 641-644, 646 ЦК України.
Доводи інших учасників справи
8. У відзиві на касаційну скаргу відповідач зауважив, що 20.06.2012 на стадії виконавчого провадження сторонами спору укладено мирову угоду, якою змінено порядок сплати основного боргу за договором поставки природного газу, стягненого за судовим рішенням, та розстрочено його сплату з червня 2012 року по травень 2027 року відповідно до погодженого сторонами графіку погашення за умовами мирової угоди, яку сторонами спору укладено на виконання вимог пункту 2.6. статті 2 Закону України "Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію" від 12.05.2011 №3319-VI та затверджено ухвалою суду від 26.07.2012 у господарській справі №18/50-10.
Відповідач зазначив, що укладення сторонами спору за взаємною згодою мирової угоди мало наслідком зміну строку виконання грошового зобов`язання шляхом встановлення сторонами розміру щомісячного платежу, що сплачується впродовж погодженого періоду часу, а також відповідальності за його порушення у вигляді відшкодування позивачу збитків у разі невиконання або неналежного виконання відповідачем зобов`язань щодо погашення заборгованості відповідно до порядку, встановленого мировою угодою; укладення сторонами спору 20.06.2012 мирової угоди не є новацією зобов`язання, однак, з урахуванням реструктуризації заборгованості в порядку пункту 2.6. статті 2 зазначеного Закону, змінило строк виконання відповідачем обов`язку щодо погашення заборгованості за поставлений позивачем природний газ шляхом сплати щомісячних платежів відповідно до графіка, погодженого умовами мирової угоди; за обставин недоведення позивачем порушення відповідачем змінених умов виконання грошового зобов`язання апеляційний суд дійшов правильного висновку про відсутність підстав для нарахування відповідачу за період після укладення мирової угоди встановленого частиною 2 статті 625 ЦК України індексу інфляції та 3% річних на прострочену суму основного боргу за розрахунками за поставлений природний газ, з чим погоджується відповідач.
Відповідач зіслався на правову позицію Верховного Суду у постановах від 20.11.2018 у справі №908/251/18, від 11.06.2019 у справі №904/8731/17 та від 26.06.2019 у справі №914/1111/18 у подібних правовідносинах щодо врегулювання порядку виконання рішення суду про стягнення основного боргу за поставлений природний газ шляхом укладення мирової угоди зі зміною строків виконання грошового зобов`язання.
НОРМИ ПРАВА, ЩО ПІДЛЯГАЮТЬ ЗАСТОСУВАННЮ
Частина 2 статті 11 - підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (пункт 1 частини 2 цієї статті).