ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 жовтня 2019 року
м. Київ
Справа № 910/13263/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Кондратова І.Д. (головуючий), Баранець О.М., Стратієнко Л.В.,
за участю секретаря судового засідання Півень А.Л.,
представників учасників справи:
позивача - Чобанюк Т.М.,
відповідача 1- Левченка О.В.,
відповідача 2- Трубакова Є.О.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Південний гірничо - збагачувальний комбінат"
на рішення Господарського суду міста Києва
(суддя - Босий В.П.)
від 10.06.2019
та постанову Північного апеляційного господарського суду
(головуючий - Пашкіна С.А., судді - Майданевич А.Г., Сітайло Л.Г.)
від 22.08.2019
у справі за позовом Публічного акціонерного товариства "Південний гірничо - збагачувальний комбінат"
до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Спіріт Фінанс",
2. Компанії "Бріммілтон Лімітед"
про визнання недійсним договору,
1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень.
1.1. Публічне акціонерне товариство "Південний гірничо-збагачувальний комбінат" (надалі - ПАТ "Південний гірничо-збагачувальний комбінат", позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Спіріт Фінанс" (надалі - ТОВ "Спіріт Фінанс", відповідач -1) та Компанії "Бріммілтон Лімітед" (надалі - відповідач -2) про визнання недійсним договору факторингу №1Ф від 30.05.2018, укладеного між відповідачами.
1.2. Позовні вимоги обґрунтовані наявністю підстав для визнання недійсним договору факторингу відповідно до статей 228, 234, 515 Цивільного кодексу України, оскільки він укладений щодо зобов`язання, в яких заміна кредитора не допускається; всупереч інтересам держави та суспільства (з метою приховування від оподаткування доходів, ухилення від сплати податків); та без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином (фіктивний правочин).
1.3. Заперечуючи проти позовних вимог, представник відповідача - 2 вказує на те, що зобов`язання з виплати дивідендів є грошовим зобов`язанням, до якого застосовують загальні норми законодавства щодо його виконання та не є таким, що нерозривно пов`язане з особою кредитора. Крім того, відповідач - 2 зазначає, що обставини справи передбачають здійснення позивачем на користь відповідача 1 виплати грошових коштів, право вимоги яких виникло на підставі договору факторингу, а тому оподаткування такої виплати має здійснюватися позивачем з урахуванням того, що виплата доходу нерезиденту не здійснюється та відсутні підстави для застосування п. 141.4 ст. 141 Податкового кодексу України.
1.4. З аналогічних підстав у відзиві на позовну заяву заперечує проти позовних вимог відповідач -1, а також зазначає, що позивач не виконав свого обов`язку з виплати дивідендів на користь відповідача - 2, а наведені позивачем доводи про готовність сплатити таку виплату не підтверджені належними доказами.
2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції.
2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.06.2019, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 22.08.2019, відмовлено у задоволенні позову ПАТ "Південний гірничо-збагачувальний комбінат" до ТОВ "Спіріт Фінанс" та Компанії "Бріммілтон Лімітед" про визнання недійсним договору факторингу №1Ф від 30.05.2018, що був укладений між відповідачами.
2.2. Суд не встановив порушень вимог чинного законодавства, допущених сторонами при укладенні оспорюваного договору, у зв`язку із чим дійшов висновку, що відсутні підстави для визнання цього договору недійсним.
2.3. Суд першої інстанції, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, виходив з того, що:
1) правовідносини, в яких товариство у разі прийняття рішення загальними зборами про виплату акціонеру дивідендів, зобов`язане здійснити таку виплату, є грошовим зобов`язанням і таке зобов`язання не є таким, що нерозривно пов`язане з особою кредитора, тому норма статті 515 Цивільного кодексу України, яка визначає, що заміна кредитора не допускається у зобов`язаннях, нерозривно пов`язаних з особою кредитора, зокрема у зобов`язаннях про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, не поширюється на спірні правовідносини сторін;
2) позивачем не було доведено суду належними та допустимими доказами обставин того, що договір факторингу було укладено відповідачами саме за наявності дійсного наміру до порушення інтересів держави і суспільства, його моральним засадам, тому посилання позивача в обґрунтування позову на приписи статті 228 Цивільного кодексу України є такими, що позбавлені належного доказового обґрунтування;
3) посилання позивача на можливі порушення податкового законодавства (статті 141 Податкового кодексу України), які, на його переконання, можуть виникнути під час здійснення виплати грошових коштів ТОВ "Спіріт Фінанс", були визнані припущеннями, на яких не може ґрунтуватися рішення суду. Окрім того, суд зауважив, що питання щодо ведення податкового обліку, нарахування та сплати податків не відноситься до юрисдикції господарських судів, а позивач не є особою, яка в силу закону наділена повноваженнями на звернення до суду з позовом в інтересах держави;
4) твердження позивача щодо фіктивності укладеного договору факторингу відповідно до вимог статті 234 Цивільного кодексу України були відхилені, оскільки позивачем не доведено наявності умислу обох сторін на вчинення фіктивного правочину, а також наявності у сторін свідомого наміру невиконання зобов`язань за договором факторингу, а визначення сторонами у договорі факторингу умови про відстрочення моменту одержання грошових коштів у вигляді дивідендів, не свідчить про те, що договір факторингу вчинено без наміру створення правових наслідків;
5) позивачем не було надано суду жодних належних та допустимих доказів існування його порушених прав та законних інтересів внаслідок укладення оспорюваного договору факторингу, на захист яких спрямований даний позов.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу, та виклад позиції інших учасників справи.
3.1. Позивач звернувся до суду з касаційною скаргою на постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.08.2019 та рішення Господарського суду міста Києва від 10.06.2019 у справі №910/13263/18, в якій просить скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.
3.2. В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник посилається на те, що суди попередніх інстанцій порушили норми статей 228, 234 Цивільного кодексу України, оскільки помилково не брали до уваги те, що цей договір укладено з метою ухилення від сплати податків (при виплаті доходів нерезиденту, Компанії "Бріммілтон Лімітед", податковий агент утримує податок в сумі 15 %, а при виплаті резиденту, ТОВ "Спіріт Фінанс", такий обов`язок не виникає, що призводить до збитків державного бюджету у розмірі 78501743,80 грн), що суперечить інтересам держави. Скаржник також вказує, що цей договір є фіктивний, оскільки сторони вчинили цей договір лише для виду, Компанія "Бріммілтон Лімітед" відповідно до пункту 20 постанови НБУ від 13.12.2016 № 410 (що була чинною на момент укладення договору факторингу) не матиме законної можливості отримати кошти за оспорюваним договором.
3.3. Відповідачі у відзиві на касаційну скаргу просять судові рішення залишити без змін, а скаргу - без задоволення, оскільки вважають, що доводи скаржника є безпідставними та необґрунтованими, а судові рішення, що оскаржується, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
4. Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосоване законодавство.
4.1. Здійснивши розгляд касаційної скарги, дослідивши наведені у ній доводи, перевіривши наявні матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.
4.2. Відповідно до частини 3 статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом.
4.3. Згідно з частиною 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України, яка визначає, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
4.4. Відповідно до пункту 4 частини 4 статті 238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначаються: чи були і ким порушені, не визнані або оспорені права чи інтереси, за захистом яких мало місце звернення до суду, та мотиви такого висновку.
4.5. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Цивільні права та інтереси суд може захистити в спосіб, зокрема, визнання правочину недійсним (частина 1, пункт 2 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України).
4.6. Відповідно до частина 3 статті 215 Цивільного кодексу України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
4.7. Отже, договір може бути визнаний судом недійсним за позовом не лише однієї зі сторін, а також за іншої заінтересованої особи, але за умови встановлення факту порушення особистого немайнового або майнового права та інтересу такої особи. Якщо ж за результатами розгляду справи такого факту не встановлено, а позивач посилається на формальне порушення закону, у суду немає правових підстав для задоволення позову.