Постанова
Іменем України
16 жовтня 2019 року
м. Київ
справа № 754/9199/14-ц
провадження № 61-9380св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Висоцької В. С.,
суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна",
відповідачі: ОСОБА_1, який діє від свого імені та в інтересах малолітнього ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5,
треті особи: ОСОБА_6, Служба у справах дітей Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації, Деснянський районний відділ головного управління державної міграційної служби в місті Києві,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна" до ОСОБА_1, який діє від свого імені та в інтересах малолітнього ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, треті особи: ОСОБА_6, Служба у справах дітей Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації, Деснянський районний відділ головного управління державної міграційної служби в місті Києві, про звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення та зняття з реєстраційного обліку, за касаційною скаргою представника ОСОБА_1, який діє в своїх інтересах та інтересах малолітнього ОСОБА_2, - ОСОБА_7 на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 17 листопада 2015 року у складі судді Таран Н. Г. та рішення Апеляційного суду міста Києва від 18 серпня 2016 року у складі колегії суддів: Немировської О. В., Чобіток А. О., Крижанівської Г. В.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна" (далі - ТОВ "ОТП Факторинг Україна") звернулося до суду із вищевказаним позовом, який уточнило у процесі розгляду справи, посилаючись на те, що 27 березня 2007 року між ОСОБА_1 та Закритим акціонерним товариством "ОТП Банк" (далі - ЗАТ "ОТП Банк") було укладено кредитний договір № CNL-007/046/2007, за умовами якого банк надав позичальнику кредит в сумі 100 000 доларів США зі сплатою фіксованої процентної ставки у розмірі 13,99 % річних, зі строком повернення до 27 березня 2017 року.
Згідно з пунктом 4.1.1 частини № 2 кредитного договору позичальник зобов`язався повернути кредит та сплатити відсотки в розмірі та на умовах встановлених договором. За порушення строків повернення кредиту, відсотків за користування кредитом, позичальник зобов`язаний сплатити банку пеню в розмірі 1 % від суми несвоєчасно виконаних боргових зобов`язань за кожний день прострочки.
З метою забезпечення виконання зобов`язання за кредитним договором 27 березня 2007 року між банком, ОСОБА_3, ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_5 було укладено договір іпотеки (майнової поруки) № PCL-007/046/2007, за умовами якого іпотекодавці передали в іпотеку банку квартиру АДРЕСА_1, яка належить їм на праві власності, що підтверджується свідоцтвом про право власності на житло, виданим Відділом приватизації державного житлового фонду Деснянської районної у місті Києві держадміністрації від 03 листопада 2006 року.
Позичальник належним чином не виконував взяті на себе зобов`язання за кредитним договором, у зв`язку з чим станом на 17 квітня 2014 року виникла заборгованість в сумі 108 264,29 доларів США, що еквівалентно 1 218 198,23 грн, яка складається із: залишку заборгованості за кредитом в сумі 84 166,54 доларів США, що еквівалентно 947 048,47 грн; суми несплачених відсотків за користування кредитом - 24 097,75 доларів США, що еквівалентно 271 149,76 грн; та пеня за прострочення виконання зобов`язань в розмірі 4 446 423,58 грн.
Враховуючи викладене, ТОВ "ОТП Факторинг Україна" просило: в рахунок зазначеної кредитної заборгованості звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме: квартиру АДРЕСА_1, яка належить на праві власності ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, шляхом проведення прилюдних торгів, встановивши початкову ціну на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій; виселити відповідачів із зазначеної квартири; зобов`язати Деснянський районний відділ головного управління державної міграційної служби міста Києва зняти відповідачів з реєстраційного обліку за вказаною адресою.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Справа неодноразово розглядалася судами.
Останнім рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 17 листопада 2015 року позов задоволено частково.
Звернуто стягнення на предмет іпотеки на підставі договору іпотеки від 27 березня 2007 року № PСL -007/046/2007, а саме: квартиру АДРЕСА_1, яка належить на праві власності ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 27 березня 2007 року № СNL -007/046/2007 в розмірі 2 018 198,23 грн.
Встановлено спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів в межах процедури виконавчого провадження за початковою ціною, встановленою на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Ухвалюючи рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки, місцевий суд виходив з того, що позичальник належним чином не виконував взяті на себе зобов`язання за кредитним договором, у зв`язку з чим виникла заборгованість, яка підлягає стягненню шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.
Зменшуючи розмір пені, місцевий суд виходив з того, що її розмір значно перевищує розмір збитків.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про виселення та зняття з реєстраційного обліку, суд першої інстанції виходив з того, що ці позовні вимоги є передчасними, оскільки на вимогу іпотекодержателя або нового власника квартири відповідачі мають можливість в добровільному порядку звільнити квартиру.
Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 18 серпня 2016 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_7 задоволено частково. Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 17 листопада 2015 року змінено та доповнено резолютивну частину реченням про те, що рішення в частині звернення стягнення на предмет іпотеки на час дії Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" не підлягає виконанню. В іншій частині рішення залишено без змін.
Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновок суду першої інстанції про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості є законним, обґрунтованим та відповідає встановленим обставинам справи.
Змінюючи рішення місцевого суду щодо порядку його виконання, апеляційний суд виходив з того, що 07 червня 2014 року набув чинності Закон України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", згідно з яким не може бути примусово стягнуто (відчужене без згоди) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави і виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами-резидентами України в іноземній валюті.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У вересні 2016 року представник ОСОБА_1, який діє в своїх інтересах та інтересах малолітнього ОСОБА_2, - ОСОБА_7 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 17 листопада 2015 року та рішення Апеляційного суду міста Києва від 18 серпня 2016 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не звернули уваги на той факт, що на час розгляду справи існувала заборона примусового позбавлення права власності на нерухоме майно, яке було передано в іпотеку в якості виконання зобов`язань щодо повернення кредиту, наданого в іноземній валюті. Суди не звернули уваги на те, що розрахунок заборгованості здійснено неправильно, він є необґрунтованим та недоведеним. ТОВ "ОТП Факторинг Україна" не має ліцензії на вчинення операцій в іноземній валюті, тому не має права вимагати повернення кредиту в іноземній валюті. Позивачем не надано суду належних доказів переходу до нього прав вимоги саме за кредитним договором, укладеним із ОСОБА_1 Судами не враховано того факту, що на час розгляду справи у спірній квартирі проживають малолітні діти. Між сторонами існують лише невиконані зобов`язальні правовідносини, у зв`язку з чим нарахування пені за кредитним договором суперечить правовим позиціям Верховного Суду України. Позовні вимоги мають на меті подвійне стягнення заборгованості за кредитним договором, оскільки рішенням суду вже було задоволено вимоги кредитора про стягнення заборгованості за цим договором.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
У листопаді 2016 року ТОВ "ОТП Факторинг Україна" подало заперечення на касаційну скаргу, в якому просило її відхилити, посилаючись на те, що рішенням апеляційного суду заборонено звертати стягнення на спірне майно на час дії Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті". Таким чином рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки не може бути фактично виконано, оскільки державний виконавець не може звернути стягнення на майно боржника, у разі якщо наявна встановлена законом заборона щодо звернення стягнення на майно боржника. ОСОБА_1 не спростовано правильність нарахованих сум, що підлягали сплаті. 05 листопада 2010 року між Акціонерним товариством "ОТП Банк" та ТОВ "ОТП Факторинг Україна" було укладено договір про відступлення права вимоги, згідно з яким банк передав та відступив фактору сукупність прав за договорами забезпечення, включаючи, але не обмежуючись правом звертати стягнення на заставне майно. ТОВ "ОТП Факторинг Україна" є зареєстрованою фінансовою установою та має відповідне свідоцтво про реєстрацію фінансової установи, на підставі якого здійснює послуги факторингу без отримання ліцензії та/або дозволів відповідно до законодавства України. Малолітній ОСОБА_2 на дату укладення договору іпотеки не мав права користування іпотечним майном, оскільки народився у 2009 році. Позичальник порушив умови договору іпотеки та без дозволу іпотекодержателя зареєстрував свого сина.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
27 березня 2007 року між ОСОБА_1 та ЗАТ "ОТП Банк", правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "ОТП Банк" (далі - ПАТ "ОТП Банк"), було укладено кредитний договір № СNL-007/046/2007, згідно з умовами якого банк надав ОСОБА_1 кредит в сумі 100 000 доларів США зі сплатою фіксованої процентної ставки у розмірі 13,99 % річних на строк до 27 березня 2017 року.
Згідно з пунктом 4.1.1 частини № 2 кредитного договору позичальник за кредитним договором зобов`язаний повернути кредит та сплатити відсотки в розмірі та на умовах встановлених договором. За порушення строків повернення кредиту, відсотків за користування кредитом, позичальник зобов`язаний сплатити банку пеню в розмірі 1 % від суми несвоєчасно виконаних боргових зобов`язань за кожний день прострочки.
З метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 27 березня 2007 року між ЗАТ "ОТП Банк", правонаступником якого є ПАТ "ОТП Банк", ОСОБА_3, ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_5 було укладено договір іпотеки (майнової поруки) № PCL-007/046/2007, за умовами якого іпотекодавці передали в іпотеку банку квартиру АДРЕСА_1, яка належить їм на праві власності, що підтверджується свідоцтвом про право власності на житло, виданим Відділом приватизації державного житлового фонду Деснянської районної у місті Києві держадміністрації від 03 листопада 2006 року згідно з розпорядженням (наказом) від 03 листопада 2006 року за № 2217 та зареєстрованого в Київському міському бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна 22 січня 2007 року, про що зроблено запис в реєстрову книгу за № 4264.
05 листопада 2010 року між ПАТ "ОТП Банк" та ТОВ "ОТП Факторинг Україна" було укладеного договір купівлі-продажу кредитного портфеля, згідно з яким ТОВ "ОТП Факторинг Україна" набуло право вимоги за кредитним договором від 27 березня 2007 року № CNL-007/046/2007 та за іпотечним договором від 27 березня 2007 року № PCL-007/046/2007.
18 вересня 2013 року ТОВ "ОТП Факторинг Україна" направило ОСОБА_1, ОСОБА_5, ОСОБА_3 ОСОБА_4 досудові вимоги про повне дострокове виконання боргових зобов`язань за кредитним договором протягом 30 календарних днів з дати отримання цієї вимоги, шляхом сплати на користь ТОВ "ОТП Факторинг Україна" залишку заборгованості за кредитом в розмірі 84 166,54 доларів США та суми відсотків за користування кредитом - 24 097,75 доларів США.
Позичальник належним чином не виконував взяті на себе зобов`язання за кредитним договором, у зв`язку з чим виникла кредитна заборгованість станом на 17 квітня 2014 року, яка складається із: залишку заборгованості за кредитом в розмірі 84 166,54 доларів США, що еквівалентно 947 048,47 грн; суми несплачених відсотків за користування кредитом - 24 097,75 доларів США, що еквівалентно 271 149,76 грн; та пені за прострочення виконання зобов`язань за період з 17 квітня 2013 року до 17 квітня 2014 року в розмірі4 446 423,58 грн.
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 жовтня 2016 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із Деснянського районного суду міста Києва.
Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ "Про внесення змін до ГПК України, ЦПК України, КАС України та інших законодавчих актів", що набув чинності 15 грудня 2017 року, визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
13 лютого 2018 року справу № 754/9199/14-ц Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано до Верховного Суду.
Відповідно до підпунктів 2.3.2, 2.3.4, 2.3.13, 2.3.49 Положення про автоматизовану систему документообігу, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року № 30, зі змінами та доповненнями, постанови Пленуму Верховного Суду від 24 травня 2019 року № 8 "Про здійснення правосуддя у Верховному Суді" та рішення зборів суддів Касаційного цивільного суду від 28 травня 2019 року № 7 "Про заходи, спрямовані на своєчасний розгляд справ і їх вирішення у розумні строки", у справі призначено повторний автоматизований розподіл.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 вересня 2019 року справу призначено до судового розгляду Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в кількості п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною першою статті 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
За змістом статті 213 ЦПК України 2004 року рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до частини першої статті 214 ЦПК України 2004 року під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.
Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення у повній мірі не відповідають.
Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.