Постанова
Іменем України
16 жовтня 2019 року
м. Київ
справа № 500/5724/16-ц
провадження № 61-23999св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В.,
суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О., Усика Г. І. (суддя-доповідач),
Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Державне підприємство водних шляхів "Устьдунайводшлях",
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 13 жовтня 2017 року у складі судді Жигуліна С. М. та постанову Апеляційного суду Одеської області від 28 лютого 2018 року у складі колегії суддів: Комлевої О. С., Журавльова О. Г., Кравця Ю. І.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Державного підприємства водних шляхів "Устьдунайводшлях" (далі - ДП ВШ "УДВШ") про стягнення середнього заробітку та компенсації за затримку розрахунку при звільненні, відшкодування моральної шкоди.
На обгрунтування позовних вимог зазначала, що вона працювала у відповідача на посаді економіста з праці першої категорії, та була звільнена із займаної посади відповідно до наказу ДП ВШ "УДВШ" від 31 липня 2015 року № 26-к, за власним бажанням на підставі статті 38 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України). Однак при звільненні відповідач не провів з нею остаточного розрахунку.
Ухвалою Господарського суду Одеськоїобласті від 05 липня 2016 року у справі № 916/2560/14 за заявою Державного підприємства "Маріупольськийморський торговельний порт" до боржникаДП ВШ "УДВШ"про визнаннябанкрутом, визнаногрошові вимоги ОСОБА_1 до ДП ВШ "УДВШ" у сумі 134 597,10 грн, з яких 99 508,05 грн - заробітна плата, 35 089,05 - компенсація втрати частини доходів у звʼязку з порушенням строків їх виплати.
Посилаючись на наведене, а з огляду на те, що внаслідок невиплати належних їй грошових сум при звільненні, відповідач порушив її право на задоволеннясвоїх життєвих потреб,чим заподіяв їй моральні страждання, ОСОБА_1 просила стягнути з ДП ВШ "УДВШ" компенсацію втрати частини доходів за період з
31 липня 2015 року по 28 грудня 2016 року у розмірі 25 915,01 грн, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 31 липня
2015 року по 28 грудня 2016 року у розмірі 84 684,87 грн, та на відшкодування моральної шкоди 20 000,00 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 13 жовтня 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з ДП ВШ "УДВШ" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 79 572,66 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що у порушення вимог статті 116 КЗпП України, відповідач здійснив остаточний розрахунок з ОСОБА_1 лише 28 грудня 2016 року, а тому позовні вимоги позивача про стягнення на її користь з ДП ВШ "УДВШ" середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 79 572,66 грн, який не оспорюється відповідачем, підлягають задоволенню. Розрахунок компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, наданий ОСОБА_1 є необгрунтованим, оскільки належна позивачеві сума компенсації за період
з 01 січня 2014 року по 10 листопада 2016 року у розмірі 37 044,71 грн була визначена ухвалою Господарського суду Одеської області від 05 липня
2016 року, розмір якої позивач не оспорювала, та виплачена роботодавцем у повному обсязі. При вирішенні цього питання суд також урахував встановлений ухвалою Господарського суду Одеської області від 23 липня 2014 року, у справі за позовом Державного підприємства "Маріупольський морський торговельний порт" до ДП ВШ "УДВШ" про порушення справи про банкрутство, мораторій на застосування індексу інфляції за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання, трьох процентів річних від простроченої суми тощо.
Суд не убачав підстав для відшкодування ОСОБА_1 моральної шкоди у зв`язку з накладенням арешту на рахунки ДП ВШ "УДВШ", вчиненого на виконання постанови головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України від 18 березня
2013 року, що унеможливило виплату роботодавцем усіх належних позивачу сум при звільненні.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Апеляційного суду Одеської області від 28 лютого 2018 року апеляційні скарги ОСОБА_1 та ДП ВШ "УДВШ" залишено без задоволення, рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 13 жовтня
2017 року залишено без змін.
Судове рішення апеляційної інстанції мотивовано тим, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та застосував норми матеріального права, рішення суду є законним та обгрунтованим, а тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги.
Узагальнені доводи касаційної скарги та аргументів інших учасників справи
У травні 2018 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга
ОСОБА_1 , у якій вона просила скасувати рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 13 жовтня 2017 року та постанову Апеляційного суду Одеської області від 28 лютого 2018 року у частині відмову у стягненні з ДП ВШ "УДВШ" компенсації за несвоєчасну виплату заробітної плати у розмірі 25 916,01 та відшкодуванні моральної шкоди у розмірі 20 000,00 грн, і ухвалити у цій частині нове судове рішення, яким зазначені позовні вимоги задовольнити, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга обгрунтована посиланнями на те, що відмовляючи у задоволенні вимоги про стягнення з ДП ВШ "УДВШ" на користь позивача компенсації втрати частини доходів у зв`язку з несвоєчасною виплатою заробітної плати у розмірі 25916,01 грн, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, не звернув увагу, що виплата їй заборгованості по заробітній платі у сумі 99 508,05 грн та компенсації у сумі 35 089,05 грн, відбулася лише 28 грудня 2016 року та не перевірив період, за який роботодавець нарахував їй компенсацію втрати частини доходів.
Порушення процедури про банкрутство роботодавця, наявність тривалого періоду здійснення виконавчих дій органами державної виконавчої служби, незначна частка заборгованості підприємства перед працівником у виплаті компенсації за невикористану відпустку порівняно із сумою середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку, не може свідчить про відсутність вини роботодавця у невиплаті працівникові належних йому коштів при звільненні, а тому вважала безпідставними висновки судів першої та апеляційної інстанцій про відмову у відшкодування моральної шкоди.
Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 11 червня 2018 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу із суду першої інстанції.
Ухвалою Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року справу призначено до судового розгляду.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК Українипід час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Рішення судів попередніх інстанцій в частині вирішення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не оскаржуються, а тому у цій частині у касаційному порядку не переглядаються.
Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій