Постанова
Іменем України
24 жовтня 2019 року
м. Київ
справа № 607/4707/17
провадження № 61-38988св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Усика Г. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: Державна казначейська служба України, Головне управління Національної поліції в Тернопільській області,
треті особи: Управління Міністерства внутрішніх справ України в Тернопільській області, Прокуратура Тернопільської області,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної казначейської служби України на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 27 лютого 2018 року у складі судді Ромазана В. В. та постанову Апеляційного суду Тернопільської області від 22 травня 2018 року у складі колегії суддів: Ткач О. І., Бершадської Г. В., Гірського Б. О.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог та рішень судів
У квітні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Державної казначейської служби України, Головного управління Національної поліції в Тернопільській області, треті особи: Управління Міністерства внутрішніх справ України в Тернопільській області, Прокуратура Тернопільської області.
Позов мотивований тим, що 14 травня 2012 року працівники міліції незаконно затримали неповнолітнього ОСОБА_1, примусово доставили у Тернопільський міський відділ Управління Міністерства внутрішніх справ України в Тернопільській області, провели обшук, утримували понад дві години. Працівники міліції не повідомляли підстав та мотивів затримання, не дозволили зателефонувати батькам, не роз`яснили права на захист і на відмову від надання пояснень до прибуття захисника. Крім того, 14 травня 2012 року ОСОБА_1 незаконно притягнуто до адміністративної відповідальності згідно з частиною першою статті 175-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення. 17 травня 2012 року слідчий Галунка О. П. за відсутності достовірних доказів порушила щодо ОСОБА_1 кримінальну справу, обравши міру запобіжного заходу у вигляді підписки про невиїзд, пред`явила йому обвинувачення за частиною другою статті 263 Кримінального кодексу України (далі - КК України), а в липні 2012 року направила справу для розгляду до суду. Постановою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 03 жовтня 2014 року кримінальну справу повернуто на додаткове розслідування з мотивів неповноти і неправильності досудового слідства. На час порушення та розгляду кримінального провадження, ОСОБА_1 навчався на третьому курсі Тернопільського обласного державного музичного училища ім. С. Крушельницької, за спеціалізацією - оркестрові духові та ударні інструменти. Проте, у зв`язку із порушенням кримінальної справи щодо ОСОБА_2 викладачі та значна частина студентів училища змінили своє відношення до нього, внаслідок чого, він звільнився з училища 28 грудня 2012 року. Крім того, через негативні психоемоційні зміни у ОСОБА_1 погіршився стан здоров`я. Внаслідок незаконних дій оперативних працівників, слідчих, прокурорів ОСОБА_1 4 роки та 10 місяців перебував під слідством і судом. Також ОСОБА_1 відмовлено в оформленні візи для виїзду за кордон.
Враховуючи наведені обставини, позивач просив стягнути із Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України 400 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди, заподіяної незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування і прокуратури.
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 27 лютого 2018 року позов задоволено частково. Стягнуто із Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 204 765,00 грн на відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування.
Постановою Апеляційного суду Тернопільської області від 22 травня 2018 року апеляційні скарги Головного управління Національної поліції в Тернопільській області та Державної казначейської служби України залишено без задоволення. Рішення Тернопільського міськрайонного суду від 27 лютого 2018 року залишено без змін.
Частково задовольняючи позов, суди першої та апеляційної інстанцій виходили із того, що внаслідок незаконного перебування під слідством і судом із 24 травня 2012 року по 28 грудня 2016 року, тобто 55 календарних місяців, позивачу заподіяна моральна шкода, розмір відшкодування якої обраховується виходячи із розміру мінімальної заробітної плати, який існував на момент ухвалення рішення.
Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
У липні 2018 року Державна казначейська служба України подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 27 лютого 2018 року та постанову Апеляційного суду Тернопільської області від 22 травня 2018 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила суд скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову в частині вимог до Державної казначейської служби України.
Касаційна скарга мотивована тим, що судами неправильно застосовані до спірних правовідносин норми статті 1 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду", частини другої статті 1176 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Суди під час розгляду справи не заслухали позивача, не призначили судову експертизу на предмет визначення моральних страждань, а лише послалися на постанову про закриття кримінального провадження від 28 грудня 2016 року, якою не встановлено незаконності дій/рішень органів, які завдали шкоду. Суди безпідставно зобов`язали Державну казначейську службу України здійснити списання коштів з відповідного казначейського рахунку та не врахували положень "Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників", затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року № 485.
У листопаді 2018 року від представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 надійшов відзив на касаційну скаргу Державної казначейської служби України, у яких заявник просить відхилити вказану касаційну скаргу та залишити без змін рішення судів попередніх інстанцій, посилаючись на те, що касаційна скарга є необґрунтованою і такою, що не підлягає задоволенню.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 16 жовтня 2018 року відкрито касаційне провадження, витребувано цивільну справу та надано строк на подання відзиву на касаційну скаргу.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Позиція Верховного Суду
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга Державної казначейської служби України не підлягає задоволенню із таких підстав.
Судами встановлено, що 17 травня 2012 року слідчим слідчого відділу Тернопільського міського відділу Управління Міністерства внутрішніх справ України у Тернопільській області Галункою О. П. порушено кримінальну справу № 1174391 проти ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, за частиною другою статті 263 КК України
24 травня 2012 року підозрюваному ОСОБА_1 у кримінальній справі обрано запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд.
28 травня 2012 року ОСОБА_1 пред`явлено обвинувачення у вчиненні злочину, передбаченому частиною другою статті 263 КК України.
23 липня 2012 року першим заступником прокурора м. Тернопіль Антюком І. П. затверджено обвинувальний висновок у справі та скеровано справу до Тернопільського міськрайонного суду для її розгляду по суті.
Постановою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 03 жовтня 2014 року повернуто матеріали кримінальної справи на додаткове розслідування з мотивів неповноти наявних у справі відомостей.
09 липня 2015 року відомості про вчинення ОСОБА_1 кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 263 КК України, внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015210010001853.
28 грудня 2016 року прокурор Тернопільської місцевої прокуратури Хома І. А. прийняв постанову про закриття кримінального провадження на підставі частини першої статті 284 КПК України, у зв`язку із відсутністю в діях ОСОБА_1 складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 263 КК України.