Постанова
Іменем України
28 жовтня 2019 року
м. Київ
справа № 136/1667/17
провадження № 61-3022св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Курило В. П. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю.,
Коротенка Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю "Племінний завод "Україна",
третя особа - відділ Держгеокадастру у Липовецькому районі Вінницької області,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Вінницького апеляційного сулу від 08 січня 2019 року у складі колегії суддів: Сала Т. Б., Ковальчука О. В., Шемети Т. М.,
ВСТАНОВИВ:
ІСТОРІЯ СПРАВИ:
Короткий зміст позовних вимог:
У жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Племінний завод "Україна" (далі - ТОВ "ПЗ "Україна"), третя особа ? відділ Держгеокадастру у Липовецькому районі Вінницької області, про визнання договору оренди землі недійсним.
Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 після смерті матері ОСОБА_2 згідно свідоцтва на право на спадщину за заповітом від
13 серпня 2014 року є власником земельної ділянки площею 4,1937 га, кадастровий номер 0522292800:04:000:0208 з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, що розташована на території Костянтинівської сільської ради Липовецького району Вінницької області.
У 2017 році позивачеві стало відомо про наявність договору оренди вищезазначеної земельної ділянки, який було укладено 21 серпня 2012 року між ОСОБА_2 та ТОВ "ПЗ "Україна" та зареєстровано у відділі Держкомзему у Липовецькому районі 12 грудня 2012 року.
Мати позивачки жодних договорів оренди землі не підписувала, вказаний договір підписаний невідомою особою, наявний у ньому підпис навіть візуально не схожий на підпис матері позивачки, вказаний договір не відповідав внутрішній волі спадкодавця, тому є недійсним.
ОСОБА_1 просила визнати недійсним договір оренди землі за № к-232/12 від 21 серпня 2012 року, який було укладено між ОСОБА_2 та ТОВ "ПЗ "Україна", та зареєстровано у відділі Держкомзему у Липовецькому районі
12 грудня 2012 року за № 052220004005053, стягнути з відповідача на її користь понесені судові витрати.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій:
Рішенням Липовецького районного суду Вінницької області від 25 вересня 2018 року позовні вимоги задоволено.
Визнано недійсним договір оренди землі № к-232/12 від 21 серпня 2012 року, який було укладено між ОСОБА_2 та ТОВ "ПЗ "Україна", предметом якого є земельна ділянка, площею 4,1937 га, кадастровий номер 0522282800:04:000:0208, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства, що розташована на території Костянтинівської сільської ради Липовецького району Вінницької області, який було зареєстровано відділом Держкомзему у Липовецькому районі 12 грудня
2012 року за № 052220004005053.
Стягнуто з ТОВ "ПЗ "Україна" на користь ОСОБА_1 судові витрати у вигляді судового збору в сумі 640,00 грн, а також витрати за проведення судової експертизи в сумі 2 250,24 грн, а всього 2 890,24 грн.
Задовольняючи позовні вимоги, місцевий суд виходив із того, що договір оренди, укладений від імені орендодавця ОСОБА_2 підписаний не нею, а іншою особою, тобто спірний договір був укладений без волевиявлення ОСОБА_2 , відтак наявні правові підстави для визнання договору оренди землі недійсним на підставі частини третьої статті 203 та частини першої статті 215 ЦК України. Судом не взято до уваги заяву відповідача про застосування строків позовної давності до вимог позивача, оскільки про порушене своє право вона дізналась не пізніше 12 жовтня 2017 року.
Постановою Вінницького апеляційного суду від 08 січня 2019 року апеляційну скаргу ТОВ "ПЗ "Україна" задоволено.
Рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 25 вересня
2018 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ "ПЗ "Україна" сплачений судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 960,00 грн.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, апеляційний суд виходив із того, що позивачем пропущено строк позовної давності, про застосування якого заявлено відповідачем, оскільки про існування спірного договору ОСОБА_1 було відомо з 21 серпня 2012 року - з моменту його укладення, оскільки висновком експерта № 107 від 24 травня 2018 року, встановлено, що підпис у вказаному договорі від імені матері виконаний ОСОБА_1 .
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги:
02 лютого 2019 року ОСОБА_1 через засоби поштового зв`язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Вінницького апеляційного суду від 08 січня 2019 року та залишити в силі рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 25 вересня
2018 року.
Касаційна скарга мотивована тим, що посилання суду апеляційної інстанції на те, що судом першої інстанції не взято до уваги доводи відповідача про те, що ОСОБА_1 було відомо про укладення договору оренди землі ще з 21 серпня 2012 року - з моменту його укладення, оскільки висновком експерта від
24 травня 2018 року № 170 встановлено, що підпис у вказаному договорі від імені матері позивачки виконаний ОСОБА_1, є таким, що не відповідає обставинам встановленим судом першої інстанції, оскільки з цього приводу позивачка давала пояснення, які апеляційним судом викривлено. Про існування спірного договору оренди землі ОСОБА_1 стало відомо лише в 2017 році.
Доводи інших учасників справи:
28 лютого 2019 року ТОВ "ПЗ "Україна" через засоби поштового зв`язку подало до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційну скаргу
ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Вінницького апеляційного суду від 08 січня 2019 року залишити без змін.
Рух касаційної скарги:
Ухвалою Верховного Суду від 12 лютого 2019 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Липовецького районного суду вінницької області.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ:
Перевіривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.
Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Короткий зміст фактичних обставин справи:
У справі, яка переглядається, судами встановлено, що відповідно до державного акта на право приватної власності на землю серії ВН № 07691 ОСОБА_2 на підставі рішення 26 сесії 23 скликання Костянтинівської сільської Ради народних депутатів від 01 грудня 2001 року передано у приватну власність земельну ділянку площею 4,1937 га для ведення особистого селянського господарства, що розташована на території Костянтинівської сільської ради.