Постанова
Іменем України
16 жовтня 2019 року
м. Київ
справа № 161/2565/18
провадження № 61-4733св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В.,
суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного О. С., Усика Г. І. (суддя-доповідач), Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - Публічне акціонерне товариство "Державний ощадний банк України",
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 02 жовтня 2018 року у складі судді Плахтій І. Б. та постанову Волинського апеляційного суду від 31 січня 2019 року у складі колегії суддів: Федонюк С. Ю.,
Киці С. І., Русинчука М. М.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2018 року Публічне акціонерне товариство "Державний ощадний банк України" (далі - ПАТ "Ощадбанк", банк) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
На обгрунтування позовних вимог зазначало, що 08 лютого 2008 року між Відкритим акціонерним товариством "Ощадбанк" (далі - ВАТ "Ощадбанк"), правонаступником якого є ПАТ "Ощадбанк", та ОСОБА_2 укладено договір відновлювальної кредитної лінії № 3736, відповідно до умов якого відповідач отримав кредит у розмірі
1 000 000,00 грн зі сплатою 15,5 процентів річних за користування кредитом, строком на 120 місяців, з кінцевим терміном повернення кредиту, не пізніше
07 лютого 2018 року.
Посилаючись на те, що ОСОБА_2 зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконує, внаслідок чого станом на 19 лютого 2018 року у нього виникла заборгованість у розмірі 86 647,79 грн, з яких: 36 399,84 грн - заборгованість за тілом кредиту, 1 380,87 грн - заборгованість зі сплати процентів за користування кредитом, 20 461,62 грн - пеня, 3 104,80 грн - три проценти річних, 25 300,66 грн - інфляційні втрати, ПАТ "Ощадбанк" просило стягнути з відповідача зазначену суму заборгованості за кредитним договором.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 02 жовтня
2018 року позов ПАТ "Ощадбанк" задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ "Ощадбанк" заборгованість за договором відновлювальної кредитної лінії від 08 лютого 2008 року № 3736 в розмірі
58 242,33 грн, з яких: 36 399,84 грн - заборгованість за тілом кредиту, 1 380,87 грн - заборгованість зі сплати процентів за користування кредитом, 20 461,62 грн - пеня.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідач умови кредитного договору належним чином не виконав, у зв`язку з чим утворилась заборгованість за кредитним договором, а тому вимоги позивача про стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 58 242,33 грн, з яких: 36 399,84 - заборгованість за тілом кредиту, 1 380,87 грн - заборгованість за процентами за користування кредитом, 20 461,62 грн - пеня, є обгрунтованими та підлягають задоволенню. Суд відмовив у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача трьох процентів річних та інфляційних втрат, посилаючись на те, що їх нарахування не передбачене умовами кредитного договору. Наданий відповідачем розрахунок заборгованості за кредитним договором, суд вважав неналежним з огляду на те, що з нього неможливо встановити на підставі яких документів і ким виконано розрахунок, та чи має ця особа спеціальні знання у відповідній галузі, тоді як клопотань про призначення у справі судової експертизи, відповідач не заявляв. Суд вважав помилковими твердження відповідача про те, що наданий позивачем розрахунок заборгованості проведено в порушення положень кредитного договору, та необґрунтованими його доводи про не урахування банком сплачених відповідачем 01 лютого 2010 року грошових коштів у розмірі 12 803,10 грн, які відображені у виписці по рахунку за 29 січня 2010 року (за попередній місяць).
Короткий зміст рішення апеляційного суду
Постановою Волинського апеляційного суду від 31 січня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 02 жовтня 2018 року залишено без змін.
Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що суд першої інстанції повно і всебічно з`ясував обставини, що мають значення для справи та дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача заборгованості за тілом кредиту, заборгованості зі сплати процентів за користування кредитом та пені, та обгрунтовано не взяв до уваги наданий відповідачем розрахунок заборгованості, оскільки він не узгоджується із наданими банком документами первинного бухгалтерського обліку, а саме виписками по рахунках, які були відкриті позичальнику в межах дії кредитного договору, відповідно до вимог Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні". Твердження відповідача про нарахування банком процентів за чотири місяці після настання строку повного погашення кредиту (02 грудня 2017 року), не відповідають матеріалам справи, з наданого позивачем розрахунку убачається, що після
02 грудня 2017 року банком нараховано лише 15,46 грн процентів. Апеляційний суд відхилив доводи відповідача про те, що він неодноразово вказував на необхідність призначення у справі економічно-бухгалтерської експертизи для встановлення правильності нарахування заборгованості за кредитним договором, з огляду на те, що він не заявляв клопотання про признання експертизи в суді першої інстанції та апеляційної інстанцій. Посилання заявника на те, що суд першої інстанції неправильно вирішив питання про розподіл судових витрат, не знайшли свого підтвердження. Суд зазначив про неможливість розгляду в порядку апеляційного провадження зустрічних позовних вимог відповідача, зазначених ним у апеляційній скарзі, оскільки відповідно до вимог процесуального законодавства такий позов може бути пред`явлений лише до суду першої інстанції, тоді як ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 12 вересня 2018 року відмовлено відповідачу у прийнятті зустрічної позовної заяви, з посиланням на те, що вони не є взаємопов`язаними. Рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог щодо стягнення трьох процентів річних та суми інфляційних втрат не оскаржувалося, а тому апеляційним судом не переглядалося.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
У березні 2019 року до касаційного суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_2, у якій заявник просив скасувати рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 02 жовтня 2018 року та постанову Волинського апеляційного суду
від 31 січня 2019 року, направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга обгрунтована тим, що суди попередніх інстанцій в мотивувальній частині оскаржуваних рішень не зазначили мотивів про наявність підстав для задоволення позовних вимог банку про стягненнязаборгованості за тілом кредиту у розмірі 36 399,84 грн, заборгованості зі сплати процентів за користування кредитом у розмірі 1 380,87 грн та 20 461,62 грн пені. Суди необгрунтовано прийняли до уваги наданий розрахунок заборгованості за кредитним договором та відхилили наданий ним розрахунок, який свідчить про відсутність у нього заборгованості за кредитним договором. Надані банком виписки є неналежним доказом, оскільки не засвідчені належним чином, що позбавляє можливості перевірити їх відповідність фактичним обставинам. Апеляційний суд не надав належної правової оцінки посиланням заявника на те, що він не отримував грошові кошти у розмірі 120 000,00 грн, оскільки такі кошти були отримані 18 липня 2008 року ОСОБА_3, не звернув увагу на те, що банк не урахував сплачений ним платіж у розмірі 12 803,10 грн та, що строк дострокового повернення кредиту закінчився 01 грудня 2017 року, а тому з
02 грудня 2017 року банк не мав права нараховувати проценти за користування кредитом, а тому вимоги банку про стягнення заборгованості зі сплати процентів за користування кредитом за період з 02 грудня 2017 року по 05 лютого 2018 року, у розмірі 2 526,76 грн є безпідставними.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Згідно з статтею 388 ЦПК України, який набрав чинності з 15 грудня 2017 року, судом касаційної інстанції є Верховний Суд.
Згідно з частиною третьою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Зазначена справа в силу вимог закону (пункт 1 частини шостої статті 19 ЦПК України) є малозначною. Вирішуючи питання про відкриття провадження у справі Верховний Суд, вивчивши доводи касаційної скарги та оскаржувані судові рішення, дійшов висновку, що вони підлягають касаційному оскарженню з підстав, визначених підпунктом "а" пункту 2 частини третьої статі 389 ЦПК України, оскільки касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, забезпечення якої відповідно до статті 36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" покладено на Верховний Суд.
Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Касаційна скарга не містить доводів щодо неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм процесуального та матеріального права в частині відмови у задоволенні позовних вимог ПАТ "Ощадбанк" про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат, а тому оскаржувані рішення у цій частині не переглядаються в касаційному порядку.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.
Установлені судами фактичні обставини справи
Судами попередніх інстанцій установлено, що 08 лютого 2008 року між
ВАТ "Ощадбанк", правонаступником якого є ПАТ "Ощадбанк", та ОСОБА_2 укладено договір відновлювальної кредитної лінії № 3736, відповідно до якого відповідач отримав кредит у розмірі 1 000 000,00 грн зі сплатою 15,5 процентів річних за користування кредитом, строком на 120 місяців, з кінцевим терміном повернення не пізніше 07 лютого 2018 року.
23 жовтня 2017 року ПАТ "Ощадбанк" направив ОСОБА_2 письмову вимогу про дострокове повернення кредиту у тридцятиденний строк, яку він отримав
01 листопада 2017 року, що підтверджено поштовим повідомленням про вручення, а тому 02 грудня 2017 року настав строк повного погашення кредиту.
Згідно наданого банком розрахунку заборгованості за кредитним договором, станом на 19 лютого 2018 року заборгованість становить 86 647,79 грн, з яких: 36 399,84 грн - заборгованістьза тілом кредиту, 1 380,87 грн - заборгованість зі сплати процентів за користування кредитом, 20 461,62 грн - пеня, 3 104,80 грн - три проценти річних, 25 300,66 грн - інфляційні витрати.
Висновки Верховного Суду та нормативно-правове обґрунтування
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Згідно із статтями 525 та 526 ЦК України зобовʼязання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору і одностороння відмова від зобов`язання не допускається.