Постанова
Іменем України
17 жовтня 2019 року
м. Київ
справа № 367/3824/13-ц
провадження № 61-34725св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Кривцової Г. В.,
учасники справи:
позивач - Перший заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України,
відповідач - ОСОБА_1 ,
треті особи: Міністерство екології та природних ресурсів України, Національний природний парк "Голосіївський",
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження справу за позовом Першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до ОСОБА_1, треті особи: Міністерство екології та природних ресурсів України, Національний природний парк "Голосіївський", про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Апеляційного суду Київської області від 10 жовтня 2017 року у складі колегії суддів: Гуля В. В., Білоконь О. В., Приходька К. П.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2016 року Перший заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , треті особи: Міністерство екології та природних ресурсів України, Національний природний парк "Голосіївський", про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння.
Позовна заява мотивована тим, що прокуратурою Київської області під час виконання функцій, покладених законодавством на органи прокуратури, встановлено порушення вимог законодавства при відведенні Коцюбинською селищною радою Київської області земельних ділянок громадянам для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.
Рішенням Коцюбинської селищної ради Київської області від 25 грудня 2008 року № 2176/25-5 "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та передачу у приватну власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1" ОСОБА_2 затверджено проект землеустрою щодо відведення та передачі у приватну власність земельної ділянки площею 0,15 га для вказаних цілей.
На підставі зазначеного рішення ОСОБА_2 видано державний акт на право власності на земельну ділянку для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.
У подальшому, на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 02 червня 2009 року, вказану земельну ділянку придбав ОСОБА_3 та останньому видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЗ № 344220. Разом з тим ОСОБА_3 відчужено спірну земельну ділянку шляхом укладення 18 червня 2009 року договору купівлі-продажу земельної ділянки з ОСОБА_1, про що на державному акті, виданому на ім`я ОСОБА_3 зроблено відмітку про перехід права власності до ОСОБА_1
Вартість земельної ділянки за вказаним договором купівлі-продажу становить 513 675 грн.
Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 08 жовтня 2013 року, залишеним в силі рішенням Апеляційного суд Київської області від 13 грудня 2013 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 березня 2014 року, у справі за позовом прокурора м. Ірпеня Київської області визнано недійсним вищевказане рішення Коцюбинської селищної ради Київської області, визнано недійсними державні акти на право власності на земельну ділянку, видані ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з відміткою про перехід права власності до ОСОБА_1, скасовано їх державну реєстрацію.
Зазначеним рішенням суду встановлено, що спірна земельна ділянка знаходиться поза межами смт Коцюбинське Київської області, оскільки на момент прийняття рішення Коцюбинською селищною радою Київської області про надання у власність земельної ділянки першому власнику, межі смт Коцюбинське Київської області у встановленому законом порядку не були визначені та встановлені. Також суд у вказаній справі встановив факт відсутності на час прийняття селищною радою рішення про надання першому власнику земельної ділянки будь-якої містобудівної чи іншої, передбаченої законом документації, яка б встановлювала межі смт Коцюбинське Київської області, дійшов висновку про перевищення селищною радою повноважень щодо розпорядження землями, які знаходяться за межами населеного пункту, та недійсність такого рішення селищної ради.
Приймаючи рішення про передачу земельної ділянки першому набувачу у власність, Коцюбинська селищна рада Київської області перевищила свої повноваження та розпорядилась землею, яка не знаходилась у віданні цього органу місцевого самоврядування, тобто першому власнику земельна ділянка передана у власність неуповноваженим органом.
Також прокурор зазначав, що Указом Президента України від 01 травня 2014 року розширено територію Національного природного парку "Голосіївський" на 6 462,62 га. Згідно з пояснювальної записки та проектних матеріалів до Указу Президента України розширення зазначеного парку відбулось за рахунок лісових земель комунального підприємства "Святошинське лісопаркове господарство", у тому числі його кварталів 100, 101, 110, 111, 113, 116, 117 Київського лісництва та кварталів 18, 26, 27, 51 Святошинського лісництва. У той самий час за інформацією управління Держземагентства у м. Ірпені Київської області щодо нанесення на картографічні матеріали Національного природного парку "Голосіївський" земельних ділянок, виділених Коцюбинською селищною радою Київської області, та акта перевірки Державної інспекції сільського господарства в Київській області від 15 червня 2016 року спірна земельна ділянка відноситься до 27 кварталу і розташована на землях природно-заповідного фонду, а саме Національного природного парку "Голосіївський".
Крім того, згідно з інформацією Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання "Укрдержліспроект" спірна земельна ділянка виділена із земель лісогосподарського призначення, які перебували у користуванні комунального підприємства "Святошинське лісопаркове господарство", що підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування, з користування не вилучалась та не змінювалося її цільове призначення.
Отже, спірна земельна ділянка відноситься до лісових земель державної форми власності і розташована на території об`єкту природно-заповідного фонду, розпорядником її є Кабінет Міністрів України.
Прокурор вважав, що спірна земельна ділянка вибула із власності держави поза її волею, тому існують правові підстави для її витребування із незаконного володіння ОСОБА_1 на підставі статті 388 ЦК України.
Ураховуючи викладене, Перший заступник прокурора Київської області просив витребувати із незаконного володіння ОСОБА_1 на користь держави в особі Кабінету Міністрів України земельну ділянку площею 0,15 га, з кадастровим номером 3210946200:01:042:0045, вартістю 513 675 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Заочним рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 29 листопада 2016 року у складі судді Карабази Н. Ф. у задоволенні позову Першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову Першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, суд першої інстанції виходив із того, що прокурором не надано доказів незаконного вибуття спірної земельної ділянки із володіння держави в особі Кабінету Міністрів України.
При цьому суд зазначив, що відсутні докази того, що спірна земельна ділянка у 2008 році обліковувалася як землі лісогосподарського чи природоохоронного призначення і що станом на 2008 рік розпорядником спірної ділянки була держава в особі Кабінету Міністрів України, також відсутні докази розташування земельної ділянки на території природого парку на цей час.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Рішенням Апеляційного суду Київської області від 10 жовтня 2017 року апеляційну скаргу Першого заступника прокурора Київської області задоволено.
Заочне рішення Ірпінського міського суду Київської області від 29 листопада 2016 року скасовано.
Позов Першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України задоволено.
Витребувано з незаконного володіння ОСОБА_1 на користь держави в особі Кабінету Міністрів України земельну ділянку площею 0,15 га з кадастровим номером 3210946200:01:042:0045, вартістю 513 675 грн.
Судове рішення апеляційної інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1 є добросовісним набувачем спірної земельної ділянки, придбаної за відплатним договором, оскільки доказів зворотнього прокурором у справі не надано. При цьому продавець ОСОБА_3 не мав права відчужувати спірну земельну ділянку, оскільки набув на неї право власності всупереч закону і правова підстава набуття права власності - рішення Коцюбинської селищної ради Київської області про передачу ділянки у власність і державний акт визнані за рішенням суду недійсними у зв`язку з порушенням прав держави. Тому є підстави для витребування спірної земельної ділянки із чужого незаконного володіння.
Крім того, спірна земельна ділянка розташована на землях, які віднесені до земель природно-заповідного фонду, а саме - Національного природного парку "Голосіївський" і згідно з частиною четвертою статті 84 ЗК України належать до земель державної власності, а Кабінет Міністрів України є її розпорядником у силу вимог статей 13, 149 ЗК України.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У листопаді 2017 року ОСОБА_1 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення апеляційного суду, рішення суду першої інстанції залишити в силі.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
У пункті 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06 листопада 2017 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, витребувано цивільну справу № 367/3824/13-ц з Ірпінського міського суду Київської області.
У листопаді 2017 року справа надійшла до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
У червні 2018 року справа передана з Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ до Верховного Суду.
У червні 2019 року згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу призначено судді-доповідачеві.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що при розгляді цієї справи суди не встановили, чи була держава власником спірної земельної ділянки.
Суди не врахували, що спірна земельна ділянка органами державної влади не формувалась, адже її відведення здійснювалось органом місцевого самоврядування - рішенням Коцюбинської селищної ради Київської області від 25 грудня 2008 року № 2176/25-5 "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та передачу у приватну власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1" , яке було визнано недійсним рішенням Ірпінського районного суду Київської області від 08 жовтня 2013 року. Відповідно до зазначеного рішення суду спірна земельна ділянка відводилась із земель комунальної, а не державної власності. Отже, спірна земельна ділянка з кадастровим номером 3210946200:01:042:0045 як окремий об`єкт цивільних прав ніколи не перебувала у власності держави, внаслідок чого держава в особі Кабінету Міністрів України чи будь-якого іншого державного органу не має права на витребування у відповідача спірної земельної ділянки. Позивачем неправильно обрано спосіб захисту, а апеляційний суд неправильно застосував при ухваленні оскаржуваного рішення статтю 388 ЦК України.
Також прирозробленні проекту землеустрою щодо виділення спірної земельної ділянки ОСОБА_2 було отримано погодження відділу Держкомзему в м. Ірпіні. Надання такого погодження цим державним органом свідчить про волю держави в цілому на вибуття земельної ділянки з її володіння й унеможливлює її витребування у відповідача як добросовісного набувача.
Апеляційним судом залишено поза увагою той факт, що межі Національного природного парку "Голосіївський" були збільшені шляхом розширення його території на 6 462,62 га за рахунок земель Київського комунального об`єднання зеленого будівництва та експлуатації зелених насаджень міста "Київзеленбуд", що входять до складу Національного природного парку "Голосіївський" без вилучення у землекористувачавідповідно до Указу Президента України від 01 травня 2014 року № 446/2014, тобто більше ніж через 4 роки після придбання відповідачем спірної земельної ділянки.
Отже, застосування апеляційним судом статей 1, 4, 7 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" та статті 84 ЗК України є помилковим.
Апеляційний суд не звернув уваги на те, що недійсність державного акта на право власності на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1, виданого на ім`я ОСОБА_3 з відміткою про перехід права власності до ОСОБА_1, не є преюдиційним фактом, оскільки рішенням Апеляційного суду Київської області від 13 грудня 2013 року рішення Ірпінського міського суду Київської області від 08 жовтня 2013 року в частині визнання недійсним та скасування державного акта серії на право власності на земельну ділянку виданого на ім`я ОСОБА_3 з відміткою про перехід права власності до ОСОБА_1, було скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено.