ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 жовтня 2019 року
Київ
справа №826/16831/14
адміністративне провадження №К/9901/8208/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Бившевої Л.І., суддів: Шипуліної Т.М., Хохуляка В.В., розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін касаційну скаргу Міжрегіонального головного управління ДФС - Центрального офісу з обслуговування великих платників на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 10.03.2015 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 02.06.2015 у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Мішелін Україна" до Міжрегіонального головного управління ДФС - Центрального офісу з обслуговування великих платників про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
У С Т А Н О В И В:
ТОВ "Мішелін Україна" подало до суду позов, в якому просить скасувати податкові повідомлення-рішення від 14.08.2014 № 0001504203 про визначення грошового зобов`язання з податку на прибуток підприємств в сумі 144049,00 грн, у тому числі в сумі 115 239,00 грн за основним платежем та в сумі 28 810,00 грн за штрафними (фінансовими) санкціями, та від 14.08.2014 № 0001514203 про визначення грошового зобов`язання з податку на додану вартість в сумі 277 543,00 грн, у тому числі в сумі 222 034,00 грн за основним платежем та в сумі 55 509,00 грн за штрафними (фінансовими) санкціями.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, податкові повідомлення-рішення є протиправними. Висновок контролюючого органу про заниження доходів внаслідок невідображення в податковому обліку операцій з безоплатної передачі товарів є безпідставним, оскільки операції з безоплатного розповсюдження рекламної продукції не є операціями з продажу товарів. Також є безпідставним висновок контролюючого органу про документальне непідтвердження господарських операцій позивача.
Окружний адміністративний суд м. Києва постановою від 10.03.2015 позов задовольнив, визнав протиправними та скасував зазначені податкові повідомлення-рішення. Суд присудив з Державного бюджету України на користь позивача судовий збір в сумі 487,00 грн.
Київський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 02.06.2015 залишив без змін постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 10.03.2015.
Міжрегіональне головне управління ДФС подало до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій просить скасувати зазначені судові рішення та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову.
В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору. Посилаючись на обставини, що вказані в акті перевірки, зазначає про правомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень. Окрім того зазначає, що суд першої інстанції не був позбавлений можливості визначити, в якій частині податкові повідомлення-рішення є протиправними, оскільки в матеріалах справи є розрахунок до оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 26.06.2015 відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII, який набрав чинності з 15.12.2017) касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями у справі визначено склад колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду: Бившева Л.І. (суддя-доповідач, головуючий суддя), Хохуляк В.В., Шипуліна Т.М.
Верховний Суд ухвалою від 13.09.2019 призначив справу до касаційного розгляду у спрощеному провадженні без повідомлення сторін.
Верховний Суд, переглядаючи судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та перевіряючи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права на підставі фактичних обставин справи, виходить з такого.
Суди попередніх інстанцій установили, що підставою для визначення позивачу за податковим повідомленням-рішенням від 14.08.2014 № 0001504203 грошового зобов`язання з податку на прибуток в сумі 144049,00 грн, у тому числі в сумі 115 239,00 грн за основним платежем та в сумі 28 810,00 грн за штрафними (фінансовими) санкціями, та за податковим повідомленням-рішенням від 14.08.2014 № 0001514203 грошового зобов`язання з податку на додану вартість в сумі 277 543,00 грн, у тому числі в сумі 222 034,00 грн за основним платежем та в сумі 55 509,00 грн за штрафними (фінансовими) санкціями, слугували висновки контролюючого органу, викладені в акті від 30.07.2014 № 35/28-10-42-30/36791032 позапланової виїзної документальної перевірки за період з 01.12.2010 по 31.12.2013, про порушення вимог пунктів 138.1, 138.2 статті 138, підпунктів 139.1.6, 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, пунктів 144.1, 144.3 статті 144, пункту 146.15 статті 146, пункту 185.1 статті 185, пункту 188.1 статті 188, пунктів 198.2, 198.3 статті 198, пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України.
1. Контролюючий орган вважає, що позивач у порушення вимог пункту 153.2 статті 153 Податкового кодексу України занизив доходи, що враховуються при визначенні об`єкта оподаткування за 1, 2, 3 квартали 2012 року за операціями з безоплатного розповсюдження рекламної друкованої продукції інформаційного характеру та інших рекламних матеріалів в рекламних цілях. За позицією контролюючого органу безоплатне розповсюдження рекламної продукції є продажем товарів у розумінні підпункту 14.1.202 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, тому згідно з пунктом 153.2 статті 153 цього Кодексу позивач мав нарахувати дохід у розмірі звичайних цін на рекламні матеріали та визначити з нього податок на прибуток підприємств.
При цьому контролюючий орган зазначив про неможливість дослідження та підтвердження документально, що під час рекламних заходів рекламна продукція ТОВ "Мішелін Україна" розповсюджувалась тільки серед дистриб`юторів шинних центрів MICHELIN, що є платниками податку на прибуток за основною ставкою. Тому, усі операції позивача з безопплатного розповсюдження рекламної продукції контролюючий орган відніс до операцій з особами, які сплачують податок за іншими ставками, ніж платник податку на прибуток.
З огляду на позицію контролюючого органу про те, що безоплатне розповсюдження рекламної продукції є операціями з безоплатного надання товарів особам, які сплачують податок за іншими ставками, ніж платник податку на прибуток, тобто продажем товарів зазначеним особам, контролюючий орган вважає, що позивач на підставі підпункту 153.2.3 пункту 153.2 статті 153 Податкового кодексу України, за яким положення підпунктів 153.2.1 і 153.2.2 цього пункту поширюються також на операції з особами, які сплачують податок за іншими ставками, ніж платник податку на прибуток, та на підставі підпункту 153.2.1 пункту 153.2 статті 153 цього Кодексу мав визначити з операцій з безоплатного розповсюдження рекламної продукції дохід - дохід, отриманий платником податку від продажу товарів (виконання робіт, надання послуг) пов`язаним особам, відповідно до договірних цін, але не менших від звичайних цін на такі товари, роботи, послуги, що діяли на дату такого продажу, у разі, якщо договірна ціна на такі товари (роботи, послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (роботи, послуги).
Також контролюючий орган вважає, що позивач у порушення вимог пункту 185.1 статті 185, пункту 188.1 статті 188 Податкового кодексу України не визначив базу оподаткування та занизив податкові зобов`язання з податку на додану вартість з операцій: з розміщення стойок з планшетами в шинних центрах в сумі; з безоплатного розповсюдження рекламної друкованої продукції (ліфлетів) інформаційного характеру; безоплатного розповсюдження інших рекламних матеріалів.
Відповідно до підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) (далі - ПКУ) у цьому розділі об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.
Згідно з пунктом 135.1 стаття 135 ПКУ доходи, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з: доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті; інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу.
Відповідно до пункту 135.2 статті 135 ПКУ доходи визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують отримання платником податку доходів, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
Згідно з підпунктом "а" пункту 185.1 ПКУ об`єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.
Пунктом 188 статті 188 ПКУ визначено, що база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб`єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів), а також збору на обов`язкове державне пенсійне страхування на вартість послуг стільникового рухомого зв`язку).
Відповідно до підпункту 14.1.202 пункту 14.1 статті 14 ПКУ продаж (реалізація) товарів - будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими господарськими, цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за плату або компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатного надання товарів.