ПОСТАНОВА
Іменем України
25 жовтня 2019 року
Київ
справа №812/777/17
адміністративне провадження №К/9901/39307/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Гончарової І.А.,
суддів - Олендера І.Я., Ханової Р.Ф.,
здійснивши попередній розгляд касаційної скарги Головного управління ДФС у Луганській області
на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 31 серпня 2017 року (колегія суддів: Петросян К.Є.)
та на ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 31 жовтня 2017 року (колегія суддів: головуючий суддя - Компанієць Є.Д., судді - Васильєва І.А., Сухарьок М.Г.)
у справі №812/777/17
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Латест"
до Головного управління ДФС у Луганській області
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення,
ВСТАНОВИВ:
У червні 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Латест" (далі - позивач, Товариство) звернулось до Луганського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДФС у Луганській області (далі - відповідач, контролюючий орган, ГУ ДФС у Луганській області) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення.
В обґрунтування позовних вимог Товариство зазначило про правильність визначення ним своїх податкових зобов`язань за платежем орендна плата з юридичних осіб за перевіряємий період, а також вказало, що звільнене від сплати за користування земельними ділянками державної та комунальної власності на час проведення антитерористичної операції.
Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 31 серпня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 31 жовтня 2017 року, адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Латєст" до Головного управління ДФС у Луганській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення задоволено:
- визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 13 травня 2017 №0002501203 прийняте головним управління ДФС у Луганській області;
- стягнуто на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Латєст" за рахунок бюджетних асигнувань головного управління ДФС у Луганській області витрати по сплаті судового збору у розмірі 8 924 грн 66 коп.
Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що додаткові угоди до договорів оренди землі не пройшли обов`язкову державну реєстрацію, а тому правомірно не враховані позивачем при визначенні орендної плати за землю за 2014-2016 роки. Також, суди виходили з того, що позивач в силу ст. 6 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" у період з 14.04.2014 по 07.06.2016 звільнений від сплати орендної плати за землю.
Не погодившись з зазначеними рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просив їх скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити в повному обсязі. В обґрунтування вимог касаційної скарги зазначає, що недодержання сторонами в момент вчинення правочину вимог закону щодо форми договору не тягне за собою наслідків недійсності правочину, а тому додаткові угоди до договорів оренди землі мають бути враховані при визначенні орендної плати за землю за 2014-2016 роки. Крім того, контролюючий орган зазначив про помилковість висновків судів попередніх інстанцій про те, що позивач звільнений від сплати орендної плати за землю на період проведення антитерористичної операції, з огляду на ненадання останніми сертифікату Торгово-промислової палати України.
Від відповідача відзиву на касаційну скаргу не надійшло, що не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Як вірно встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, посадовими особами контролюючого органу на підставі пп.75.1.1 п. 75.1 ст.75 в порядку ст. 76 глави 8 розділу ІІ Податкового кодексу України проведено камеральну перевірку податкової звітності з орендної плати за земельні ділянки державної або комунальної власності ТОВ "Латєст".
За результатами перевірки складено акт від 19.04.2017 №205/12-32-12-03/24183749 (том 1 а.с. 30-35).
Контролюючий орган дійшов висновку про порушення Товариством вимог п. 288.1, п. 288.5 ст. 288 ПК України відповідно до інформації, яка відображена в АІС "Податковий блок" щодо декларування річних показників по орендній платі за земельні ділянки держаної та комунальної власності за березень-грудень 2014 року, січень-грудень 2015 року, січень-грудень 2016 року, наданих в уточнюючих податкових деклараціях за 2014 рік - 2016 рік - позивачем занижено податкові зобов`язання з орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності на загальну суму 485 913, 71 грн (далі - Акт перевірки) (а.с.30-35).
За результатами перевірки та на підставі Акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення - рішення форми "Р" від 13.05.2017 за № 0002501203, яким Товариству збільшено суму грошового зобов`язання за платежем орендна плата з юридичних осіб на загальну суму 594 977, 11 грн, з них за податковими зобов`язаннями - на суму 47 5981, 69 грн, за штрафними санкціями на суму 118 995, 42 грн (а.с.29).
Контролюючий орган дійшов висновку про неправильність визначення позивачем своїх податкових зобов`язань, а саме заниження Товариством суми грошових зобов`язань за платежем орендна плата з юридичних осіб за 2014-2016 роки та розрахував суму податкового зобов`язання з урахуванням змін до договорів оренди, внесених додатковими угодами, зокрема: до договору від 30.05.2006 №040641900198- додаткова угода №2 від 2009 року; до договору від 20.11.2002 №434- додаткова угода №4 від 2009 року; до договору від 20.11.2002 №432- додаткова угода №4 від 2009 року; до договору від 20.11.2002 №431- додаткова угода №4 від 2009 року.
Верховний Суд, переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.
Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Судові рішення судів попередніх інстанцій зазначеним вимогам відповідають, виходячи з наступного.
Податковий кодекс України (далі - ПК України) регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Згідно із п.п. 14.1.136 п. 14.1 ст. 14 ПК України орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.
Відповідно до п. 288.1 ст. 288 Податкового кодексу України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин встановлено, підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки, оформлений та зареєстрований відповідно до законодавства.
Отже, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що ПК України вказує на необхідність державної реєстрації договору оренди землі відповідно до законодавства.
Частиною 2 ст. 125 Земельного кодексу України встановлено, що право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації. Право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації.
Статтею 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (далі - Закон №1952 VI) в редакції, що була чинною на момент укладення договорів визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обмежень.
Згідно з ч. 1 ст. 3 вказаного Закону речові права на нерухоме майно, їх обмеження та правочини щодо нерухомого майна підлягають обов`язковій державній реєстрації в порядку, встановленому цим Законом.
Згідно зі ст. 6 Закону України "Про оренду землі" (далі - Закон № 161 XIV) (в редакції, що діяла на момент укладання договорів) орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.
Відповідно до ст. ст. 18, 20 вказаного Закону договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації.
Укладений договір оренди підлягає державній реєстрації. Державна реєстрація договорів оренди землі проводиться у порядку, встановленому законом.
Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, між Сєвєродонецькою міською радою (орендодавець) та ТОВ "Латєст" (орендар) укладено:
- договір оренди землі №431 від 20.11.2002. До договору оренди укладено додаткові угоди, а саме: №441290004000154 від 24.06.2011 - визнана недійсною згідно постанови Вищого господарського суду України від 21.07.2015 №913/180/15; №4 від 14.04.2009;
- договір оренди землі №432 від 20.11.2002. До договору оренди укладено додаткові угоди: № 441290004000150 від 24.06.2011- визнана недійсною згідно постанови Вищого господарського суду України від 01.07.2015 №913/181/15; №4 від 14.04.2009;