Постанова
Іменем України
25 вересня 2019 року
м. Київ
справа № 752/6511/16-ц
провадження № 61-23660св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В.,
суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О., Усика Г. І., Яремка В. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 15 серпня 2016 року у складі судді Мирошниченко О. В. та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 19 жовтня 2016 року у складі колегії суддів: Мараєвої Н. Є., Андрієнко А. М., Заришняк Г. М.,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог та рішень судів
26 квітня 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, в якому просив у порядку поділу спільного майна подружжя визнати за ним право власності на 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 .
На обґрунтування позовних вимог посилався на такі обставини. 05 квітня 2002 року між сторонами у справі зареєстровано шлюб, в період якого 11 листопада 2005 року придбано указане нерухоме майно. 11 листопада 2005 року для придбання спірної квартири між ним, позивачем, відповідачем та Закритим акціонерним товариством "Міжнародний Іпотечний банк" (далі - ЗАТ "Міжнародний Іпотечний банк") укладений договір про іпотечний кредит № 1.05110123. Станом на 25 березня 2015 року усі платежі за кредитом позивачем сплачені у повному обсязі за власні кошти. Шлюб між сторонами розірвано 14 вересня 2006 року, проте вони продовжували проживати. Надалі виникло питання про поділ квартири як спільної сумісної власності подружжя.
Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 15 серпня 2016 року у задоволенні позову відмовлено за спливом позовної давності.
Ухвалюючи рішення, суд виходив з таких обставин. 02 серпня 2006 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладений договір про поділ майна подружжя, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чорноногом В. П. за реєстровим номером 1190,1191, відповідно до якого сторони дійшли згоди про поділ спільного сумісного майна, набутого ними у шлюбі, яке складається з квартири АДРЕСА_1 шляхом виділення квартири у власність ОСОБА_2 . Також сторони дійшли згоди про відмову ОСОБА_1 від його частки у спільній сумісній власності на вказане нерухоме майно, оскільки майно придбане за власні кошти ОСОБА_2, а ОСОБА_1 відмовляється від своєї частки у спільній сумісній власності на вказане нерухоме майно. З часу укладення указаного договору, тобто з 2006 року, питання щодо визнання його недійсним сторонами не ставилося.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що перебіг позовної давності слід відраховувати з часу укладення договору про поділ майна подружжя, а тому станом на час звернення до суду позовна давність сплинула.
Не погоджуючись з цим рішенням позивач оскаржив його в апеляційному порядку.
Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 19 жовтня 2016 року рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 15 серпня 2016 року залишено без змін. Указане судове рішення мотивоване тим, що спірне майно мало статус спільного майна подружжя, проте спірна квартира стала власністю відповідача на підставі нотаріально посвідченого договору про поділ майна від 02 серпня 2006 року. На час вирішення спору у цій справі укладений сторонами правочин є чинним, а тому підстави для задоволення позову та визнання за позивачем права на 1/2 частини квартири відсутні.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги та інших учасників
У листопаді 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду із касаційною скаргою на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 15 серпня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 19 жовтня 2016 року, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди не з`ясували фактичні обставини справи, не врахували, що незважаючи на підписання договору про поділ майна та формальне розірвання шлюбу у 2006 році сторони продовжували спільно проживати, договір про поділ майна є нікчемним, суд першої інстанції не дав змоги дослідити оригінал цього договору, кошти за договором про іпотечний кредит за квартиру виплатив заявник під час спільного проживання сторін, на укладення договору про поділ майна, зважаючи на наявність у сторін дитини, мала бути згода органу опіки та піклування.
Заперечення на касаційну скаргу не надходили.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 грудня 2016 року відкрито касаційне провадження в указаній цивільній справі.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу ХІІІ "Перехідні положення" Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
У травні 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 16 вересня 2019 року вказану справу призначено до судового розгляду.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
За нормою статті 213 ЦПК України в редакції, чинній на момент розгляду справи судами попередніх інстанцій (далі - ЦПК України 2004 року), рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим; законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин (стаття 214 ЦПК України 2004 року).
Зазначеним вимогам оскаржувані судові рішення у повній мірі не відповідають.
Судами встановлено, що 05 квітня 2002 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстровано шлюб. З метою придбання квартири між ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ЗАТ "Міжнародний іпотечний банк" 11 листопада 2005 року укладений договір про іпотечний кредит №1.05110123 на суму 52 000 дол. США (а.с. 10-17). 11 листопада 2005 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладений договір купівлі-продажу квартири, за умовами якого ОСОБА_2 набула у власність квартиру АДРЕСА_1 (а.с. 8-9). Також 11 листопада 2005 року між позивачем, відповідачем та ЗАТ "Міжнародний іпотечний банк" укладений іпотечний договір на забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, відповідно до умов якого предметом іпотеки є квартира АДРЕСА_1 (а.с. 18-19).
Встановлено, що 02 серпня 2006 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладений договір про поділ майна подружжя, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чорноногом В. П. за реєстровим номером 1190,1191, відповідно до умов якого сторони дійшли згоди про поділ спільного сумісного майна, набутого ними у шлюбі, що складається з квартири АДРЕСА_1, шляхом виділення вказаної квартири у власність ОСОБА_2 . Також сторони дійшли згоди про відмову ОСОБА_1 від його частки у спільній сумісній власності на вказане нерухоме майно, оскільки зазначене майно придбане за власні кошти ОСОБА_2, а ОСОБА_1 відмовляється від своєї частки у спільній сумісній власності на вказане нерухоме майно (а.с. 53). З часу укладення указаного договору питання щодо його розірвання чи визнання недійсним сторонами не ставилося.