ПОСТАНОВА
Іменем України
25 жовтня 2019 року
Київ
справа №826/13270/16
адміністративне провадження №К/9901/13720/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: Соколова В.М., Єресько Л.О., Загороднюка А.Г., розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної фіскальної служби України на додаткову постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 10 квітня 2019 року (судді Кузьмишина О.М., Костюк Л.О., Пилипенко О.Є.) у справі № 826/13270/16 за позовом ОСОБА_1 до Державної фіскальної служби України про поновлення на роботі,
УСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
У серпні 2016 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної фіскальної служби України (далі - ДФС України, відповідач) про скасування наказу від 25 липня 2016 року № 2723-о "Про звільнення ОСОБА_1 ", поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та за час затримки проведення розрахунку тривалістю чотири робочі дні з 26 по 29 липня 2016 року.
Позовні вимоги мотивовані тим, що звільнення позивача відбулося з порушенням норм статей 40, 49-2 Кодексу законів про працю України та статті 87 Закону України "Про державну службу", оскільки позивачу при попередженні про наступне вивільнення не було запропоновано всі наявні вакантні посади.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 08 лютого 2017 року в задоволенні позову відмовив.
Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 13 квітня 2017 року скасував постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 лютого 2017 року та прийняв нову - про задоволення позову в повному обсязі. Скасував наказ ДФС України від 25 липня 2016 року № 2723-о "Про звільнення ОСОБА_1 ". Поновив ОСОБА_1 на службі на посаді головного державного інспектора відділу митно-логістичної інфраструктури Департаменту розвитку митної справи ДФС України. Стягнув з відповідача на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 26 липня 2016 року по 13 квітня 2017 року в розмірі 82 496,49 грн. Стягнув з ДФС України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 26 по 29 липня 2016 року в розмірі 1 576,84 грн.
Додатковою постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 20 квітня 2017 року вирішено питання розподілу судових витрат. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань ДФС України на користь ОСОБА_1 320,00 грн понесених витрат на правову допомогу.
Постановою Верховного Суду від 07 лютого 2019 року касаційну скаргу ДФС України залишено без задоволення, а постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 13 квітня 2017 року - без змін. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Додаткову постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 20 квітня 2017 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції в частині вирішення питання про розподіл судових витрат.
Шостий апеляційний адміністративний суд додатковою постановою від 10 квітня 2019 року заяву ОСОБА_2 про відшкодування витрат на правову допомогу задовольнив частково. Присудив на користь ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 ) понесені нею витрати на правову допомогу в розмірі 10 036,40 грн за рахунок бюджетних асигнувань ДФС України. В решті заяву позивача залишив без задоволення.
Задовольняючи частково заяву позивача про відшкодування витрат на правову допомогу, суд апеляційної інстанції керувався тим, що норми Закону України "Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах" спрямовані на встановлення граничного розміру компенсації витрат на правову допомогу. При цьому, даний Закон не дає визначення поняттю "правова допомога", а перелік видів правової допомоги, які підлягають відшкодуванню, наведений у статті 1, не є вичерпним, а лише визначає види правової допомоги, відносно яких встановлено обмеження стосовно суми відшкодування суб`єктами владних повноважень. Апеляційний суд дійшов висновку, що надані представником позивача докази в повній мірі підтверджують понесення ОСОБА_1 витрат на правову допомогу під час судового розгляду даної справи. Разом із тим, суд апеляційної інстанції здійснив розрахунок зазначених витрат, виходячи з положень статті 1 Закону, якою визначено граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу, а саме, не більше 40 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги
На додаткову постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 10 квітня 2019 року ДФС України подала касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просить її скасувати та прийняти нову постанову, якою в задоволенні заяви ОСОБА_1 про відшкодування витрат на правову допомогу відмовити.
Вимоги касаційної скарги відповідач обґрунтовує тим, що вартість послуг адвоката визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною.
Скаржник вказує, що відповідно до статті 9 Закону України "Про бухгалтерських облік та фінансову звітність в Україні" факти здійснення господарських операцій фіксуються первинними документами (документами, які містять відомості про господарську операцію та підтверджують її здійснення), які складаються під час здійснення цієї операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. З огляду на зазначене, відповідач вважає, що під час здійснення аналізу правомірності заявлених вимог щодо відшкодування витрат на правничу допомогу, слід перевіряти чи надані такі послуги саме адвокатом та чи є відповідні документи, які підтверджують цей факт.
На думку скаржника, заявлені ОСОБА_1 витрати не можна розглядати як витрати на правничу допомогу, що надавалася адвокатом, оскільки відповідно до довіреності від 03 серпня 2016 року Зудінов О.О. відповідного статусу адвоката не мав.
Позиція інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу представник позивача - адвокат Зудінов О.О зазначив, що позивач, укладаючи 28 липня 2016 року договір про правову допомогу з фахівцем у галузі права, правомірно очікувала, що її справу буде розглянуто в установлені процесуальним законом строки. При цьому, виконання зазначеного договору та сплата коштів за ним (витрат на правову допомогу) відбулося 01 листопада 2016 року та 04 квітня 2017 року, тобто, до набрання чинності нової редакції КАС України.
Представник позивача вказує, що в даному випадку предметом доказування є склад та розмір понесених позивачем витрат на правову допомогу, а Книга обліку доходів і витрат, з огляду на її нормативно визначений зміст, здатна лише довести факт дотримання чи недотримання фахівцем у галузі права обов`язку вести облік доходів з метою сплати відповідних податків. Право позивача на відшкодування понесених у справі витрат на правову допомогу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача не може бути поставлено в залежність від сплати або несплати фахівцем у галузі права передбачених законодавством податків з коштів, отриманих від позивача на оплату наданої правової допомоги.
Адвокат Зудінов О.О. наголосив, що ні в суді першої інстанції, ні в апеляційному суді, ДФС України не висловлювала заперечень щодо розміру та співмірності судових витрат, а також не просила зменшити їх розмір.
З огляду на вказане, представник позивача просить касаційну скаргу ДФС України залишити без задоволення, а додаткову постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 10 квітня 2019 року залишити без змін. Крім того, у відзиві на касаційну скаргу адвокат Зудінов О.О. просить стягнути з ДФС України за рахунок її бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судові витрати на оплату професійної правничої допомоги у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції у розмірі 2 400,00 грн.
Рух касаційної скарги
Ухвалою Верховного Суду у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Шарапи В.М. від 16 травня 2019 року касаційну скаргу Державної фіскальної служби України залишено без руху з підстав, передбачених частиною третьою статті 332 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
27 травня 2019 року відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від, який здійснено на підставі розпорядження від 27 травня 2019 року № 486/0/78-19, у зв`язку зі зміною спеціалізації та введенням до іншої судової палати судді-доповідача Шарапи В.М. (рішення зборів суддів Верховного Суду в Касаційному адміністративному суді від 20 травня 2019 року №14), визначено новий склад суду: Соколов В.М. (суддя-доповідач), Єресько Л.О., Загороднюк А.Г.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: Соколова В.М., Єресько Л.О., Загороднюка А.Г. від 04 червня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Державної фіскальної служби України.
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду Соколова В.М. від 17 жовтня 2019 року підготовчі дії закінчено, справу призначено до розгляду в попередньому судовому засіданні.
Застосування норм права, оцінка доказів та висновки за результатами розгляду касаційної скарги
За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
В силу приписів статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За правилами статті 207 КАС України (в редакції, чинній на час ухвалення постанови суду апеляційної інстанції від 13 квітня 2017 року) постанова суду апеляційної інстанції складається з вступної, описової, мотивувальної та резолютивної частин. Резолютивна частина постанови суду апеляційної інстанції, з-поміж іншого, повинна містити висновок щодо розподілу судових витрат.
Процесуальним законом визначено підстави, за яких суд за заявою учасника справи чи з власної ініціативи може ухвалити додаткове рішення. Такими підставами є: 1) щодо однієї із позовних вимог, з приводу якої досліджувалися докази, чи одного з клопотань не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не визначив способу виконання судового рішення; 3) судом не вирішено питання про судові витрати (стаття 168 КАС України - у зазначеній вище редакції).
Отже, суд, установивши хоча б одну із наведених підстав, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення.
Аналогічні норми закріплені в статті 252 КАС України в редакції, що набрала чинності з 15 грудня 2017 року.
Як слідує з матеріалів справи, 13 квітня 2017 року представник позивача - адвокат Зудінов О.О. звернувся до Київського апеляційного адміністративного суду із заявою про ухвалення додаткового рішення про розподіл судових витрат, понесених ОСОБА_1 під час розгляду даної справи, у зв`язку з невирішенням вказаного питання у постанові цього суду від 13 квітня 2017 року.
Положеннями статті 87 КАС України (в редакції, чинній на час ухвалення постанови суду апеляційної інстанції від 13 квітня 2017 року) передбачено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать:1) витрати на правову допомогу; 2) витрати сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) витрати, пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів та проведенням судових експертиз; 4) витрати, пов`язані з проведенням огляду доказів на місці та вчиненням інших дій, необхідних для розгляду справи.
Ураховуючи те, що даний публічно-правовий спір пов`язаний з проходженням та звільненням з публічної служби і, відповідно, позивач у силу законодавчих приписів не сплачувала судовий збір у цій справі, тому судові витрати ОСОБА_1 складаються лише з витрат на правову допомогу.
У Рішенні від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 Конституційний Суд України зазначив, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.
Також Конституційний Суд України зазначив, що гарантування кожному права на правову допомогу в контексті частини другої статті 3, статті 59 Конституції України покладає на державу відповідні обов`язки щодо забезпечення особи правовою допомогою належного рівня. Такі обов`язки обумовлюють необхідність визначення в законах України, інших правових актах порядку, умов і способів надання цієї допомоги.
Отже, до правової (правничої) допомоги належать, зокрема, надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру тощо.
Відповідно до статті 94 КАС України (в редакції, чинній на момент вирішення питання про розподіл судових витрат) якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.
Витрати, пов`язані з оплатою допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, які надають правову допомогу за договором, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги, передбачених законом. Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом (стаття 90 КАС України).