ПОСТАНОВА
Іменем України
22 жовтня 2019 року
Київ
справа №820/2176/16
адміністративне провадження №К/9901/19354/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Хохуляка В.В.,
суддів - Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М.,
розглянувши в судовому засіданні без повідомлення сторін касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Харкові Міжрегіонального головного управління ДФС на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 23.06.2016 (суддя - Зінченко А.В.) та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 04.10.2016 (головуючий суддя - Катунов В.В., Бершов Г.Є., Ральченко І.М.) по справі № 820/2176/16 за позовом Публічного акціонерного товариства "Харківська бісквітна фабрика" до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Харкові Міжрегіонального головного управління ДФС про скасування податкового повідомлення-рішення, -
встановив:
Публічне акціонерне товариство "Харківська бісквітна фабрика" (далі - ПАТ "Харківська бісквітна фабрика") звернулося до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Харкові Міжрегіонального головного управління ДФС (далі - СДПІ з ОВП у м. Харкові) від 13.04.2016 №0000114200 та №0000124200.
Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 23.06.2016, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 04.10.2016, позов задоволено.
Не погодившись з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, СДПІ з ОВП у м. Харкові оскаржило його у касаційному порядку.
У касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 23.06.2016, ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 04.10.2016 та прийняти нове рішення, яким відмовити в позові повністю.
В обґрунтування своїх вимог СДПІ з ОВП у м. Харкові посилається на те, що суди дійшли помилкового висновку про обґрунтованість позовних вимог невірно оцінивши залучені до справи докази та обставини справи.
В письмових запереченнях на касаційну скаргу ПАТ "Харківська бісквітна фабрика" зазначає, що рішення судів першої та апеляційної інстанції постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, правову оцінку обставинам справи судами надано правильно, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими. Отже, позивач просить залишити касаційну скаргу відповідача без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Відповідно до частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Як з`ясовано судами попередніх інстанцій, СДПІ з ОВП у м. Харкові проведено документальну позапланову виїзну перевірку ПАТ "Харківська бісквітна фабрика" з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість по взаємовідносинам з ПП "Орім" за грудень 2014 року, лютий 2015 року та березень 2015 року та податку на прибуток за 2014 рік та 2015 рік.
За результатами проведеної перевірки складено акт від 30.03.2016 №26/28-09-42-10/00377265, в якому відображено висновки про наступні порушення:
пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу, що призвело до завищення податку на додану вартість всього на суму 69795,00 грн.;
пункту 200.1, абз. "б" пункту 200.4 статті 200 Податкового Кодексу України, що призвело до завищення суми бюджетного відшкодування всього на 69795,00 грн.;
підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, Податкового Кодексу України, що призвело до: завищення витрат, що враховуються при визначенні об`єкта оподаткування та об`єкту оподаткування від усіх видів діяльності всього на 68525,00 грн., та як наслідок занижено податок на прибуток на 12335,00 грн. у Податковій декларації з податку на прибуток підприємств за 2014 рік, завищення фінансового результату до оподаткування (прибуток або збиток), визначеного у фінансовій звітності відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності та об`єкту оподаткування всього на 280450,00 грн., та як наслідок занижено податок на прибуток на 50481,00 грн. у Податковій декларації з податку на прибуток підприємств за 2015 рік.
В обґрунтування зазначеного висновку відповідач посилається на податкову інформацію відносно контрагента позивача, в якій відображено висновок про відсутність об`єктів оподаткування, необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу незначної чисельності управлінського або технічного персоналу, оборотних коштів, виробничих активів, транспортних засобів, що ставить під сумнів можливість даним підприємством здійснювати господарську діяльність та дозволяє зробити висновок про здійснення таким суб`єктом господарювання діяльності, спрямованої на здійснення операцій, пов`язаних з наданням податкової вигоди третім особам.
На підставі вказаного акту перевірки СДПІ з ОВП у м. Харкові 13.04.2016 прийнято наступні податкові повідомлення-рішення:
№ 0000114200, згідно з яким ПАТ "Харківська бісквітна фабрика" зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в розмірі 69795,00 грн.;
№ 0000124200, згідно з яким нараховано грошове зобов`язання з податку на прибуток в розмірі 78520,00 грн., у т.ч. за збільшеними податковими зобов`язаннями в розмірі 62816,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 15704,00 грн.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодилась колегія апеляційного суду, виходив з того, що надані позивачем до суду документи розкривають зміст господарських операцій, підтверджують рух активів позивача та отримання ним реального результату в процесі господарської діяльності, тому позивач правильно сформував податковий кредит з податку на додану вартість та валові витрати відповідних періодів за результатом отримання маркетингових послуг та з дотриманням вимог податкового законодавства.
Згідно з пунктом 44.1 цієї статті для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Згідно зі статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно до частини першої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.
Отже, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов`язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.
Так, пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
За змістом підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку, не включаються до складу витрат.
Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Таким чином, витрати для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність господарських операцій, які є підставою для формування податкового обліку платника податків.
Будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.
Слід зазначити, що обов`язок підтвердити правомірність та обґрунтованість сформованих валових витрат та податкового кредиту первинними документами покладається на платника-покупця товарів (робіт, послуг), оскільки саме він виступає суб`єктом, який використовує при обчисленні кінцевої суми податку, що підлягає сплаті до бюджету, суму податкового кредиту ПДВ, визначену постачальником, та зменшує оподатковуваний доход на вартість товарів (робіт, послуг), визначену продавцем.
Подані платником документи повинні достовірно підтверджувати реальність господарських операцій та інші обставини, з якими законодавець пов`язує право платника на податкову вигоду.
Податкова вигода може бути визнана необґрунтованою, зокрема, у випадках, якщо для цілей оподаткування операції обліковані не у відповідності з їх дійсним економічним змістом або враховані операції, що не обумовлені розумними економічними або іншими причинами (цілями ділового характеру).