ПОСТАНОВА
Іменем України
25 жовтня 2019 року
Київ
справа №815/6459/16
адміністративне провадження №К/9901/37637/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Гончарової І.А.,
суддів - Олендера І.Я., Ханової Р.Ф.,
здійснивши попередній розгляд касаційної скарги фізичної особи - підприємця ОСОБА_1
на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2017 року (головуючий суддя - Вовченко О.А.)
та на ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 04 квітня 2017 року (колегія суддів: головуючий суддя - Ступакова І.Г., судді - Бітов А.І., Милосердний М.М.)
у справі №815/6459/16
за позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_1
до Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення №0006651303 від 17.05.2016,
ВСТАНОВИВ:
У листопаді 2016 року позивач звернулась до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси, в якому просила: визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси №0006651303 від 17.05.2016, яким фізичній особі - підприємцю ОСОБА_1 . визначено суму грошового зобов`язання з плати за землю у розмірі 74 188 грн 44 коп.
В обґрунтування позовних вимог зазначила, що фізична особа - підприємець - платник єдиного податку не є платником податку на землю, а також вказує про протиправність тверджень відповідача, відносно того, що передача іншим суб`єктам господарюванням в оренду об`єкту, який розташований на земельній ділянці не є використанням її у власній господарській діяльності.
Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2017 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 04 квітня 2017 року, в задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій виходили з того, що спрощена система оподаткування не звільняє суб`єкта господарювання від виконання податкових зобов`язань зі сплати податків, встановлених у пункті 297.1 ст. 297 ПК України, при цьому умовою несплати земельного податку за зазначеною системою оподаткування є те, що суб`єкт господарювання, який є власником чи користувачем земельної ділянки, використовує цю землю для проведення господарської діяльності. Разом з цим, можливість звільнення від сплати земельного податку за умови надання в найм будівлі, її частини чи нежилого приміщення, законодавчо не передбачена.
Не погодившись з зазначеними рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач подала касаційну скаргу, в якій, посилаючись неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просила їх скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. В обґрунтування вимог касаційної скарги зазначає, що розрахунок суми податкового зобов`язання з плати за землю зроблений на підставі рішень органу місцевого самоврядування, протиправність яких встановлена судом. Також, вказує на те, що контролюючим органом не надано доказів використання даних державного земельного кадастру, містобудівної та землевпорядної документації для нарахування земельного податку.
26 травня 2017 року від відповідача надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому контролюючий орган зазначає про правомірність оскаржуваного податкового повідомлення - рішення та безпідставність доводів, викладених у касаційній скарзі.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на таке.
Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 є власником об`єктів нерухомості в місті Одеса, а саме:
- квартири АДРЕСА_1, загальною площею 48,9 кв.м., та підсобних приміщень корисна загальна площа 58,4 кв.м. (договір дарування від 30.10.2001 а.с. 30);
- нежилого приміщення на Соборній площі 1, загальною площею 58,6 кв.м. (договір купівлі-продажу від 20.09.2005 а.с. 31);
- квартири АДРЕСА_2 загальною площею 44,2 кв.м. (договір купівлі-продажу від 04.08.2008 року а.с. 32);
- нежитлового приміщення першого поверху по АДРЕСА_3, загальною площею 164 кв.м. (договір купівлі-продажу від 14.12.2000 а.с. 33).
Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 23.01.2017 (а.с. 60-74), позивач є власником:
- нежилого приміщення загальною площею 164,0 кв.м., за адресою: АДРЕСА_3, (реєстраційний номер майна 11813351);
- квартири АДРЕСА_4 загальною площею 58,4 кв. АДРЕСА_5, (реєстраційний номер майна 11813178);
- нежилого приміщення, загальною площею 58,6 кв.м., за адресою: АДРЕСА_5 площа АДРЕСА_5 (реєстраційний номер майна 11813799).
11 грудня 2008 року ОСОБА_1, подала до ДПІ у Приморському районі заяву в якій просила поставити її на облік, як платника земельного податку за адресами: АДРЕСА_6 (а.с. 75).
17 травня 2016 року ДПІ у Приморському районі м. Одеси ГУ ДФС в Одеській області згідно п.п. 54.3.3 п. 54.3 ст. 54 ПК України та відповідно до п. 286.5 ст. 286 ПК України прийнято податкове повідомлення-рішення №0006651303, яким визначено ОСОБА_1 податкове зобов`язання за платежем - земельний податок з фізичних осіб за 2016 рік в розмірі 74 188, 44 грн (а.с. 14).
Надаючи правову оцінку викладеним обставинам, колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до статті 159 КАС України (в редакції, що діяла до 15.12.2015) судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Вищенаведені вимоги кореспондуються з приписами статті 242 КАС України (в редакції, що діє з 15.12.2015), відповідно до якої рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Судові рішення судів першої та апеляційної інстанції вказаним вимогам не відповідають в зв`язку з наступним.
Спірні правовідносини регулюються Земельним кодексом України та Податковим кодексом України.
Частиною 1 статті 3 Земельного кодексу України встановлено, що Земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Відповідно до ст. 206 ПК України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
Згідно з частиною другою статті 42 цього Кодексу земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкова територія, що перебувають у спільній сумісній власності власників квартир та нежитлових приміщень у будинку, передаються безоплатно у власність або в постійне користування співвласникам багатоквартирного будинку в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Згідно з частиною другою статті 42 цього Кодексу земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкова територія, що перебувають у спільній сумісній власності власників квартир та нежитлових приміщень у будинку, передаються безоплатно у власність або в постійне користування співвласникам багатоквартирного будинку в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (ст. 126 Земельного кодексу України).
Згідно з п. 269.1 ст. 269 Податкового кодексу України платниками податку є: власники земельних ділянок, земельних часток (паїв); землекористувачі
Особливості справляння податку суб`єктами господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, встановлюються главою 1 розділу XIV цього Кодексу.
Пунктом 270.1 статті 270 Податкового кодексу України встановлено, що об`єктами оподаткування є: земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.
Згідно з п. 271.1 ст. 271 Податкового кодексу України базою оподаткування є: нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом; площа земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено.
Ставка податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено, встановлюється у розмірі не більше 3 відсотків від їх нормативної грошової оцінки, для земель загального користування - не більше 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки, а для сільськогосподарських угідь - не менше 0,3 відсотка та не більше 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки .