ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 жовтня 2019 року
м. Київ
Справа № 365/65/16-ц
Провадження № 14-371цс19
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Ситнік О. М.,
суддів: Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Власова Ю. Л., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Уркевича В. Ю.,
учасники справи:
позивач - заступник керівника Бориспільської місцевої прокуратури Київської області,
відповідачі: Головне управління Держгеокадастру в Київській області (далі - ГУ Держгеокадастру), ОСОБА_1,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: відділ Держгеокадастру в Згурівському районі Київської області (далі - відділ Держгеокадастру), Згурівська районна державна адміністрація Київської області (далі - Згурівська РДА),
розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Згурівського районного суду Київської області від 08 лютого 2017 року у складі судді Денисенко Н. О. та рішення Апеляційного суду Київської області від 21 червня 2017 року у складі колегії суддів Таргоній Д. О., Голуб С. А., Приходька К. П.
у цивільній справі за позовом заступника керівника Бориспільської місцевої прокуратури Київської області до ГУ Держгеокадастру, ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: відділ Держгеокадастру, Згурівська РДА, про визнання недійсними наказів та договорів оренди земельних ділянок, скасування їх державної реєстрації, зобов`язання повернути земельні ділянки та
ВСТАНОВИЛА:
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2016 року заступник керівника Бориспільської місцевої прокуратури Київської області звернувся до суду з указаним позовом, у якому з урахуванням уточнення позовних вимог просив визнати недійсними накази Головного управління Держземагентства у Київській області (далі - ГУ Держземагентства) від 04 квітня та 31 жовтня 2014 року, договори оренди земельних ділянок від 25 і 26 січня 2015 року та скасувати їх державну реєстрацію, зобов`язавши ОСОБА_1 повернути державі спірні земельні ділянки.
На обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що наказами ГУ Держземагентства від 04 квітня 2014 року № КИ/3221955100:08:009/00017954 та № КИ/3221955100:08:009/00017955 ОСОБА_1 надано дозволи на розроблення проектів землеустрою щодо відведення в оренду земельних ділянок орієнтовною площею 43 га та 42 га для ведення фермерського господарства на території Згурівської селищної ради Згурівського району Київської області (далі - Згурівська селищна рада).
Наказами ГУ Держземагентства від 31 жовтня 2014 року № 10-9032/15-14-сг та № 10-9037/15-14-сг затверджено проекти із землеустрою та передано ОСОБА_1 в оренду земельні ділянки площею 31,7267 га, кадастровий номер 3221955100:08:009:0012, та площею 38,4880 га, кадастровий номер 3221955100:10:008:0014, для ведення фермерського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності строком на 49 років. Вказані земельні ділянки розташовані не єдиним масивом.
25 та 26 січня 2015 року на підставі цих наказів між ГУ Держземагентства та фізичною особою ОСОБА_1 укладено договори оренди земельних ділянок. Від імені орендаря ОСОБА_1 спірні договори оренди підписав ОСОБА_2, який не мав на це повноважень, оскільки відповідна довіреність посвідчена приватним нотаріусом лише 17 лютого 2015 року.
Зазначені договори оренди 12 червня 2015 року зареєстровані державним реєстратором Реєстраційної служби Києво-Святошинського районного управління юстиції Київської області (далі - Реєстраційна служба) з порушенням вимог статей 4, 6, 11, 17, 19 Закону України від 06 жовтня 1998 року № 161-XIV "Про оренду землі" (далі - Закон № 161-XIV). Вартість спірних земельних ділянок загальною площею 70,2147 га становить 1 871 230,88 грн.
Порушення вимог Закону України від 19 червня 2003 року № 973-IV "Про фермерське господарство" (далі - Закон № 973-IV) при відведенні земельних ділянок ОСОБА_1 встановлені Державною інспекцією сільського господарства у Київській області (далі - Інспекція) під час перевірки. Проте ГУ Держземагентства відмовило в усуненні виявлених порушень.
Оскільки органи Інспекції не наділені повноваженнями звертатися з позовами до суду, цей позов пред`явив прокурор в інтересах держави та просив його задовольнити.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Згурівського районного суду Київської області від 08 лютого 2017 року позов заступника керівника Бориспільської місцевої прокуратури Київської області задоволено. Визнано недійсним наказ ГУ Держземагентства від 04 квітня 2014 року № КИ/3221955100:08:009/00017954 про надання ОСОБА_1 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення в оренду земельної ділянки орієнтовною площею 43,0000 га із цільовим призначенням - для ведення фермерського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності, розташованої на території Згурівської селищної ради. Визнано недійсним наказ ГУ Держземагентства від 04 квітня 2014 року № КИ/3221955100:10:008/00017955 про надання ОСОБА_1 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення в оренду земельної ділянки орієнтовною площею 42,0000 га із цільовим призначенням - для ведення фермерського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності, розташованої на території Згурівської селищної ради. Визнано недійсним наказ ГУ Держземагентства від 31 жовтня 2014 року № 10-9032/15-14-сг, яким затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду для ведення фермерського господарства ОСОБА_1 на території Згурівської селищної ради площею 38,4880 га, кадастровий номер 3221955100:10:008:0014. Визнано недійсним наказ ГУ Держземагентства від 31 жовтня 2014 року № 10-9037/15-14-сг, яким затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду для ведення фермерського господарства ОСОБА_1 на території Згурівської селищної ради площею 31,7267 га, кадастровий номер 3221955100:08:009:0012. Визнано недійсним договір оренди землі, укладений ГУ Держземагентства та ОСОБА_1 25 січня 2015 року, зареєстрований 12 червня 2015 року державним реєстратором Реєстраційної служби (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 22033462, номер запису про інше речове право - 10018894). Визнано недійсним договір оренди земельної ділянки, укладений ГУ Держземагентства та ОСОБА_1 26 січня 2015 року, зареєстрований 12 червня 2015 року державним реєстратором Реєстраційної служби (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 22033843, номер запису про інше речове право - 10019230). Скасовано державну реєстрацію договору оренди земельної ділянки, укладеного ГУ Держземагентства та ОСОБА_1 25 січня 2015 року (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 22033462, номер запису про інше речове право - 10018894). Скасовано державну реєстрацію договору оренди земельної ділянки, укладеного ГУ Держземагентства та ОСОБА_1 26 січня 2015 року (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 22033843, номер запису про інше речове право - 10019230). Зобов`язано ОСОБА_1 повернути державі земельні ділянки площею 38,4880 га, кадастровий номер 3221955100:10:008:0014, та площею 31,7267 га, кадастровий номер 3221955100:08:009:0012, які розташовані на території Згурівської селищної ради, загальною вартістю 1 871 230,88 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ГУ Держземагентства видано спірні накази без звернення ОСОБА_1, за відсутності обґрунтування розміру земельних ділянок з урахуванням перспектив розвитку фермерського господарства, в тому числі щодо наявності трудових та матеріальних ресурсів, тобто призвело до створення передумови для невиправданого штучного використання процедури створення фермерського господарства як спрощеного, пільгового порядку одержання ОСОБА_1 у користування земель державної та комунальної власності поза передбаченою законом обов`язковою процедурою - без проведення земельних торгів.
Також суд першої інстанції вказав, що проекти із землеустрою щодо відведення спірних земельних ділянок в оренду не виготовлялися, а договори оренди землі укладені від імені ОСОБА_1 та зареєстровані ГУ Держземагентства не уповноваженими особами, а одна зі спірних земельних ділянок розташована в межах населеного пункту.
За викладених обставин суд першої інстанції дійшов висновку, що спірні земельні ділянки підлягають поверненню державі в особі ГУ Держземагентства, яке вправі передавати земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності у власність або користування для всіх потреб у межах області.
Рішенням Апеляційного суду Київської області від 21 червня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Згурівського районного суду Київської області від 08 лютого 2017 року скасовано. Ухвалено нове рішення, яким позов заступника керівника Бориспільської місцевої прокуратури Київської області задоволено. Визнано недійсними накази ГУ Держземагентства від 04 квітня 2014 року № КИ/3221955100:08:009/00017954 та № КИ/3221955100:10:008/00017955 про надання ОСОБА_1 дозволів на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок в оренду орієнтовною площею 43,0000 га та 42,0000 га із цільовим призначенням - для ведення фермерського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності, розташованої на території Згурівської селищної ради. Визнано недійсними накази ГУ Держземагентства від 31 жовтня 2014 року № 10-9032/15-14-сг та № 10-9037/15-14-сг про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок в оренду для ведення фермерського господарства ОСОБА_1 на території Згурівської селищної ради площею 38,4880 га, кадастровий номер 3221955100:10:008:0014, та площею 31,7267 га, кадастровий номер 3221955100:08:009:0012. Визнано недійсним договір оренди земельної ділянки, укладений ГУ Держземагентства та ОСОБА_1 25 січня 2015 року, зареєстрований 12 червня 2015 року державним реєстратором Реєстраційної служби (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 22033462, номер запису про інше речове право - 10018894). Визнано недійсним договір оренди земельної ділянки, укладений ГУ Держземагентства та ОСОБА_1 26 січня 2015 року, зареєстрований 12 червня 2015 року державним реєстратором Реєстраційної служби (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 22033843, номер запису про інше речове право - 10019230). Скасовано державну реєстрацію зазначених договорів оренди від 12 червня 2015 року з індексними № 22033462 та № 22033843. Зобов`язано ОСОБА_1 повернути державі земельні ділянки площею 38,4880 га, кадастровий номер 3221955100:10:008:0014, та площею 31,7267 га, кадастровий номер 3221955100:08:009:0012, розташовані на території Згурівської селищної ради, загальною вартістю 1 871 230,88 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що ГУ Держземагентства під час передачі ОСОБА_1 спірних земельних ділянок для ведення фермерського господарства порушено порядок, визначений Законом № 973-IV, тому оспорювані накази та договори оренди є недійсними, у зв`язку із чим скасовано державну реєстрацію цих правочинів та повернуто земельні ділянки у користування держави.
Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог
У касаційній скарзі, поданій до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у липні 2017 року, ОСОБА_1 просив скасувати зазначені судові рішення та закрити провадження у справі.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_1 з 29 жовтня 2014 року до 13 лютого 2017 року був фізичною особою - підприємцем (далі - ФОП), тобто суб`єктом господарської діяльності, тому цей спір мав вирішуватися судами за правилами господарського судочинства.
Крім того, ОСОБА_1 вказував, що судом апеляційної інстанції неправильно застосовані положення статті 7 Закону № 973-IV та статті 123 Земельного кодексу України (далі - ЗК України); не враховано, що спірні земельні ділянки оброблялися протягом усього строку оренди за допомогою найнятої техніки та людей; заборгованість із орендної плати відсутня, а технічна документація на спірні земельні ділянки не затверджена не з його вини.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 12 липня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі, а ухвалою від 26 жовтня 2017 року справу призначено до судового розгляду.
15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким Цивільний процесуальний кодекс України (далі - ЦПК України) викладено в новій редакції.
Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України в редакції цього Закону провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
У квітні 2018 року справу передано до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 червня 2019 року справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частину шосту статті 403 ЦПК України, яка передбачає, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції.
Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 10 липня 2019 року справу прийнято для продовження розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у порядку письмового провадження.
Позиція Великої Палати Верховного Суду
Велика Палата Верховного Суду, заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі та відзиві на неї доводи, матеріали справи, вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.
Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
У статті 125 Конституції України передбачено, що судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів.
Суди встановили, що наказами ГУ Держземагентства від 04 квітня 2014 року № КИ/3221955100:08:009/00017954 та № КИ/3221955100:10:008/00017955 ОСОБА_1 надано дозволи на розроблення проектів землеустрою щодо відведення в оренду земельних ділянок орієнтовною площею 43 га та 42 га для ведення фермерського господарства на території Згурівської селищної ради.
Наказами ГУ Держземагентства від 31 жовтня 2014 року № 10-9032/15-14-сг та 10-9037/15-14-сг передано ОСОБА_1 в оренду земельні ділянки площею 38,4880 га, кадастровий номер 3221955100:10:008:0014, та площею 31,7267 га, кадастровий номер 3221955100:10:008:0012, для ведення фермерського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності строком на 49 років.
На підставі цих наказів між ГУ Держземагентства та ОСОБА_1 укладено договори оренди земельних ділянок від 25 та 26 січня 2015 року.
11 червня 2015 року ОСОБА_1 здійснено державну реєстрацію права оренди спірних земельних ділянок у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права.
Постановою Кабінету Міністрів України від 14 січня 2015 року № 5 "Про утворення територіальних органів Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру", зокрема, утворено ГУ Держгеокадастру шляхом реорганізації ГУ Держземагентства.
Також встановлено, що 29 листопада 2016 року ОСОБА_1 створив Фермерське господарство "Вишенька Плюс", про що вчинено запис у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань від 29 листопада 2016 року № 1 002 102 0000 000726.
Крім того, згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань ОСОБА_1 з 29 жовтня 2014 року зареєстрований як ФОП. Державна реєстрація припинення підприємницької діяльності ФОП здійснена 13 лютого 2017 року.
При визначенні предметної та/або суб`єктної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно із частиною першою статті 15 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій, установлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин; інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
Статтею 1 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій, установлено, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб`єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з установленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. У випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, фізичні особи, що не є суб`єктами підприємницької діяльності.
Господарським судам підвідомчі, зокрема, справи у спорах, що виникають із земельних відносин, в яких беруть участь суб`єкти господарської діяльності, за винятком тих, що віднесено до компетенції адміністративних судів (стаття 12 ГПК України у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій).
Позивачами є підприємства та організації, зазначені у статті 1 ГПК України у вказаній редакції, що подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є юридичні особи та у випадках, передбачених цим Кодексом, - фізичні особи, яким пред`явлено позовну вимогу (частини друга та третя статті 21 ГПК України у відповідній редакції).
Отже, на момент звернення до суду у цій справі сторонами у господарському процесі за загальним правилом могли бути юридичні особи та ФОП.
Відтак розмежування компетенції судів з розгляду земельних спорів здійснено відповідно до їх предмета та суб`єктного складу учасників. Крім спорів, зокрема, щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень при реалізації ними управлінських функцій у сфері земельних правовідносин, вирішення яких віднесено до компетенції адміністративних судів, земельні спори, сторонами в яких є, насамперед, юридичні особи та ФОП, про захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів розглядаються господарськими судами, а інші - за правилами цивільного судочинства.
Згідно з положеннями статті 11 ЦПК України у редакції, чинній на час звернення прокурора із цим позовом, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи (за винятком тих осіб, які не мають цивільної процесуальної дієздатності), в інтересах яких заявлено вимоги.
Цей принцип диспозитивності у цивільному судочинстві реалізується шляхом вільного використання та розпорядження такими процесуальними правами, які, зокрема, впливають на виникнення, рух, розвиток і закінчення судового розгляду (право на звернення з позовом, право на зміну предмета і підстави позову, право позивача заявити клопотання про заміну первісного відповідача належним відповідачем або про залучення до участі у справі іншої особи як співвідповідача), випливають з участі у розгляді справи; забезпечують сторонам судовий захист.
У справі, яка розглядається, прокурор звернувся до суду з позовом до фізичної особи - ОСОБА_1, посилаючись на те, що надання йому земельних ділянок для ведення фермерського господарства здійснено з порушенням вимог земельного законодавства, відповідачем не виконано вимог закону щодо реєстрації такого господарства та умови, які були підставою для надання йому в оренду землі.
Відповідно до частини першої статті 1 Закону № 973-IV (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян зі створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону.
Згідно з частиною третьою статті 7 цього Закону земельні ділянки для ведення фермерського господарства передаються громадянам України у власність і надаються в оренду із земель державної або комунальної власності.
Після одержання засновником державного акта на право власності на земельну ділянку або укладення договору оренди земельної ділянки та його державної реєстрації фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб (стаття 8 Закону № 973-IV).