ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 жовтня 2019 року
м. Київ
Справа № 164/409/17
Провадження № 14-366цс19
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Ситнік О. М.,
суддів: Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Власова Ю. Л., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Уркевича В. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Маневицька селищна рада Волинської області (далі - Рада),
розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2
на ухвалу Маневицького районного суду Волинської області від 29 травня 2017 року у складі судді Невара О. В. та ухвалу Апеляційного суду Волинської області від 27 червня 2017 року у складі колегії суддів Шевчук Л. Я., Киці С. І., Данилюк В. А.
у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Ради про визнання протиправним і скасування рішень органу місцевого самоврядування та зобов`язання вчинити певні дії, та
ВСТАНОВИЛА:
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з указаним позовом та з урахуванням уточнення позовних вимог просив визнати незаконними та скасувати пункт 1 рішення Ради від 30 листопада 2016 року № 12/24, пункт 1 рішення Ради від 27 лютого 2017 року № 16/18, пункти 1, 2 рішення Ради від 11 травня 2017 року № 18/17; зобов`язати відповідача надати йому дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для обслуговування літньої кухні на АДРЕСА_1 та передати вказану земельну ділянку у його власність.
На обґрунтування вимог позивач зазначив, що рішенням Маневицького районного суду Волинської області від 19 серпня 2016 року визнано за ним право власності на нерухоме майно, а саме літню кухню та господарські будівлі, що знаходяться на АДРЕСА_1 . На підставі цього рішення позивач зареєстрував право власності на вказане нерухоме майно.
У грудні 2016 року позивач звернувся до відповідача із заявою про передачу у власність земельної ділянки для обслуговування літньої кухні на АДРЕСА_1 шляхом її безоплатної приватизації та надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для обслуговування літньої кухні.
Проте пунктом 1 рішення Ради від 27 лютого 2017 року № 16/18 позивачу відмовлено в безоплатній передачі у власність земельної ділянки, надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для обслуговування вказаної літньої кухні із земель комунальної власності.
У березні 2017 року ОСОБА_1 повторно звернувся до відповідача із заявою про передачу у власність земельної ділянки для обслуговування літньої кухні на АДРЕСА_1 шляхом її безоплатної приватизації та надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для обслуговування вказаної літньої кухні, проте пунктами 1, 2 рішення Ради від 11 травня 2017 року № 18/17 йому повторно відмовлено у задоволенні заяви. Підстав відмови не наведено.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Ухвалою Маневицького районного суду Волинської області від 29 травня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Волинської області від 27 червня 2017 року, провадження у справі закрито на підставі пункту 1 частини першої статті 205 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України; у редакції, чинній на час постановлення ухвал), оскільки спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, керувався тим, що правовідносини виникли за участю суб`єкта владних повноважень, є публічно-правовими, а їх вирішення належить до юрисдикції адміністративних судів.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У липні 2017 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані ухвали та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційну скаргу мотивовано тим, що спір має приватноправовий характер, оскільки предметом позову є оспорювання цивільного речового права особи, що виникло у результаті та після реалізації рішення суб`єкта владних повноважень, і підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства, а не адміністративного.
Спір впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їхні права, свободи та інтереси, а тому вимога про визнання рішення незаконним може розглядатися як спосіб захисту порушеного цивільного права за статтею 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та пред`являтися до суду для розгляду в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо фактично підґрунтям і метою пред`явлення позову про визнання рішення незаконним є оспорювання цивільного речового права особи, що виникло у результаті та після реалізації рішення суб`єкта владних повноважень.
Позиція інших учасників справи
У запереченнях (відзиві) на касаційну скаргу Рада просила оскаржувані судові рішення залишити без змін, посилаючись на відсутність підстав для їх скасування.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 липня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі за вказаною касаційною скаргою.
15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким ЦПК України викладено в новій редакції.
Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України в редакції цього Закону провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
У травні 2018 року справу передано до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 червня 2019 року справу призначено до судового розгляду, а ухвалою від 26 червня 2019 року - передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частину шосту статті 403 ЦПК України, яка передбачає, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції.
Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 10 липня 2019 року справу прийнято для продовження розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у порядку письмового провадження.
Позиція Великої Палати Верховного Суду
Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі та відзиві на неї доводи, матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню.
У статті 124 Конституції України закріплено, щоправосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів.
Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.
Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства - цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.
При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Велика Палата Верховного Суду вважає помилковими висновки судів, що спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства з тих підстав, що предметом позову є публічно-правовий спір.
Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України; у редакції, чинній на час звернення до суду з цим позовом) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб`єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 1 частини першої статті 3 КАС України у зазначеній редакції).
Згідно із частиною другою статті 4, пунктом 1 частини другої статті 17 КАС України (у вказаній редакції) юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Зокрема, юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів або правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Вжитий у цій процесуальній нормі термін "суб`єкт владних повноважень" означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС України).
Характерною ознакою публічно-правових спорів є сфера їх виникнення - публічно-правові відносини, тобто передбачені нормами публічного права суспільні відносини, що виражаються у взаємних правах та обов`язках їх учасників у різних сферах діяльності суспільства, зокрема пов`язаних з реалізацією публічної влади.
Аналогічну норму закріплено у частині першій статті 19 КАС України у редакції від 03 жовтня 2017 року.
З аналізу наведених процесуальних норм убачається, що до адміністративної юрисдикції відноситься справа, яка виникає зі спору в публічно-правових відносинах, що стосується цих відносин, коли один з його учасників - суб`єкт владних повноважень здійснює владні управлінські функції, в цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їх права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин.
Згідно з правилами визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ, наведеними у статті 19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.
Разом з тим неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб`єкт владних повноважень, а предметом перегляду - його акт індивідуальної дії. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Законодавчо визначено, що правовою формою діяльності органів місцевого самоврядування є видання ними нормативно-правових актів та правових актів індивідуальної дії.
У статті 16 Закону України від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР "Про місцеве самоврядування в Україні" (далі - Закон № 280/97-ВР) зазначено, що матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад. Рішення про наділення міських рад правами щодо управління майном і фінансовими ресурсами, які є у власності територіальних громад районів у містах, приймається на місцевих референдумах відповідних районних у містах громад. У разі якщо територіальна громада району в місті внаслідок референдуму не прийме рішення про передачу права управління майном та фінансами відповідній міській раді, а територіальна громада міста або міська рада не прийняла рішення про створення органів місцевого самоврядування районів у місті, міська рада здійснює управління майном та фінансовими ресурсами, які є у власності територіальних громад районів у містах, та несе відповідальність перед громадою відповідного району у місті. Від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.
Статтею 25 Закону № 280/97-ВР передбачено, що сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.