Постанова
Іменем України
23 жовтня 2019 року
м. Київ
справа № 219/9740/16-к
провадження № 51-2621 км19
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Чистика А. О.,
суддів Вус С. М., Святської О. В.,
при секретарі судового засідання Тімчинській І. О.
за участю:
прокурора Струкова А.О.
розглянув касаційну скаргу заступника військового прокурора Донецького гарнізону Струкова Антона Олександровича, який приймав участь у розгляді кримінального провадження в Донецькому апеляційному суді, на вирок Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 23 травня 2018 року та ухвалу Донецького апеляційного суду від 27 лютого 2019 року у кримінальному провадженні внесеному в ЄРДР за №1201605015002003 від 02 липня 2016 року стосовно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Київ, який зареєстрований та до призову проживав за адресою: АДРЕСА_1, за ч. 3 ст. 405 Кримінального кодексу України (далі КК України).
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 23 травня 2018 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні злочину передбаченого ч.2 ст.125 КК України, та призначено йому покарання у виді штрафу на користь держави в розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 1700 гривень. Запобіжний захід у відношенні ОСОБА_1 до набрання вироком законної сили залишено особисту поруку.
Згідно вироку суду ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що 02 липня 2016 року, близько 13 години 45 хвилин, він, будучи старшим солдатом, перебуваючи у місці дислокації базового табору військової частини польова пошта В1252 в зоні проведення антитерористичної операції, поблизу села Парасковіївка Бахмутського району Донецької області, під час розмови з підполковником ОСОБА_2, який висловився на його адресу нецензурною лайкою і іншими образливим словами, на ґрунті раптово виниклих особистих неприязних відносин, діючи умисно, з метою нанесення тілесних ушкоджень останньому, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, знаходячись за спиною останнього, реалізуючи свій злочинний намір, лівою рукою схопив за ліве плече ОСОБА_2, та одночасно правою рукою дістав ніж зі своєї правої бокової кишені вдягнутих на ньому камуфльованих брюк та зробив один поріз лезом клинка в область шиї останнього, чим заподіяв ОСОБА_2 легке тілесне ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров`я, у вигляді різаної рани передньо-правої бічної поверхні шиї. Дії ОСОБА_1 перекваліфіковано з ч. 3 ст. 405 на ч. 2 ст.125 КК України.
Ухвалою Донецького апеляційного суду від 27 лютого 2019 року апеляційні скарги прокурора та представника потерпілого залишено без задоволення. Апеляційну скаргу захисника задоволено. Вирок Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 23 травня 2018 року відносно ОСОБА_1 скасовано та закрито кримінальне провадження, в зв`язку з відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить вирок суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції скасувати і призначити новий розгляд в суді першої інстанції. Вказує на те, що судом першої інстанції невірно було змінено кваліфікацію злочину та при зміні кваліфікації не дотримано положення ч. 4 ст. 26 та п. 1 ч.1 ст. 477 Кримінального процесуального кодексу України (далі КПК України) щодо початку розгляду кримінального провадження виключно на підставі заяви потерпілого. Судом апеляційної інстанції не дотримано ч. 2 та ч. 4 ст. 405 КПК України та проведено засідання без участі потерпілого та без з`ясування чи підтримує він апеляційну скаргу свого представника. Судами першої та апеляційної інстанції невірно трактовані показання як самого обвинуваченого, так і свідків, в яких зазначено, що ОСОБА_1 був давно невдоволений наказами та розпорядженнями свого командира ОСОБА_3 щодо проведення господарських робіт на території військової частини, що і являється основною складової злочину, передбаченого ч. 3 ст. 405 КК України. Вказує, що судами не враховані вимоги ст.ст. 12, 16, 28-32, 58, 59 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та не досліджувалось питання перекваліфікації дій ОСОБА_1 на ч. 3 ст. 15, ст. 116 КК України, а саме незакінчений замах на умисне вбивство, вчинене в стані сильного душевного хвилювання.
У запереченні на касаційну скаргу обвинувачений та захисник вказують на безпідставність касаційної скарги, оскільки у судовому засіданні не знайшов свого підтвердження доказами той факт, що ОСОБА_1 заподіяв тілесні ушкодження ОСОБА_2 у зв`язку з виконанням ним службових обов`язків, а встановлено, що обвинувачений ОСОБА_1 заподіяв тілесні ОСОБА_2 у зв`язку із вчиненням ОСОБА_4 неправомірних дій, а саме тим, що потеплілий висловився на адресу ОСОБА_5 нецензурною лайкою та ще іншими образливими словами, образивши його таким чином. Вказують на показання свідків, що зазначали про періодичні образливі вислови ОСОБА_2 у відношенні до ОСОБА_1, змушення ОСОБА_1 купувати за свій рахунок будівельні матеріали, телефон, продукти харчування, здійснювати будівництво альтанки, готувати їжу та доглядати дитину. Посилаються на наказ командира вч А1314 генерал-майора ОСОБА_6 "Про підсумки проведення службового розслідування" від 30 липня 2016 року за фактом перевищення влади посадовою особою вч пп В1252 підполковником ОСОБА_2, внаслідок якого накладено на командира військової частини польова пошта В1252 підполковника ОСОБА_2 дисциплінарне стягнення - "пониження у посаді".
Позиції учасників судового провадження
Прокурор підтримав касаційну скаргу та просив її задовольнити.
Потерпілий та представник потерпілого у судове засідання не з`явились, про дату та час розгляду справи повідомлені належним чином.
Захисник та обвинувачений у судове засідання не з`явились, надіслали заяву про здійснення касаційного провадження у їх відсутність.
Мотиви Суду
Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Відповідно до приписів ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого.
Отже, касаційний суд не перевіряє судові рішення в частині неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження.
Натомість, зазначені обставини були предметом перевірки суду апеляційної інстанції.
Згідно з вимогами ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Вимогами кримінального процесуального закону передбачено, що рішення суду першої інстанції перевіряється апеляційним судом з точки зору його законності й обґрунтованості, тобто відповідності нормам матеріального і процесуального закону, фактичним обставинам справи, доказам, дослідженим у судовому засіданні.
Окрім додержання цих вимог, в судовому рішенні слід проаналізувати і зіставити з наявними у провадженні матеріалами всі доводи, наведені в апеляції, і дати на кожен із них вичерпну відповідь.
Вказані вимоги закону дотримані апеляційним судом при постановлені ухвали за наслідками апеляційного розгляду у даному кримінальному провадженні про скасування вироку суду першої інстанції та закриття кримінального провадження.
Під час апеляційного розгляду суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції про наявність самого факту заподіяння ОСОБА_2 легких тілесних ушкоджень та механізму їх утворення при викладених у вироку обставинах.
Погоджуючись з висновками суду першої інстанції в частині відсутності в діях обвинуваченого складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 405 КК України, суд апеляційної інстанції виходив з того, що згідно пред`явленого обвинувачення ОСОБА_1 вчинив злочин через небажання виконувати віддане розпорядження щодо будівництва приміщень для військовослужбовців та небажання виконувати покладені на нього обов`язки військової служби, пов`язані з даною вимогою. В той же час сам потерпілий пояснив в суді, що на шокуванні просив солдат допомогти йому з будівництвом приміщень для військовослужбовців (альтанок), на що погодився ОСОБА_1 та ще один солдат, проте це був не наказ, а добровільне бажання військовослужбовців, і дані події відбувались не 02 липня 2016 року. Окрім того, на підставі сукупності зібраних у справі доказів, судом встановлено, що фактично обвинувачений на час вчинення інкримінованого злочину вже побудував ряд приміщень для військовослужбовців, що ніким з учасників процесу не оспорювалось, тобто фактично попередні розпорядження щодо будівництва ним були вже виконані. Враховуючи, що ОСОБА_2 у день події відповідного розпорядження не надавав, то визначений обвинуваченням мотив щодо небажання ОСОБА_1 виконувати наказ про будівництво альтанок визнаний судом безпідставним.
Взято до уваги судом апеляційної інстанції і безпідставність посилання сторони обвинувачення на те, що ОСОБА_2 діяв на підставі ст. ст. 133, 134, 235 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, оскільки дані положення та взагалі вищевказаний Статут не передбачають будівництва приміщень для військовослужбовців за їх власний рахунок, що знайшло своє підтвердження під час розгляду справи.