ПОСТАНОВА
Іменем України
24 жовтня 2019 року
Київ
справа №814/1659/16
адміністративне провадження №К/9901/38997/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючий - Бучик А.Ю.,
суддів: Мороз Л.Л., Рибачука А.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Приватного підприємства "Виробничо-комерційне підприємство "Каро" на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 18.11.2016 ОСОБА_1 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 27.06.2017 у складі колегії суддів: Танасогло Т.М., Федусика А.Г., Яковлєва О.В. у справі № 814/1659/16 за позовом Приватного підприємства "Виробничо-комерційне підприємство "Каро" до Державного підприємства "Центр державного земельного кадастру", третя особа: ОСОБА_2 про визнання протиправними дій
УСТАНОВИВ:
Приватне підприємство "Виробничо-комерційне підприємство "Каро" (надалі по тексту - позивач) звернулось до суду з позовом до Державного підприємства "Центр державного земельного кадастру" (надалі по тексту - відповідач), в якому просило визнати протиправними дії посадових осіб відповідача, щодо не внесення до Книги записів реєстрації договорів, державних актів на право приватної власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі під час державної реєстрації 11.05.10 договору оренди земельної ділянки, укладеної між ПП "ВКП "Каро" та ОСОБА_2, відомостей про строк дії договору у відповідності до додаткової угоди до 31.12.2020.
Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2017 року, яка залишена без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 27 червня 2017 року, в задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржувані рішення і направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Касаційну скаргу обґрунтовано тим, що твердження судів про те, що додаткова угода не надавалась на реєстрацію не відповідає фактичним обставинам справи. Заявник вказує, що якщо додаткова угода від 20.08.2009 не надавалась до державної реєстрації разом з договором оренди землі від 11.03.2006, державним реєстратором було б прийнято рішення про відмову в державній реєстрації договору, як такого, що не відповідає вимогам чинного законодавства.
У поданому відзиві відповідач просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
У ході розгляду справи судами встановлено, що ОСОБА_2 відповідно до Державного акту на право власності на земельну ділянку від 30.09.04 належить на праві власності земельна ділянка площею 5,56 га в межах території Доброжанської сільської ради Врадіївського району Миколаївської області.
11.03.06 ОСОБА_2 уклала договір оренди з ПП "ВКП "Каро" зазначеної земельної ділянки строком на 7 років, до закінчення сільськогосподарського 2013 року.
11.05.10 зазначений договір було зареєстровано у Врадіївському реєстраційному відділу МРФ ДП "Центр ДЗК" під №041048900062.
20.08.09 ОСОБА_2 та ПП ВКП "Каро" підписано додаткову угоду до договору оренди від 11.03.06, відповідно до якої строк дії договору оренди продовжується до 31.12.20.
Зазначена додаткова угода у ДП "Центр ДЗК" зареєстрована не була.
Не погоджуючись з вищевказаним позивач звернувся до суду з даним позовом.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанції виходили з того, що для визнання протиправними дій посадових осіб щодо не реєстрації додаткової угоди від 20.08.09 до договору оренди від 11.03.06 між ОСОБА_2 та ПП "ВКП "Каро", необхідні докази того, що зазначена додаткова угода взагалі надавалась відповідачу, його посадовим особам чи територіальним підрозділам на реєстрацію. Позивачем жодних доказів того, що підприємством або ОСОБА_2 зазначена додаткова угода надавалась до ДП "Центр ДЗК" не надано.
Розглядаючи справу по суті заявлених позовних вимог, суди першої та апеляційної інстанцій керувалися тим, що спір у цій справі є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів.
Проте такий висновок не ґрунтується на правильному застосуванні норм процесуального права.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Згідно із частиною другою статті 2 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній на час постановлення судами оскаржуваних рішень) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
На підставі пункту 7 частини першої статті 3 КАС України суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.