ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 жовтня 2019 року
м. Київ
Справа № 908/1090/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Чумака Ю. Я. - головуючого, Дроботової Т. Б., Пількова К. М.,
обов`язки секретаря судового засідання за дорученням головуючого здійснює помічник судді Голікова І. Ю.,
за участю представників:
позивача - Костюченка М. Є. (за довіреністю від 17.04.2019 №31-4/16),
відповідача - Бабкова Д. Ю. (адвокат),
третьої особи - не з`явилися,
прокуратури - Томчук М. О. (прокурор за посвідченням)
розглянув касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛВЗ-2017" на рішення Господарського суду Запорізької області від 01.11.2018 (суддя Носівець В. В.) і постанову Центрального апеляційного господарського суду від 18.02.2019 (головуючий - Дармін М. О., судді: Антонік С. Г., Іванов О. Г.) у справі
за позовом заступника прокурора Запорізької області в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, - Міністерства аграрної політики та продовольства України
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛВЗ-2017",
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, - Державного підприємства "Бердянське агроторгове підприємство",
про визнання відсутнім права власності, витребування майна та визнання права власності.
Короткий зміст і підстави позовних вимог
1. У червні 2018 року заступник прокурора Запорізької області (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Міністерства аграрної політики та продовольства України (далі - Мінагрополітики України, Міністерство) звернувся до Господарського суду Запорізької області з позовом (з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог від 30.08.2018) до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛВЗ-2017" (далі - ТОВ "ЛВЗ-2017", Товариство) про: 1)визнання відсутнім у ТОВ "ЛВЗ-2017" права власності на нерухоме майно, розташоване по вул. Монастирській (до перейменування Воровського), 2 у м. Мелітополі Запорізької області, а саме нежитлову будівлю П-1 загальною площею 64,7кв.м. (далі - спірне нерухоме майно, спірна будівля); 2)витребування з чужого незаконного володіння Товариства спірного нерухомого майна; 3) визнання за Державою Україна в особі Мінагрополітики України права власності на це майно.
2. Позовна заява обґрунтовується набранням з 06.09.2017 законної сили рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 13.07.2016 у справі №320/4812/15-ц, яким визнано недійсним договір купівлі-продажу частини комплексу, укладений 08.09.2014 між Державою Україна в особі Мінагрополітики України та ОСОБА_1, і подальшою неправомірною передачею спірного нерухомого майна ОСОБА_1 до статутного капіталу Товариства згідно з актом приймання-передачі від 12.01.2018 №4, що вбачається з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно станом на 24.05.2018.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
3. Рішенням Господарського суду Запорізької області від 01.11.2018 позов задоволено повністю.
4. Рішення мотивоване доведеністю обставин незаконного вибуття спірного майна з державної власності та володіння ТОВ "ЛВЗ-2017" індивідуально визначеним об`єктом нерухомості, відтак права держави в особі Міністерства підлягають відновленню.
5. Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 18.02.2019 скасовано рішення Господарського суду Запорізької області від 01.11.2018 у частині визнання відсутнім у ТОВ "ЛВЗ-2017" права власності на спірне нерухоме майно та визнання за Державою Україна в особі Мінагрополітики України права власності на зазначене майно і ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні вказаних позовних вимог. В решті рішення залишено без змін.
6. Постанова мотивована посиланнями на положення статей 16, 321, 330, 387, 388, 392, 397, 658 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статті 23 Закону України "Про прокуратуру" та статей 53, 55, 74, 75, 269, 277 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), з урахуванням яких апеляційний суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог про визнання відсутнім у ТОВ "ЛВЗ-2017" права власності на спірне нерухоме майно та визнання за Державою Україна в особі Мінагрополітики України права власності на зазначене майно у поєднанні з обґрунтованістю вимог віндикаційного позову, оскільки позивач і відповідач не перебувають у зобов`язально-правових відносинах.
При цьому відхиляючи доводи відповідача щодо відсутності підстав для представництва прокурором інтересів держави у спірних правовідносинах, суд апеляційної інстанції зазначив про те, що сама по собі відсутність відповіді на повідомлення заступника прокурора Запорізької області від 24.05.2018 про вжиття заходів представницького характеру шляхом пред`явлення позову свідчить про неналежне здійснення Міністерством представницьких повноважень інтересів Держави Україна і необхідність такого представництва саме прокурором.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
7. Не погодившись з рішенням місцевого суду і постановою апеляційної інстанції, ТОВ "ЛВЗ-2017" звернулося з касаційною скаргою, у якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
8. В обґрунтування своєї правової позиції скаржник посилається на порушення і неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій положень статей 387, 388 ЦК України, статті 23 Закону України "Про прокуратуру" та статей 53, 55 ГПК України, наголошуючи на тому, що: 1) суди в оскаржуваних рішеннях лише вказали на наявність підстав для представництва прокурором інтересів держави, взявши до уваги доводи прокурора, викладені у позовній заяві; 2)Мінагрополітики України є позивачем та саме воно безпосередньо повинно було висловити своє відношення до заявленого позову, але за весь час розгляду справи по суті суди так і не дізналися позицію Міністерства щодо його ставлення до позовних вимог; 3) спірне нерухоме майно не вибуло з володіння позивача як власника поза його волею; 4) суд не на основі доказів, а на основі припущень дійшов висновку про те, що, передаючи майно, ОСОБА_1 діяв неправомірно і Товариство є недобросовісним набувачем; 5) сам факт того, що ОСОБА_1 є учасником цивільної справи №320/4812/15 і відповідно до статті 421 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) йому повинно бути направлено судове рішення, не доказують факту отримання ОСОБА_1 постанови Верховного Суду України від 06.09.2017, з дня набрання законної сили якою він мав повернути державі в особі Міністерства нерухоме майно, набуте за договором від 08.09.2014.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
9. Прокурор у відзиві на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення з мотивів, викладених у оскаржуваній постанові, зокрема, зазначає про те, що незважаючи на виявлені допущені порушення законодавства при укладанні договору купівлі-продажу державного майна, Мінагрополітики України заперечувало проти позовних вимог прокурора під час розгляду справи №320/4812/15, тоді як з моменту ухвалення постанови Верховного Суду України від 06.09.2017 Міністерством як органом, уповноваженим захищати інтереси держави у спірних правовідносинах, жодних заходів для повернення майна до державної власності вжито не було, у зв`язку з чим прокурор мав не тільки право, але й обов`язок здійснити захист інтересів держави шляхом звернення з позовом у цій справі.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
10. 08.09.2014 між Державою Україна в особі Мінагрополітики України, до сфери управління якого входить Державне підприємство "Бердянське агроторгове підприємство" (далі - ДП "Бердянське агроторгове підприємство"), яке володіє закріпленим за ним на праві господарського відання зазначеним нижче нерухомим державним майном (продавець) та ОСОБА_1 (покупець) на підставі протоколу №2 проведення відкритих публічних торгів (аукціону), затвердженого 26.08.2014 Міжнаціональною універсальною товарно-сировинною біржею "ЕПСІЛОН", 08.09.2014 укладено договір купівлі-продажу частини комплексу (далі - договір купівлі-продажу), за умовами пунктів 1, 2 якого у власність покупця передається 9/10 частин комплексу будівель та споруд, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 . Зазначена вище частина комплексу, що є предметом цього договору, складається з: будівлі Б-3, підвалу під Б-3, рампи до Б-3, навісу б, ґанка до Б-3, рампи до Б-3, ґанку до Б-3, ґанку до Б-3, рампи до Б-3, ґанка до Б-3, прибудови б4-1, прибудови б5-1, надбудови над Б-3, будівлі З-1, будівлі К-1, прибудови К1-1, будівлі О-1, будівлі П-1, будівлі Р-1, ґанка до Р-1, огорожі № 1, воріт, загальною площею 4253,2кв.м., основною площею 3767,3кв.м.
Договір купівлі-продажу нотаріально посвідчено і зареєстровано у реєстрі за №2817.
11. Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 13.07.2016 у справі №320/4812/15 позов заступника прокурора Запорізької області в інтересах держави в особі Фонду державного майна України до Мінагрополітики України та ОСОБА_1 задоволено. Визнано недійсним договір купівлі-продажу 9/10 частин комплексу будівель та споруд, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2, укладений 08.09.2014 та зареєстрований у реєстрі за №2817, зобов`язано ОСОБА_1 повернути зазначене майно державі в особі Мінагрополітики України.
12. Постановою Верховного Суду України від 06.09.2017 у справі №320/4812/15 рішення апеляційного суду Запорізької області від 19.01.2017 та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27.02.2017 скасовано. Рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 13.07.2016 в частині повернення ОСОБА_1 того, що він передав державі в особі Мінагрополітики України на виконання укладеного між ними 08.09.2014 договору купівлі-продажу 9/10 часток комплексу будівель та споруд по АДРЕСА_2, у зв`язку з визнанням судом зазначеного договору недійсним, скасовано, а справу в цій частині передано на новий розгляд до суду першої інстанції. В частині визнання недійсним договору купівлі-продажу від 08.09.2014 та зобов`язання ОСОБА_1 повернути державі в особі Мінагрополітики України об`єкти нерухомості, що були предметом недійсного договору, рішення залишено без змін.
13. Згідно з Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна станом на 24.05.2018, об`єкт нерухомого майна - 9/10 частки по АДРЕСА_2 зареєстровано 15.01.2018 за ТОВ "ЛВЗ-2017" на підставі акта прийому-передачі нерухомого майна від 12.01.2018 №4 і договору купівлі-продажу частини комплексу від 08.09.2014 №2817.
14. 11.05.2018 державний реєстратор Ковальчук Г.О. на підставі договору купівлі-продажу від 08.09.2014 та акта приймання-передачі від 07.05.2018 №1 зареєстрував за ТОВ "ЛВЗ-2017" право власності на об`єкт нерухомості - нежитлову будівлю П-1 загальною площею 64,7кв.м., розташовану за адресою: АДРЕСА_2 . Факт перебування цього майна у володінні Товариства вбачається з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна станом на 30.07.2018 та відповідачем не заперечується.
Позиція Верховного Суду
15. Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі вимоги і доводи, подані заперечення, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення з таких підстав.
16. Згідно з частиною 4 статті 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
17. Дійсно, преюдиціальність - це обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені у рішенні суду і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив у законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.
Правило про преюдицію спрямоване не лише на заборону перегляду фактів, які встановлені в судовому акті, що вступив у законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії.
18. Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 13.07.2016 у справі №320/4812/15, залишеним постановою Верховного Суду України від 06.09.2017 без змін у частині визнання недійсним договору купівлі-продажу від 08.09.2014 та зобов`язання ОСОБА_1 повернути державі в особі Мінагрополітики України спірне нерухоме майно, встановлено, що "після прийняття рішення про ліквідацію ДП "Бердянське агроторгове підприємство" Мінагрополітики України від імені власника (держави) згідно з оспорюваним договором купівлі-продажу від 08.09.2014 здійснило відчуження нерухомого майна - 9/10 частин комплексу будівель і споруд, яке було власністю держави і на праві господарського відання було закріплене за ДП "Бердянське агроторгове підприємство". З приводу отримання погодження на таке відчуження підприємство, комісія з ліквідації підприємства, її голова чи міністерство до Фонду державного майна України не зверталися й відповідного погодження не одержували. Установивши такі обставини та дійшовши висновку про те, що реалізація майна державного підприємства в процедурі ліквідації за рішенням органу, уповноваженого управляти державним майном, є різновидом відчуження майна, суд першої інстанції правильно застосував до спірних правовідносин підпункт "и" пункту 2 частини 1 статті 7 Закону України "Про управління об`єктами державної власності", Порядок відчуження об`єктів державної власності, статті 203, 215 ЦК України, та обґрунтовано постановив рішення про визнання оспорюваного договору купівлі-продажу недійсним у зв`язку з тим, що нерухоме майно було відчужене з порушенням вимог законодавства, без погодження Фонду державного майна України".
19. Зазначеним вище судовим рішенням встановлено факти, що не підлягають доведенню при вирішенні цього спору, а саме щодо вибуття спірного майна з володіння Держави Україна як власника поза його волею у зв`язку з порушенням визначених законодавством процедур реалізації державного майна.
20. Відповідно до статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
21. Віндикацією є передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна або особи, яка має речове право на майно (титульний володілець), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об`єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу правомочностей.
Предмет віндикаційного позову становить вимога неволодіючого майном власника до незаконно володіючого цим майном не власника про повернення індивідуально визначеного майна з чужого незаконного володіння.
22. Предмет доказування у таких справах становлять обставини, які підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому майна з чужого незаконного володіння, як-от: факти, що підтверджують його право власності або інше суб`єктивне право титульного володільця на витребуване майно, факт вибуття майна з володіння позивача, наявність майна в натурі у незаконному володінні відповідача, відсутність у відповідача правових підстав для володіння майном.
Важливою умовою звернення з віндикаційним позовом є відсутність між позивачем і відповідачем зобов`язально-правових відносин.
23. Відтак колегія суддів зазначає, що належним способом захисту права неволодіючого власника є саме віндикаційний позов - витребування майна із чужого незаконного володіння.
24. Статтею 330 ЦК України передбачено, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребувано у нього.
Відповідно до частини 3 статті 388 ЦК України власник має право витребувати своє майно в усіх випадках від особи, яка заволоділа ним незаконно, без відповідної правової підстави (стаття 387 ЦК України) та від особи, яка набула його безвідплатно в особи, яка не мала право його відчужувати.
Якщо майно відчужено за відплатним договором, то відповідно до пункту 3 частини 1 статті 388 ЦК України власник має право витребувати це майно від добросовісного набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею (було загублене, викрадене, вибуло з їхнього володіння іншим шляхом).