Постанова
Іменем України
18 жовтня 2019 року
м. Київ
справа № 757/24468/16-ц
провадження № 61-33027св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Мартєва С. Ю., Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Сімоненко В. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: Міністерство фінансів України, Державна казначейська служба України, Державне спеціалізоване підприємство "Чорнобильська АЕС",
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження справу за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 24 березня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 26 липня 2017 року,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Міністерство фінансів України про відшкодування ядерної шкоди.
У вересні та жовтні, уточнивши позовні вимоги, зазначивши відповідачами Державну казначейську службу України, Державне спеціалізоване підприємство "Чорнобильська АЕС" відповідачами, ОСОБА_1 просив суд зобов`язати Державну казначейську службу України списати з рахунків Міністерства фінансів України суму ядерної шкоди, яка завдана його здоров`ю, в розмірі 177 145 000,00 грн.
Позовна заява мотивована тим, що він брав участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС з 09 по 16 травня 1986 року та є учасником ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС 1 категорії. Відповідно до експертного висновку від 23 листопада 1998 року йому встановлено захворювання, що пов`язане з ліквідацією наслідків аварії на ЧАЕС та надано 2 групу інвалідності. Посилаючись на положення Віденської Конвенції про цивільну відповідальність за ядерну шкоду просив стягнути завдану шкоду.
Короткий зміст судовихрішень
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 24 березня 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 26 липня 2017 року, у задоволені позову відмовлено.
Судові рішення мотивовані тим, що чинним законодавством передбачений спеціальний порядок відповідальності держави за шкоду, спричинену Чорнобильською катастрофою - Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Крім того, Міністерство фінансів України, як учасник бюджетного процесу не несе відповідальності за нарахування та грошові виплати у даній сфері, оскільки з 2006 року головним розпорядником коштів Державного бюджету України у цій сфері застосування Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", є Міністерство праці та соціальної політики України (з 1 січня 2011 року - Міністерство соціальної політики).
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати судові рішення першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що судами не враховано його доводів, що після аварії на ЧАЕС він кожного дня піддається постійному опроміненню, оскільки в його організм поступають радіонукліди. З 16 червня 1998 року він має статус 2 категорії з встановленою 2 групою інвалідності, а цей статус в Законі України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" не прописаний, тобто відсутній. Таким чином є неправильними висновки судів, що спірні правовідносини врегульовуються Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", а не нормами Віденської Конвенції про цивільну відповідальність за ядерну шкоду. В порушення статті 2 ЦПК України судами не застосовано норми вказаної Конвенції, Закону України "Про використання ядерної енергії та радіаційної безпеки".
Аргументи інших учасників справи
Заперечення на касаційну скаргу не надходили.
Фактичні обставини справи встановлені судами
Судами встановлено, що ОСОБА_1 брав участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС з 09 по 16 травня 1986 року та є учасником ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС 1 категорії.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до положень частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
У частині першій статті 400 ЦПК України зазначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд та застосовані норми права
Відповідно до експертного висновку від 23 листопада 1998 року у ОСОБА_1 наявне захворювання, що пов`язане з ліквідацією наслідків аварії на ЧАЕС, внаслідок чого він отримав 2 групу інвалідності (а. с. 10-17).
Згідно з статтею 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.
Статтею 16 Конституції України передбачено, що забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської АЕС катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов`язком держави.
12 липня 1997 року Україною ратифіковано Віденську Конвенцію про цивільну відповідальність за ядерну шкоду від 25 травня 1963 року та Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв`язку з приєднанням до Віденської конвенції" від 03 грудня 1997 року внесено зміни до Закону України "Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку" від 08 лютого 1995 року.
Згідно з пунктом 1 статті IV Віденської Конвенції про цивільну відповідальність за ядерну шкоду (далі - Конвенція) відповідальність за ядерну шкоду є абсолютною.
У статті 72 Закону України "Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку" зазначено, що відповідальність за ядерну шкоду є абсолютною - настає незалежно від встановлення вини оператора (установи, що експлуатує ядерну установку). Жодна особа, крім оператора, не несе відповідальності за ядерну шкоду, за винятком випадків, передбачених цим Законом.