Постанова
Іменем України
09 жовтня 2019 року
місто Київ
справа № 2027/10717/12
провадження № 61-29907св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В.,
суддів: Олійник А. С., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Усика Г. І., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - Публічне акціонерне товариство "ПроКредит Банк",
відповідачі: фізична особа-підприємець ОСОБА_1, ОСОБА_2,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Московського районного суду м. Харкова від 15 листопада 2012 року у складі судді Крівцова Д. А. та рішення Апеляційного суду Харківської області від 23 травня 2013 року у складі колегії суддів: Колтунової А. І., Гальянової І. Г., Костенко Т. М.,
ВСТАНОВИВ:
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивача
У липні 2012 року Публічне акціонерне товариство "ПроКредит Банк"
(далі - ПАТ "ПроКредит Банк", банк) звернулося до суду із позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (далі - ФОП ОСОБА_1 ), ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 645 660, 83 грн.
Позивач обґрунтовував заявлені вимоги тим, що 18 жовтня 2007 року між Закритим акціонерним товариством "ПроКредит Банк" (далі - ЗАТ "ПроКредитБанк"), правонаступником якого є ПАТ "ПроКредит Банк", та ФОП ОСОБА_1 укладено рамкову угоду № 6402, відповідно до умов якої ПАТ "ПроКредит Банк" здійснює кредитування ФОП ОСОБА_1 у межах лімітів: ліміт суми становить 100 000, 00 дол. США, строк на який відкривається кредитна лінія - 120 місяців. Визначення умов надання кредиту на підставі рамкової угоди № 6402 здійснювалось шляхом укладення договорів про надання траншу, овердрафту, кредитної лінії. На підставі та в межах рамкової угоди між ПАТ "ПроКредитБанк" та ФОП ОСОБА_1 укладено договір про надання траншу від 18 жовтня 2007 року № 2.23835/6402, відповідно до умов якого останньому надано кредит в розмірі 90 000, 00 дол. США, процентна ставка за користування кредитом - 13, 5 % річних, строк користування кредитом - 72 місяці.
З метою забезпечення виконання відповідачем ФОП ОСОБА_1 . зобов`язань, які виникають з умов рамкової угоди, договору траншу та інших договорів про надання траншу, графіків повернення кредиту і сплати відсотків, які є невід`ємною частиною рамкової угоди, 18 жовтня 2007 року між ПАТ "ПроКредит Банк" та ОСОБА_2 укладено договір поруки № 6402-ДП1. Відповідно до умов зазначеного договору поруки у разі порушення ФОП ОСОБА_1 зобов`язання, забезпеченого порукою, відповідачі відповідають перед ПАТ "ПроКредит Банк" як солідарні боржники.
Всупереч умовам рамкової угоди, договору про надання траншу від 18 жовтня 2007 року № 2.23835/6402, вимог законодавства ФОП ОСОБА_1 не забезпечив своєчасне погашення кредиту, внаслідок чого утворилася заборгованість. Строк прострочення погашення кредиту на день подачі позову становив 290 днів.
Станом на 23 вересня 2011 року у ФОП ОСОБА_1 за договором траншу утворилась заборгованість в сумі 645 660, 83 грн за офіційним курсом НБУ долара США до гривні, де борг за капіталом складав 67 625, 42 дол. США, борг зі сплати відсотків - 6 247, 48 дол. США, пеня - 56 620, 51 грн.
Стислий виклад заперечень відповідачів
Представник ФОП ОСОБА_2 в судовому засіданні заперечував проти позову, проте доводів, які б обґрунтовували заперечення проти позову, суду не навів.
Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 15 листопада 2012 року позов ПАТ "ПроКредит Банк" задоволено частково, стягнуто з ФОП ОСОБА_1 заборгованість у розмірі 645 660, 83 грн, здійснено розподіл судових витрат. В іншій частині позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції обґрунтовувалось тим, що вимоги позивача щодо стягнення з ФОП ОСОБА_1 . заборгованості є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. Вимоги до поручителя за висновками суду першої інстанції не підлягають задоволенню, оскільки договір поруки припинений у зв`язку зі зміною основного зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшився обсяг відповідальності останнього.
Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 23 травня 2013 року апеляційну скаргу ПАТ "ПроКредит Банк" задоволено. Рішення Московського районного суду м. Харкова від 15 листопада 2012 року змінено, скасовано в частині відмови у задоволенні позову ПАТ "ПроКредит Банк" про солідарне стягнення з ФОП ОСОБА_1, ОСОБА_2 заборгованості за кредитним договором. Ухвалено нове рішення, яким стягнуто солідарно з ФОП ОСОБА_1, ОСОБА_2 на користь ПАТ "ПроКредит Банк" заборгованість за кредитним договором у розмірі 645 660, 83 грн, здійснено розподіл судових витрат. В іншій частині рішення Московського районного суду м. Харкова від 15 листопада 2012 року залишено без змін.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове, апеляційний суд зазначив, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що мало місце збільшення зобов`язань ФОП ОСОБА_1 за рамковою угодою та договором траншу без попереднього повідомлення про це поручителя ОСОБА_2 і надання нею згоди на збільшення розміру зобов`язань та обсягу відповідальності за кредитним договором, оскільки збільшення відсоткової ставки кредиту, періоду його погашення не було передбачено додатковими угодами.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ засобами поштового зв`язку у вересні 2017 року, ОСОБА_2 просить скасувати рішення Московського районного суду м. Харкова від 15 листопада 2012 року та рішення Апеляційного суду Харківської області від 23 травня 2013 року, у задоволенні позову ПАТ "ПроКредит Банк" до ОСОБА_2 відмовити.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга обґрунтовується неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права під час розгляду справи судом апеляційної інстанції. Заявник вважає, що апеляційний суд неправильно застосував до спірних правовідносин положення частини четвертої статті 559 ЦК України.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
Відзиви на касаційну скаргу не надходили.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДАХ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі.
Згідно зі статтею 388 ЦПК України (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що набрав чинності 15 грудня 2017 року, далі - ЦПК України) судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу ХІІІ "Перехідні положення" ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Справу разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду у травні 2018 року.
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Ухвалою Верховного Суду від 26 вересня 2019 року справу призначено до судового розгляду.
Під час визначення меж розгляду справи судом касаційної інстанції застосовані положення статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 213 ЦПК України (в редакції Закону України від 18 березня 2004 року № 1618-IV, далі - ЦПК України 2004 року), згідно з якими рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.
Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 18 жовтня 2007 року між ЗАТ "ПроКредит Банк", правонаступником якого є ПАТ "ПроКредит Банк", та ФОП ОСОБА_1 . укладено рамкову угоду № 6402, на підставі та в межах якої сторонами укладено договір про надання траншу № 2.23835/6402.
Відповідно до рамкової угоди та договору траншу ФОП ОСОБА_1 зобов`язався здійснювати своєчасне погашення усіх виданих кредитів, сплачувати відсотки та інші платежі у визначеному порядку.
Згідно з додатком № 1 до договору траншу - графіка повернення кредиту та сплати відсотків, ФОП ОСОБА_1 зобов`язався сплатити на користь позивача разом 132 500, 92 дол. США, з яких капітал внеску - 90 000, 00 дол. США, відсотки внеску - 42 500, 92 грн.
З метою забезпечення виконання ФОП ОСОБА_1 зобов`язань, які виникають з умов рамкової угоди, договору траншу та інших договорів про надання траншу, графіків повернення кредиту і сплати відсотків, які є невід`ємною частиною рамкової угоди, між ПАТ "ПроКредит Банк" та ОСОБА_2 укладено договір поруки, відповідно до умов якого у разі порушення ФОП ОСОБА_1 зобов`язання, забезпеченого порукою, відповідачі відповідають перед ПАТ "ПроКредит Банк" як солідарні боржники.
Після укладення договору поруки між банком та ФОП ОСОБА_1 укладено договори про внесення змін та доповнень до рамкової угоди та договору траншу, а також нові редакції графіка. Згідно з графіком в новій редакції від 16 листопада 2010 року ФОП ОСОБА_1 зобов`язався сплатити на користь позивача разом 141 861, 68 дол. США, з яких капітал
внеску - 90 000, 00 дол. США, проценти - 51 861, 68 дол. США.
У зв`язку з невиконанням ФОП ОСОБА_1 взятих на себе зобов`язань банк 05 серпня 2011 року на його адресу направив вимогу про повне дострокове погашення кредиту. Проте позичальник взяті на себе згідно з зазначеними договорами зобов`язання не виконав, розмір несплаченої заборгованості за кредитним договором складає 645 660, 83 грн, з яких заборгованість за капіталом - 539 224, 81 грн, заборгованість за процентами - 49 815, 51 грн, пеня - 56 620, 51 грн.
Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі
Під час оцінки застосування судами норм матеріального права до спірних правовідносин Верховний Суд застосовує їх системний аналіз.
Відповідно до змісту статті 526 ЦК України зобов`язання повинно виконуватись належним чином згідно з умовами договору й вимогами ЦК України. За статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Згідно з пунктами 3 та 4 частини першої статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки, відшкодування збитків.
Згідно з частиною першою статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення виконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк. Правові наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у статті 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.
Згідно з частинами першою та другою статті 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
Відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців з дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя, якщо інше не передбачено законом. Якщо строк основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя протягом одного року з дня укладення договору поруки, якщо інше не передбачено законом.
Аналіз наведених правил дає підстави для висновку, що у законі передбачено три способи визначення строку дії поруки: протягом строку, встановленого договором поруки; протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання; протягом одного року від дня укладення договору поруки (якщо строк основного зобов`язання не встановлено або встановлено моментом пред`явлення вимоги).
Зважаючи на наведене, строк дії поруки (будь-який із зазначених у частині четвертій статті 559 ЦК України) не є строком захисту порушеного права, а є строком існування суб`єктивного права кредитора й суб`єктивного обов`язку поручителя, після закінчення якого вони припиняються. Це означає, що зі спливом цього строку (який є преклюзивним) жодних дій щодо реалізації свого права за договором поруки, у тому числі застосування судових заходів захисту свого права (шляхом пред`явлення позову), кредитор вчиняти не вправі.