ПОСТАНОВА
Іменем України
23 жовтня 2019 року
Київ
справа №820/5819/17
адміністративне провадження №К/9901/52012/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого судді Мартинюк Н.М., суддів: Жука А.В., Мельник-Томенко Ж.М.,
розглянув у попередньому судовому засіданні
касаційну скаргу ОСОБА_1
на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 24 квітня 2018 року (головуючий суддя - Мельнікова Л.В., судді - Бенедик А.П., Гуцал М.І.)
у справі № 820/5819/17
за позовом ОСОБА_1
до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області,
третя особа: Головне управління Державної казначейської служби України у Харківській області,
про визнання протиправною бездіяльності та стягнення суддівської винагороди,
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
ОСОБА_1 у листопаді 2017 року звернулася з адміністративним позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області (далі також "ТУ ДСА України у Харківській області"), третя особа: Головне управління Державної казначейської служби України у Харківській області, в якому просила:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо нездійснення нарахування їй як судді Лозівського міськрайонного суду Харківської області суддівської винагороди виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, визначеної Законом України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" за період з 1 квітня 2017 року до 31 жовтня 2017 року;
- стягнути з ТУ ДСА України у Харківській області на користь позивача недоплачену суддівську винагороду за квітень - жовтень 2017 року, включаючи її складові в сумі 171 373,68 грн.
Свій позов ОСОБА_1 обґрунтовувала тим, що посадовий оклад судді, який не пройшов кваліфікаційне оцінювання, визначається відповідно до розміру, визначеного частиною третьою статті 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року, і має становити 10 мінімальних заробітних плат, розмір яких визначатися Законом України "Про Державний бюджет України на 2017 рік", а не Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 6 грудня 2016 року № 1774-VIII.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Харківський окружний адміністративний суд рішенням від 11 січня 2018 року позов задовольнив частково:
- визнав протиправною бездіяльність відповідача щодо нездійснення нарахування судді Лозівського міськрайонного суду Харківської області ОСОБА_1 суддівської винагороди виходячи із розміру мінімальної заробітної плати, визначеної Законом України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" за період з 1 квітня 2017 року до 31 жовтня 2017 року;
-зобов`язав ТУ ДСА України у Харківській області перерахувати позивачу несплачену суддівську винагороду за квітень - жовтень 2017 року, виходячи з розміру посадового окладу в сумі 32 000,00 грн, та провести виплати суддівської винагороди з урахуванням вже виплачених сум.
В задоволенні решти позовних вимог відмовив.
Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що відповідач, визначаючи розмір суддівської винагороди позивача виходячи з приписів пункту 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII, діяв не у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України. Цим порушив право позивача на передбачену Законом України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року суддівську винагороду в розмірі 10 мінімальних заробітних плат, визначених статтею 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2017 рік", що є конституційною гарантією незалежності судді.
Також рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що незастосування відповідачем вимог пункту 23 розділу ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 2 червня 2016 року суперечить позиції Європейського суду з прав людини, викладеній у пункті 23 рішення від 10 березня 2011 року (заява 10972/05) у справі "Сук проти України".
Харківський апеляційний адміністративний суд постановою від 24 квітня 2018 року рішення суду першої інстанції скасував:
- в частині, якою задоволені позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо нездійснення нарахування ОСОБА_1 суддівської винагороди, виходячи із розміру мінімальної заробітної плати, визначеної Законом України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" за період з 1 квітня 2017 року до 31 жовтня 2017 року, з прийняттям нового судового рішення про відмову у задоволенні цієї частини позовних вимог;
- в частині, якою відповідача зобов`язано перерахувати позивачу несплачену суддівську винагороду за квітень - жовтень 2017 року, виходячи з розміру посадового окладу в сумі 32 000,00 грн, та провести виплати суддівської винагороди з урахуванням вже виплачених сум.
В іншій частині рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11 січня 2018 року залишено без змін.
Свою постанову суд апеляційної інстанції мотивував тим, що інститут мінімальної заробітної плати є міжгалузевим інститутом і положення Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 6 грудня 2016 року не регулюють відносини судоустрою. Водночас, ними запроваджено зміни по відношенню до загального правового регулювання розміру заробітної плати, що має бути враховано при визначенні її величини. Суд також вказав, що у цьому випадку не відбулось звуження прав позивача, оскільки розмір суддівської винагороди порівняно з минулими періодами не змінився. До того ж, Законом України "Про державний бюджет України на 2017 рік" від 21 грудня 2016 року видатки на оплату праці суддів, що не пройшли кваліфікаційне оцінювання, виходячи з посадового окладу 32 000, 00 грн не передбачені, а тому відповідач не мав правових підстав для перерахунку та виплати суддівської винагороди позивачу поза межами видатків державного бюджету на оплату праці.
Короткий зміст вимог касаційних скарг та відзивів (заперечень)
У касаційній скарзі позивач просить скасувати постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 24 квітня 2018 року, а рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11 січня 2018 року залишити без змін.
Касаційну скаргу обґрунтовує тим, що суд апеляційної інстанції безпідставно застосував пункт 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 6 грудня 2016 року, яким не змінено ні статтю 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 2 червня 2016 року, ні статтю 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року. Вважає, що виплата суддівської винагороди у меншому розмірі порушує принципи незалежності судді та "якості закону".
II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ
Як встановлено судами попередніх інстанцій, Указом Президента України "Про призначення суддів" № 1201/97 від 27 жовтня 1997 року ОСОБА_1 призначена на посаду судді Лозівського міського суду Харківської області строком на п`ять років.
6 листопада 1997 року позивача зараховано до штату Лозівського міського суду Харківської області на посаду судді.
Постановою Верховної Ради України від 6 березня 2003 року № 629-VI "Про обрання суддів" ОСОБА_1 обрано на посаду судді цього ж суду безстроково.
На підставі Указу Президента України від 23 березня 2004 року № 358/2004 "Про переведення суддів місцевих загальних судів та призначення виконуючих обов`язки голів цих судів" наказом начальника ТУ ДСА України у Харківській області від 29 березня 2004 року № 02-5/14 позивач зарахована до штату Лозівського міськрайонного суду Харківської області з 27 березня 2004 року як суддя, яку обрано безстроково.
Згідно довідки ТУ ДСА України у Харківській області від 17 листопада 2017 року № 04-50/515, сума суддівської винагороди, яка була нарахована та виплачена позивачу за квітень - жовтень 2017 року становить 171 373,68 грн, виплачена заробітна плата з відрахуванням податків - 136 666,35 грн. Тобто, позивачем отримана суддівська винагорода та її складові, виходячи з посадового окладу 1 600,00 грн.
На час розгляду справи в суді апеляційної інстанції, ОСОБА_1 була працюючою суддею Лозівського міськрайонного суду Харківської області. Призначена на посаду до набрання чинності Законом України від 2 червня 2016 року "Про судоустрій і статус суддів" і не проходила кваліфікаційного оцінювання на підтвердження відповідності займаній посаді (здатності здійснювати правосуддя у відповідному суді).
ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ
Відповідно до статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Згідно з частиною першої статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 2 червня 2016 року суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
У відповідності до пункту 22 Розділу XII "Прикінцевих та перехідних положень" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 2 червня 2016 року право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом.
За правилами пункту 23 цього ж Розділу вказаного Закону, до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року.
Частиною третьою статті 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року обумовлено, що посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Відповідно до частин першої, четвертої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - "КАС України) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.