ПОСТАНОВА
Іменем України
23 жовтня 2019 року
Київ
справа №806/2435/16
адміністративне провадження №К/9901/33666/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Смоковича М. І.,
суддів: Бевзенка В. М., Данилевич Н. А.
розглянув у порядку письмового провадження в касаційній інстанції адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1 до Міністерства фінансів України, Державної судової адміністрації України, Апеляційного суду Житомирської області, Державної казначейської служби України про визнання дій неправомірними та зобов`язання вчинити певні дії, провадження у якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 15 лютого 2017 року (судді Нагірняк М.Ф., Липа В.А., Романченко Є.Ю.) та постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 13 квітня 2017 року (судді Шидловський В.Б., Капустинський М.М., Охрімчук І.Г.),
І. Суть спору
1. У листопаді 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Міністерства фінансів України, Державної судової адміністрації України, Апеляційного суду Житомирської області, Державної казначейської служби України, у якому просив:
1.1 визнати неправомірними дії Апеляційного суду Житомирської області, Державної судової адміністрації України, Міністерства фінансів України, Державної казначейської служби України щодо неприйняття заходів з фінансування та виплати йому щомісячної суддівської винагороди в повному обсязі за період з 03.08.2014 по 31.12.2014;
1.2 зобов`язати Міністерство фінансів України через Державну казначейську службу України профінансувати Державну судову адміністрацію України для виплати йому Апеляційним судом Житомирської області заборгованості із суддівської винагороди в сумі 20152,35 грн.;
1.3 стягнути з Апеляційного суду Житомирської області заборгованості із суддівської винагороди за період з 03.08.2014 по 31.12.2014 в сумі 20152,35 грн.
1.4 стягнути з Апеляційного суду Житомирської області середньомісячний заробіток за час затримки остаточного розрахунку з 22.09.2016 по день ухвалення судового рішення.
2. Обґрунтовуючи позовні вимоги зазначив, що з 02.01.2003 по 21.09.2016 працював на посаді судді Апеляційного суду Житомирської області. При проведенні повного розрахунку при звільненні виявилося, що за період з 03.08.2014 по 31.12.2014 йому заборгували виплату суддівської винагороди на загальну суму 20152,35 грн. Позивач ствердив, що протягом вказаного періоду жодних змін до Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VI "Про судоустрій і статус суддів" (далі - Закон № 2453-VI) щодо обмеження розміру суддівської винагороди не вносилося, тому правових підстав для обмеження суми її виплати не було.
3. На думку позивача, обмеження розміру суддівської винагороди відповідно до Закону України від 31 липня 2014 року № 1622-VII "Про внесення змін до Закону України "Про державний бюджет України на 2014 рік" (далі - Закон № 1622-VII) є безпідставним.
ІІ. Встановлені судами фактичні обставини справи
4. ОСОБА_1 з 2 січня 2003 року по 21 вересня 2016 року працював на посаді судді Апеляційного суду Житомирської області.
5. У період з 3 серпня 2014 року по 31 грудня 2014 року позивачу виплачували суддівську винагороду з урахуванням обмеження максимального місячного розміру суддівської винагороди 15 розмірами мінімальної заробітної плати, передбаченого Законом № 1622-VII.
6. Суди встановили, що відповідно до роздруківки з особового рахунку ОСОБА_1, суддівську винагороду за серпень 2014 року скоригували в сторону зменшення на загальну суму 7496,79 грн., за вересень того ж року - на 4506,60 грн., за жовтень - на 2547,21 грн., за листопад - 4 506,60 грн. і за грудень - на 4310,67 грн.; всього за вказаний період скориговано на загальну суму 23367,87 грн. (за підрахунками позивача, сума коригування (недоотримана суддівська винагорода) становить 20152,35 грн.).
7. Причиною виплати позивачу суддівської винагороди у меншому розмірі було те, що Прикінцеві положення Закону України від 16 січня 2014 року № 719-VII "Про Державний бюджет України на 2014 рік" доповнено пунктом 64 (відповідно до Закону № 1622-VII), за яким максимальний місячний розмір суддівської винагороди обмежено 15 розмірами мінімальної заробітної плати.
8. Не погодившись з правомірністю такого обмеження позивач звернувся з цим позовом до суду і з посиланням на рішення Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013, зазначив, що відповідні положення закону про обмеження розміру суддівської винагороди не мали реалізовуватися, оскільки Закон № 2453-VI щодо розміру суддівської винагороди не змінювався.
ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
9. Житомирський окружний адміністративний суд постановою від 15 лютого 2017 року задовольнив позовні вимоги частково.
9.1. Визнав неправомірними дії Апеляційного суду Житомирської області щодо невиплати ОСОБА_1 щомісячної суддівської винагороди в повному обсязі за період з 03.08.2014 по 31.12.2014 та стягнув з Апеляційного суду Житомирської області на користь ОСОБА_1 заборгованість з суддівської винагороди за вказаний період в розмірі 20152,35 грн.
9.2. У задоволенні інших позовних вимог - відмовив.
10. Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції зазначив, що Закон № 1622-VII в повному обсязі опублікований 15 серпня 2014 року в Офіційному віснику України, тож за правилами статті 2 вказаного Закону, він набув чинності лише 16 серпня 2014 року. На цій підставі суд першої інстанції констатував, що з 3 серпня 2014 року не було законних підстав для обмеження виплати позивачу суддівської винагороди 15 розмірами мінімальної заробітної плати.
11. Окрім того цей суд зазначив, що за правилами частини першої статті 129 Закону № 2453-VI (в редакції, чинній до 1 січня 2015 року) суддівська винагорода регулюється цим Законом, Законом України "Про Конституційний Суд України" та не могла визначатися іншими нормативно-правовими актами. У період з 3 серпня по 31 грудня 2014 року жодних змін до Закону № 2453-VI щодо розміру суддівської винагороди, яка підлягала виплаті саме у згаданий період 2014 року, не приймалося.
12. Тільки Законом України від 28 грудня 2014 року № 79-VIII "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин", який набрав чинності з 1 січня 2015 року, розділ VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України був доповнений пунктом 26, згідно з яким норми і положення статті 129 Закону № 2453-VI застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.
13. З посиланням на статті 143, 129 Закону № 2453-VI суд першої інстанції зазначив, що суди загальної юрисдикції фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, передбачених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України. За частиною четвертою статті 142 Закону № 2453-VI видатки на утримання судів у Державному бюджеті України не можуть бути скорочені в поточному фінансовому році.
14. Відповідно до статті 22 Бюджетного кодексу України Державна судова адміністрація на 2014 рік була головним розпорядником бюджетних коштів, а Апеляційний суд Житомирської області - розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня. Видатки Державного бюджету України на 2014 рік на оплату праці (загальний фонд та спеціальний фонд) для Апеляційного суду Житомирської області визначалися Законом України "Про Державний бюджет України на 2014 рік". Згідно з додатком № 8 до згаданого закону "Розподіл видатків Державного бюджету України на 2014 рік на здійснення правосуддя в розрізі місцевих та апеляційних судів", розмір видатків загального фонду на оплату праці для Апеляційного суду Житомирської області на 2014 рік складав 13778,3 тис. грн., а спеціального фонду - 905,0 тис. грн. Вказаний розмір видатків був скорегований Законом України "Про внесення змін до Закону України від 27 березня 2014 року № 1165-VII "Про Державний бюджет України на 2014 рік" лише в частині видатків загального фонду і складав 13640,9 тис. грн. Надалі протягом 2014 року зазначений розмір видатків загального та спеціального фонду не змінювався, в тому числі у зв`язку із прийняттям Закону № 1622- VII.
15. На підставі наведеного суд першої інстанції зазначив, що видатки на виплату суддівської винагороди Апеляційному суду Житомирської області протягом спірного періоду 2014 року не зменшувалося, тому позовні вимоги в частині визнання неправомірними дій Державної судової адміністрації України, Міністерства фінансів України, Державної казначейської служби України щодо неприйняття заходів з фінансування та виплати йому щомісячної суддівської винагороди в повному обсязі за період з 3 серпня по 31 грудня 2014 року задоволенню не підлягають.