ПОСТАНОВА
Іменем України
23 жовтня 2019 року
Київ
справа №595/916/16-а
адміністративне провадження №К/9901/32265/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Желєзного І.В. та Коваленко Н.В., розглянувши у письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 до Бучацької міської ради Тернопільської області, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання недійсним рішення та скасування реєстрації права власності за касаційною скаргою ОСОБА_5 на постанову Бучацького районного суду Тернопільської області від 24 жовтня 2016 року у складі судді Содомори Р.О. та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 13 грудня 2016 року у складі колегії суддів: Улицького В.З., Гулида Р.М., Кузьмича С.М.,
В С Т А Н О В И В :
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2016 року ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 (далі також - позивачі, ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 ) звернулися до Бучацького районного суду Тернопільської області з позовом до Бучацької міської ради Тернопільської області (далі також - Бучацька міська рада, відповідач 1), ОСОБА_4 (далі також - ОСОБА_4, відповідач 2), ОСОБА_5 (далі також - ОСОБА_5, відповідач 3), в якому просили визнати недійсним рішення Бучацької міської ради № 951 та скасувати реєстрацію права власності на земельну ділянку.
В обґрунтування позовних вимог позивачами зазначено, що вони є співвласниками прибудинкової території будинку за АДРЕСА_1 . 23 жовтня 2012 року рішенням № 951 двадцять другої сесії Бучацької міської ради Тернопільської області шостого скликання надано дозвіл ОСОБА_5 на виготовлення проекту землеустрою, та відведення земельної ділянки у власність для індивідуального гаражного будівництва за адресою АДРЕСА_1, чим порушено їхні права на земельну ділянку, яка закріплена за багатоквартирним будинком.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Постановою Бучацького районного суду Тернопільської області від 20 жовтня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 13 грудня 2016 року, адміністративний позов задоволено.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що зазначена земельна ділянка площею 350 кв. м, в тому числі спірних 28 кв. м, перебуває у законному користуванні співвласників квартир будинку АДРЕСА_1, а відсутність Державного акта на право власності чи право постійного користування земельною ділянкою не позбавляє співвласників квартир цього будинку права користування прибудинковою територією, що крім іншого підтверджується рішенням Апеляційного суду Тернопільської області, яке набрало законної сили.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, ОСОБА_5 звернувся із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанції та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позову.
ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Касаційна скарга подана 06 січня 2017 року.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 11 січня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі № 595/916/16-а, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати заперечення на касаційну скаргу, однак, розгляд справи цим судом не був закінчений.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19 серпня 2019 року для розгляду цієї справи визначено новий склад колегії суддів, а саме: судді-доповідача Берназюка Я.О., суддів Желєзного І.В. та Коваленко Н.В.
Ухвалою Верховного Суду від 03 вересня 2019 року прийнято до свого провадження справу № 595/916/16-а та запропоновано сторонам надати відзиви на касаційні скарги.
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 22 березня 2016 року апеляційним судом Тернопільської області прийнято рішення по справі за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13 до Бучацької міської ради, ОСОБА_5, ОСОБА_4 та третьої особи - УДСО при УМВС України в Тернопільській області про визнання незаконними та скасування рішень Бучацької міської ради № 7 від 28 січня 2014 року, № 1226 від 18 червня 2013 року, визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку, визнання недійсним договору дарування.
Цим рішенням, апеляційний суд:
- скасував рішення Бучацької міської ради № 1226 від 18 червня 2013 року, яким земельну ділянку площею 0,0028 га по АДРЕСА_1 вилучено з користування Бучацького ККП, переведено у землі, не надані у власність та користування, та передано цю земельну ділянку ОСОБА_4 для індивідуального гаражного будівництва;
- скасував рішення Бучацької міської ради № 7 від 28 січня 2014 року, яким надано дозвіл СПД-ФО ОСОБА_5 на встановлення тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності у відповідності до схеми прив`язки тимчасової споруди по АДРЕСА_1 на власній земельній ділянці;
- визнав недійсним договір дарування земельної ділянки від 12 січня 2014 року, згідно якого ОСОБА_4 спірну земельну ділянку подарував ОСОБА_5 .
Крім того, даним рішенням встановлено наступні факти, які не потребують доказування при розгляді даної справи. Зокрема, встановлено, що згідно рішення виконавчого комітету Бучацької міської ради № 178 від 30 вересня 1976 року, за багатоквартирним будинком АДРЕСА_1 закріплена земельна ділянка площею 350 кв. м.
Також, встановлено, що ОСОБА_4 був власником тимчасової споруди металевого гаража, який у подальшому подарував ОСОБА_5 Гараж певний час був розміщений по АДРЕСА_1 . Металевий гараж не є капітальною спорудою, у нього відсутній фундамент, тобто він не є нерухомим майном, тому для його встановлення не обов`язкове виділення у власність земельної ділянки.
Крім того, встановлено, що листом № 81 від 29 лютого 2016 року Бучацька міська рада підтвердила, що земельна ділянка площею 0,0028 га, яка рішенням Бучацької міської ради № 1226 від 18 червня 2013 року вилучена з користування Бучацького ККП та передана у власність ОСОБА_4, відносилась до загальної площі земельної ділянки, що закріплена за будинком АДРЕСА_1, тобто була прибудинковою територією. Після надання спірної земельної ділянки площею 0,0028 га ОСОБА_4, розмір прибудинкової території будинку АДРЕСА_1 із 350 кв . м до 322 кв. м.
Таким чином, як встановлено судом, будинок АДРЕСА_1 перебуває на балансі житлово-експлуатаційної організації - Бучацького ККП.
ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
У касаційній скарзі ОСОБА_5 вказує, що суди попередніх інстанцій не надали належної правової оцінки тому, що у матеріалах справи відсутні підтверджуючі документи щодо права власності на квартири та прибудинкову територію у позивачів, зокрема, немає також і відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Крім того, суди не оцінили твердження відповідачів, що позивачами пропущений строк позовної давності, оскільки рішення Бучацької міської ради № 951 винесено 23 жовтня 2012 року, а до суду позивачі звернулися лише у травні 2016 року.
Від учасників справи заперечення або відзиву на касаційну скаргу ОСОБА_5 не надходило, що відповідно до частини четвертої статті 338 КАС України не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, в якій зазначено, що суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з положенням частини третьої статті 211 КАС України (у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваних рішень) та частини четвертої статті 328 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 159 КАС (у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваних рішень) та частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Крім того стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Зазначеним вимогам процесуального закону постанова Бучацького районного суду Тернопільської області від 24 жовтня 2016 року та ухвала Львівського апеляційного адміністративного суду від 13 грудня 2016 року не відповідають, а вимоги касаційної скарги є частково обґрунтованими з огляду на наступне.
Розглядаючи дану справу та приймаючи рішення по суті позовних вимог суди першої та апеляційної інстанцій вважали, що між сторонами існує публічно-правовий спір, у зв`язку з чим розгляд даної справи слід здійснювати за правилами адміністративного судочинства.
З такими висновками судів колегія суддів не погоджується з наступних мотивів та передбачених законом підстав.
Відповідно до частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 4 КАС України справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб`єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Згідно з правилами визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ за статтею 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; спори між суб`єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень.
До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження (частина друга статті 2 КАС України).
У справі, що розглядається, спірні правовідносини виникли у зв`язку із визнанням протиправним рішення Бучацької міської ради № 951, яким скасовано реєстрацію права власності на земельну ділянку та надано дозвіл ОСОБА_4 на виготовлення проекту землеустрою, та відведення земельної ділянки у власність для індивідуального гаражного будівництва. Разом з тим, з висловлених позивачами у ході розгляду справи доводів вбачається, що основним мотивом звернення до суду стало порушення їх права власності на земельну ділянку, яка закріплена за багатоквартирним будинком.
Відносини, пов`язані з виникненням та припиненням права власності на земельну ділянку, регулюються, зокрема, Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України та Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
За правилами пункту 1 частини першої статті 15 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.
Вирішуючи питання про віднесення спору до юрисдикції адміністративного суду, слід ураховувати не лише суб`єктний склад правовідносин, які склалися між сторонами, а й сутність (характер) таких правовідносин.