Постанова
іменем України
15 жовтня 2019 року
м. Київ
справа № 233/2935/15-к
провадження № 51-7598км18
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Короля В.В.,
суддів Лагнюка М.М., Огурецького В.П.,
за участю:
секретаря судового засідання Кулініч К.С.,
прокурора Парусова А.М.,
захисника Замури Л.П.,
засудженого ОСОБА_1 (в режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом першої інстанції, та потерпілої ОСОБА_2 на ухвалу Апеляційного суду Донецької області
від 25 квітня 2018 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12014040480000523, за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця с. Кочубеївки Чутівського району Полтавської області, жителя АДРЕСА_1, раніше не судимого,
у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 115, ст. 128, ч. 2 ст. 365 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області
від 30 листопада 2017 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 1 ст. 115 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк дванадцять років; за ст. 128 КК до покарання у виді обмеження волі на строк два роки; за ч. 2 ст. 365 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк п`ять років з позбавленням права обіймати посади у правоохоронних органах на строк три роки.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно ОСОБА_1 призначено покарання у виді позбавлення волі на строк дванадцять років з позбавленням права обіймати посади у правоохоронних органах на строк три роки.
Строк відбування покарання ОСОБА_1 визначено рахувати з моменту фактичного затримання - з 03 березня 2015 року.
На підставі ч. 5 ст. 72 КК зараховано ОСОБА_1 у строк покарання строк попереднього ув`язнення з 03 березня 2015 року по 20 червня 2017 року (включно) з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі, а з 21 червня 2017 року по день набрання вироком законної сили з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.
Крім того, ухвалено стягнути з Управління МВС України в Полтавській області на користь ОСОБА_2 29052 грн на відшкодування матеріальної шкоди та 500000 грн на відшкодування моральної шкоди.
Цим же вироком вирішено питання щодо речових доказів та процесуальних витрат.
Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні злочинів за наступних обставин.
17 грудня 2014 року приблизно о 6-ій год 30 хв ОСОБА_1, будучи працівником правоохоронного органу, залученим до несення служби по охороні громадського порядку в районах проведення антитерористичної операції, безпосередньо виконуючи свої службові обов`язки, в ході несення служби на блокпосту МВС України М-09, розташованому при в`їзді до м. Костянтинівки Донецької області з боку вул. Мирошниченка, здійснював контрольно-пропускний режим осіб і транспорту, що рухалися в напрямку м. Костянтинівки Донецької області.
У зазначений час у напрямку м. Костянтинівки Донецької області рухався автомобіль ВАЗ 2113, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, під керуванням ОСОБА_3, в салоні якого в якості пасажирів на передньому пасажирському сидінні знаходився ОСОБА_4, а на задньому - ОСОБА_5 .
При перевірці документів цих осіб та автомобіля ОСОБА_4 запитав, як доїхати до м. Вуглегірська Донецької області. Після здійснення перевірки документів та огляду вмісту багажника автомобіля ВАЗ 2113 зазначеним особам було дозволено продовжувати рух.
Далі ОСОБА_1, будучи роздратованим питанням ОСОБА_4, наказав ОСОБА_3 з`їхати на автомобілі в бік правого узбіччя, після чого безпідставно почав повторно перевіряти документи та оглядати вміст багажника автомобіля ВАЗ 2113. При цьому, при перевірці документів вказаних осіб ОСОБА_1 висловив своє незадоволення відсутністю у ОСОБА_3 та ОСОБА_4 паспортів громадян України.
Після перевірки документів та огляду вмісту багажника автомобіля ВАЗ 2113 ОСОБА_4 повторно запитав у ОСОБА_1 як проїхати до м. Вуглегірська Донецької області, після чого у останнього на ґрунті неприязних відносин, що створилися раптово, виник умисел на вбивство потерпілого.
Діючи з метою реалізації свого злочинного умислу, спрямованого на протиправне заподіяння смерті ОСОБА_4, порушуючи вимоги Присяги працівника органів внутрішніх справ України, пункту 1 ст. 2 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 3 Конституції України, а також положення нормативних актів, якими регламентовано порядок застосування зброї та права осіб в районі проведення антитерористичної операції, - пунктів 2, 3, 5, 6 ч. 1 ст. 15 Закону України "Про міліцію", пунктів 1-3 ч. 1 ст. 15 Закону України "Про боротьбу з тероризмом", підпунктів 9.1, 9.5, 9.6 Інструкції із заходів безпеки при поводженні з вогнепальною зброєю, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 7 вересня 2011 року № 657, ОСОБА_1, перевищуючи свої службові повноваження, підійшов до передньої пасажирської дверки автомобіля ВАЗ 2113, привів ввірений йому по службі автомат "АК-74", калібру 5,45 мм, заводський номер НОМЕР_2, у бойову готовність шляхом зняття його із запобіжника та досилання патрону в патронник, після чого умисно здійснив один постріл у бік ОСОБА_4, внаслідок чого потерпілий від отриманого кульового поранення правої бічної поверхні шиї помер.
При цьому, здійснюючи в бік ОСОБА_4 умисний постріл, ОСОБА_1, діючи неумисно щодо заподіяння тяжких тілесних ушкоджень ОСОБА_3, не передбачав можливості настання наслідків у виді спричинення вогнепального поранення останньому, хоча, будучи працівником органу внутрішніх справ, мав теоретичні знання та практичні навички поводження із вогнепальною зброєю і розуміючи небезпечність наслідків здійсненого ним пострілу із ввіреного автомату "АК-74", калібру 5,45 мм, повинен був і міг їх передбачити, що після пострілу куля може пройти скрізь тіло (шию) ОСОБА_4 та спричинити поранення ОСОБА_3, який в момент пострілу знаходився в автомобілі на сидінні водія за ОСОБА_4 Внаслідок чого ОСОБА_3 було заподіяно наскрізне вогнепальне кульове поранення та спричинено тяжкі тілесні ушкодження.
Апеляційний суд Донецької області ухвалою від 25 квітня 2018 року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_1 в частині визнання його винуватим та засудження за ч. 2 ст. 365 КК скасував та закрив в цій частині кримінальне провадження в зв`язку з відсутністю в його діях складу вказаного злочину. Цей же вирок в частині задоволення цивільного позову потерпілої ОСОБА_2 та стягнення з Управління МВС України в Полтавській області на її користь матеріальної та моральної шкоди в розмірі 529052 грн скасував і направив справу в цій частині на новий розгляд в порядку цивільного судочинства. В решті вирок залишив без змін.
Ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 19 липня 2018 року роз`яснено ухвалу цього суду від 25 квітня 2018 року щодо ОСОБА_1 в частині остаточного покарання, зокрема, додаткової міри покарання - позбавлення права обіймати певні посади в правоохоронних органах. Визначено, що ОСОБА_1 вважається остаточно засудженим до дванадцяти років позбавлення волі без позбавлення права обіймати певні посади в правоохоронних органах.
Вимоги касаційних скарг та узагальнені доводи осіб, які їх подали
У касаційній скарзі прокурор, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом першої інстанції (далі - прокурор), посилаючись на невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення внаслідок м`якості, просить судові рішення щодо ОСОБА_1 скасувати, ухвалити новий вирок, яким визнати ОСОБА_1 винним за ч. 1 ст. 115, ст. 128 КК, та призначити йому більш суворе покарання. На думку прокурора, суд при призначенні покарання не врахував того, що ОСОБА_1, будучи працівником правоохоронного органу, на якого було покладено службовий обов`язок з охорони громадського порядку в зоні проведення АТО, вчинив особливо тяжкий злочин із застосуванням вогнепальної зброї й вину не визнав, а потерпілі висловлювали думку про призначення йому суворого покарання.
У доповненні до касаційної скарги прокурор просить скасувати судові рішення щодо ОСОБА_1 з підстав неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок м`якості і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Вказує на те, що апеляційний суд безпідставно закрив кримінальне провадження в частині засудження ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 365 КК, пославшись на невстановлення факту спричинення його діями шкоди у матеріальному вимірі. Крім того, вважає призначене ОСОБА_1 покарання за ч. 1 ст. 115 КК м`яким.
У касаційній скарзі потерпіла ОСОБА_2 просить скасувати ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_1 і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Вказує, що всупереч вимогам ст. ст. 412, 413, 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) апеляційний суд не навів в ухвалі мотивів, з яких ОСОБА_1 виправдав за ч. 2 ст. 365 КК, в цій частині однобічно дослідив докази та вважає це рішення необґрунтованим. Вважає призначене ОСОБА_1 покарання м`яким. Крім того, потерпіла ОСОБА_2 просить відшкодувати їй матеріальну та моральну шкоду в розмірі, визначеному судом першої інстанції.
Засуджений ОСОБА_1 подав заперечення на касаційні скарги прокурора та потерпілої ОСОБА_2, просить залишити їх без задоволення, вказуючи на повне визнання вини та щире каяття.
На касаційну скаргу потерпілої ОСОБА_2 представник ГУНП в Полтавській області Пуніна Л.В. подала заперечення. Просить при ухваленні рішення взяти до уваги те, що ГУНП в Полтавській області не є правонаступником УМВС України в Полтавській області; позивачем не заявлено жодних вимог до Головного управління Національної поліції в Полтавській області, а тому спірні питання між позивачем і ГУНП в Полтавській області відсутні.
Представник цивільного відповідача УМВС України в Полтавській області Андрусів А.Б. подала заперечення на касаційну скаргу потерпілої ОСОБА_2 в частині позовних вимог та просить відмовити у задоволенні касаційної скарги.
Позиції інших учасників судового провадження
Прокурор Парусов А.М. просив касаційну скаргу потерпілої задовольнити, а касаційну скаргу прокурора задовольнити частково, скасувати ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_1 і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Захисник Замура Л.П. та засуджений ОСОБА_1 заперечили щодо задоволення касаційних скарг у повному обсязі.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, доводи прокурора Парусова А.М., захисника Замури Л.П. та засудженого ОСОБА_1 , перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що касаційні скарги прокурора та потерпілої необхідно задовольнити частково на таких підставах.
Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
У п.2 ч. 1 і ч. 2 ст. 438 КПК передбачено, що підставою для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність. При вирішенні питання про наявність зазначених у частині першій цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412 - 414 цього Кодексу.
Як зазначено у п. 1 ч. 1 ст. 413 КПК, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування або зміну судового рішення, є незастосування судом закону, який підлягає застосуванню.
Згідно зі ст. 370 КПКсудове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 КПК. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 115, ст. 128 КК, та кваліфікація його дій у касаційних скаргах прокурором та потерпілою не оспорюються і не заперечуються.