Постанова
Іменем України
10 жовтня 2019 року
м. Київ
справа № 601/1154/16
провадження № 61-27292 св 18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Гулька Б. І.,
Кривцової Г. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
ОСОБА_4 ,
третя особа - приватний нотаріус Кременецького нотаріального округу Тернопільської області Фаїз Наталія Петрівна,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Кременецького районного суду Тернопільської області від 08 червня
2017 року у складі судді Мочальської В. М. та ухвалу Апеляційного суду Тернопільської області від 07 серпня 2017 року у складі колегії суддів:
Сташківа Б. І., Костіва О. З., Хоми М. В.,
ВСТАНОВИВ:
Відповідно до пункту 4 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2007 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа - приватний нотаріус Кременецького нотаріального округу Тернопільської області Фаїз Н. П., в якому, уточнивши позовні вимоги, просила визнати недійсним договір дарування квартири
АДРЕСА_1
від 03 вересня 2007 року, який укладено між ОСОБА_2 та
ОСОБА_3 , скасувати державну реєстрацію права власності у Державному реєстрі речових прав та стягнути з ОСОБА_2 на її користь витрати, пов`язані з утриманням, збереженням та здійсненням поліпшень спірної квартири.
В обгрунтування позовних вимог зазначала, що у 1984 році ОСОБА_2 фактично продав їй квартиру АДРЕСА_1 . Узв`язку з тим, що квартира була кооперативною,
а вона не була членом кооперативу, не змогла оформити договір купівлі-продажу в нотаріальній конторі, замість якого був укладений договір найму жилого приміщення строком на один рік.
Після виготовлення ОСОБА_2 у 1997 році свідоцтва про право власності на вказану квартиру, він безпідставно відмовився від оформлення договору купівлі-продажу. У спірній квартирі вона зареєстрована та проживає з 26вересня 1984 року, як добросовісний набувач несла витрати на утримання та збереження квартири,
на відшкодування яких просила стягнути 366 721,79 грн.
03 вересня 2007 року ОСОБА_2 уклав договір дарування спірної квартири з ОСОБА_3, яка жодного разу не заявляла самостійних вимог щодо права власності на вказану квартиру. Крім того, ухвалою Кременецького районного суду Тернопільської області від 17 серпня 2007 року задоволено заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову та накладено арешт на спірну квартиру.
З урахуванням наведеного ОСОБА_1 просила суд позов задовольнити.
Ухвалою Кременецького районного суду Тернопільської області
від 29 січня 2009 року затверджено мирову угоду, за якою ОСОБА_2
є власником спірної квартири, визнано укладеним договір дарування квартири від 03 вересня 2007 року, заходи забезпечення позову залишилися діючими до моменту виконання мирової угоди.
Ухвалою Апеляційного суду Тернопільської області від 02 червня 2016 року вищевказану ухвалу скасовано, а справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.
У липні 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до
ОСОБА_1 , ОСОБА_4 про сплату 93 015,00 грн квартплати за проживання протягом 2003-2016 років та відшкодування моральної шкоди
у розмірі 50 000 грн.
В обґрунтування своїх позовних вимог зазначав, що у 1984 році він дав дозвіл ОСОБА_1 на проживання у його квартирі з умовою, що остання не буде сплачувати квартирної плати, але буде платити всі комунальні послуги та забезпечувати належний санітарний стан квартири.
З урахуванням того, що ОСОБА_1 та ОСОБА_4 порушили умови договору, ОСОБА_2 просив суд зустрічний позов задовольнити.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Кременецького районного суду Тернопільської області
від 08 червня 2017 року у задоволенні первісного позову ОСОБА_1 відмовлено.
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оспорений ОСОБА_1 правочин було вчинено щодо квартири, власником якої був ОСОБА_2, та яка не перебувала під забороною відчуження, а рішення державного реєстратора, яким зареєстровано право власності на спірну квартиру за ОСОБА_3, та яке вона просила суд скасувати, жодних її прав не порушує.
До правовідносин, які виникли між сторонами, положення статті 390 ЦК України про те, що добросовісний або недобросовісний набувач (володілець) має право вимагати від власника майна відшкодування необхідних витрат на утримання, збереження майна, здійснених ним з часу, з якого власнику належить право на повернення майна або передання доходів, не можуть бути застосовані, оскільки договір купівлі-продажу спірної квартири не укладався.
Зустрічний позов задоволенню не підлягав, так як доказів укладення договору найму житла між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 чи ОСОБА_4 суду не надано. Крім того, з вересня 2007 року власником спірної квартири є ОСОБА_3, а не ОСОБА_2 .
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Ухвалою Апеляційного суду Тернопільської області від 07 серпня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено.
Рішення Кременецького районного суду Тернопільської області
від 08 червня 2017 року залишено без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, щосудом першої інстанції вірно з`ясовані фактичні обставини справи та дана їм належна правова оцінка, а його висновки підтверджуються матеріалами справи
та ґрунтуються на нормах діючого законодавства.
Суд апеляційної інстанції зазначив, що договір купівлі-продажу між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не укладався, власником спірної квартири є ОСОБА_3 , а договір дарування належить до безоплатних правочинів, за умовами якого обдаровані не мають перед дарувальником будь-яких зобов`язань матеріального характеру, тому такий договір не може бути визнано недійсним.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у серпні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення Кременецького районного суду Тернопільської області від 08 червня 2017 року у частині відмови у задоволенні первісного позову ОСОБА_1 та ухвалу Апеляційного суду Тернопільської області від 07 серпня 2017 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до Кременецького районного суду Тернопільської області.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних
і кримінальних справ від 04 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, витребувано цивільну справу
№ 601/1154/16 із Кременецького районного суду Тернопільської області, залишено без задоволення клопотання ОСОБА_1 про зупинення виконання рішення Кременецького районного суду Тернопільської області
від 08 червня 2017 року та ухвали Апеляційного суду Тернопільської області від 07 серпня 2017 року.
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
У травні 2018 року справа передана до Верховного Суду.
У червні 2019 року згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями справа передана судді-доповідачеві.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не врахували, що ОСОБА_1 є володільцем спірної квартири, відтак, положення статті 390 ЦК України підлягають застосуванню до даних правовідносин.
Зазначає, що реального настання наслідків, які передбачені правовою природою договору дарування, не відбулося. Також посилається на правові висновки Верховного Суду України, викладені у постановах: від 19 жовтня 2016 року у справі № 6-1873 цс 16; від 01 лютого 2017 року у справі