ПОСТАНОВА
Іменем України
22 жовтня 2019 року
Київ
справа №817/724/18
адміністративне провадження №К/9901/23607/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Єресько Л.О.,
суддів: Загороднюка А.Г., Соколова В.М.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні у касаційній інстанції адміністративну справу №817/724/18
за позовом ОСОБА_1 до Головного територіального управління юстиції у Рівненській області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу
за касаційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 10 квітня 2019 року, ухвалену суддею Комшелюк Т.О. та
на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 04 липня 2019 року, ухвалену колегією суддів у складі: головуючого судді Носа С.П., суддів: Кухтея Р.В., Попка Я.С.
УСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог та їх обгрунтування
У березні 2018 року до Рівненського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (надалі - позивач, ОСОБА_1 ) до Головного територіального управління юстиції у Рівненській області (надалі - відповідач, ГТУЮ у Рівненській області) про визнання протиправним та скасування наказу від 08 лютого 2018 року № 59/04/К "Про звільнення ОСОБА_1 "; поновлення на посаді начальника Рівненського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області; стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу; зобов`язання Головного територіального управління юстиції у Рівненській області здійснити повний та належний розрахунок в частині виплати заробітної плати та матеріального забезпечення у вигляді допомоги по тимчасовій непрацездатності.
В обґрунтування вимог позовної заяви зазначено, що відповідачем під час проведення обрахунку відсутності на роботі (службі) внаслідок тимчасової непрацездатності, було безпідставно включено вихідні та святкові дні, які не можуть бути розцінені як відсутність на службі. Крім того, 30 жовтня 2017 року позивачу було встановлено ІІІ групу інвалідності, що підтверджується довідкою МСЕК серії НОМЕР_1 та пенсійним посвідченням по інвалідності № НОМЕР_2, а тому відповідач не вправі був приймати рішення про звільнення позивача внаслідок тимчасової непрацездатності.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 10 квітня 2019 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 04 липня 2019 року, в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що оскільки позивач була відсутня на роботі у зв`язку із тимчасовою непрацездатністю більш як 150 днів протягом року, то в силу вимог частини 2 статті 87 Закону України "Про державну службу" у відповідача було право прийняти рішення про звільнення такої особи. Тому, позовні вимоги позивача є необґрунтованими, недоведеними та не підлягають задоволенню, а дії відповідача відповідають вимогам частини 2 статті 2 КАС України.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух в касаційній інстанції
20 серпня 2019 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 10 квітня 2019 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 04 липня 2019 року у справі № 817/724/18, у якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.
У касаційні скарзі скаржник з посиланням на абзац 2 частини 2 статті 87 Закону України "Про державну службу" та частину 3 статті 17 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" зазначила, що судами попередніх інстанцій не взято до уваги того, що відповідач звільнив ОСОБА_1 без законної на те підстави, так як позивач була відсутня на роботі (службі) внаслідок тимчасової непрацездатності, отримала ІІІ групу інвалідності, відтак звільнення є незаконним.
На думку скаржника, врахування днів тимчасової непрацездатності для звільнення за частиною 2 статті 87 Закону України "Про державну службу" підлягають лише дні в межах відповідного календарного року, тобто строк відсутності на роботі через тимчасову непрацездатність у 2017 році не може продовжуватись у 2018 році, оскільки це новий календарний рік, тому такий строк переривається, у даному випадку поняття календарного року як такого, до працівників, зокрема і до осіб, які перебувають на державній службі. Також скаржник зазначив, що при обрахунку кількості календарних днів тимчасової непрацездатності, відповідачем неправомірно враховані святкові та неробочі дні, що суперечить Правилам внутрішнього розпорядку та Закону України "Про державну службу".
Ухвалою Верховного Суду від 28 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження за скаргою ОСОБА_1 на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 10 квітня 2019 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 04 липня 2019 року у справі № 817/724/18 за позовом ОСОБА_1 до Головного територіального управління юстиції у Рівненській області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду Єресько Л.О. від 21 жовтня 2019 року закінчено підготовчі дії та призначено її до розгляду у попередньому судовому засіданні.
Позиція інших учасників справи
16 вересня 2019 року від Головного територіального управління юстиції у Рівненській області надійшов відзив на касаційну скаргу, де відповідач посилається на не обґрунтованість доводів даної касаційної скарги та просить її відхилити, а рішення прийняті судом першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.
Установлені судами фактичні обставини справи
ОСОБА_1 працювала на посаді начальника Рівненського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області.
Наказом Головного територіального управління юстиції у Рівненській області №59/04/К від 08 лютого 2018 року позивача звільнено із займаної посади.
Підставою для прийняття зазначеного наказу стало те, що у 2017 році ОСОБА_1 була відсутня на роботі (службі) у зв`язку із тимчасовою непрацездатності у період з 02 червня 2017 року по 09 червня 2017 року, з 10 червня 2017 року по 19 червня 2017 року, з 20 червня 2017 року по 30 червня 2017 року, з 03 липня 2017 року по 21 липня 2017 року з 24 липня 2017 року по 07 серпня 2017 року, з 08 серпня 2017 року по 23 серпня 2017 року, з 28 серпня 2017 року по 06 вересня 2017 року, з 07 вересня 2017 року по 15 вересня 2017 року, з 18 вересня 2017 року по 03 жовтня 2017 року, з 04 жовтня 2017 року по 18 жовтня 2017 року, з 19 жовтня 2017 року по 30 жовтня 2017 року, з 31 жовтня 2017 року по 14 листопада 2017 року, з 15 листопада 2017 року по 29 листопада 2017 року, з 30 листопада 2017 року по 22 грудня 2017 року, з 23 грудня 2017 року по 29 грудня 2017 року, з 30 грудня 2017 року по 31 грудня 2017 року, у 2018 році у період з 01 січня 2018 року по 10 січня 2018 року, з 11 січня 2018 року по 31 січня 2018 року, що підтверджується листками непрацездатності: АГФ № 782950 виданий 01 червня 2017 року, АДЖ № 993524 виданий 19 червня 2017 року, АДЖ № 977872 виданий 30 червня 2017 року, АГФ № 601645 виданий 21 липня 2017 року, АДЖ № 977528 виданий 24 липня 2017 року, АДЖ № 977892 виданий 23 серпня 2017 року, АДЖ №977559 виданий 28 серпня 2017 року, АДЖ № 977899 виданий 15 вересня 2017 року, АГФ № 786684 виданий 02 жовтня 2017 року, АДЖ № 977634 виданий 04 жовтня 2017 року, АДІ № 063159 виданий 27 жовтня 2017 року, АДЖ № 977936 виданий 14 листопада 2017 року, АДЖ № 872641 виданий 15 листопада 2017 року, АДЖ № 872847 виданий 30 листопада 2017 року, АДЖ № 873653 виданий 22 грудня 2017 року, АДЖ № 849213 виданий 10 січня 2018 року, АДЖ № 873869 виданий 11 січня 2018 року.
Пунктом 1 спірного наказу, звільнено ОСОБА_1 з посади начальника Рівненського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області 08 лютого 2018 року, у зв`язку з нез`явленням на роботу (службу) протягом більш як 150 календарних днів (234 календарних дні) протягом року внаслідок тимчасової непрацездатності, відповідно до частини 2 статті 87 Закону України "Про державну службу", з припиненням державної служби.
Не погоджуючись із наказом Головного територіального управління юстиції у Рівненській області №59/04/К від 08 лютого 2018 року, позивач звернулася до суду із цим адміністративним позовом.
Позиція Верховного Суду
Релевантні джерела права й акти їх застосування
Частиною 6 статті 43 Конституції України визначено, що громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Згідно пункту 4 частини 1 статті 83 Закону України "Про державну службу" № 889- VIIІ від 10 грудня 2015 року (далі - Закон № 889-VIIІ) державна служба припиняється: за ініціативою суб`єкта призначення (стаття 87 цього Закону).
Відповідно до частини 2 статті 87 Закону № 889-VIIІ підставою для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення може бути нез`явлення державного службовця на службу протягом більш як 120 календарних днів підряд або більш як 150 календарних днів протягом року внаслідок тимчасової непрацездатності (без урахування часу відпустки у зв`язку з вагітністю та пологами), якщо законом не встановлено більш тривалий строк збереження місця роботи (посади) у разі певного захворювання.
За державним службовцем, який втратив працездатність під час виконання посадових обов`язків, посада зберігається до відновлення працездатності або встановлення інвалідності.
Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи.
Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить із такого.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом підлягають застосуванню правила статті 341 КАС України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. При цьому, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Згідно частини 4 статті 328 КАС України (в редакції чинній після 15.12.2017) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваних рішень визначаються статтею 242 КАС України (в редакції чинній після 15.12.2017), відповідно до якої рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.