ПОСТАНОВА
Іменем України
22 жовтня 2019 року
Київ
справа №809/4357/15
адміністративне провадження №К/9901/12729/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Мельник-Томенко Ж.М.,
суддів Жука А.В., Мартинюк Н.М.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 16.02.2016 (колегія суддів у складі: Матуляка Я.П., Григорука О.Б., Гундяка В.Д.) та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 17.05.2016 (колегія суддів у складі: Святецького В.В., Гудима Л.Я., Ільчишин Н.В.) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання протиправними та скасування постанов,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
У листопаді 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, в якому з урахуванням заяви про зміну позовних вимог, просила визнати протиправними та скасувати постанови від 20.11.2015 про повернення стягувачу виконавчого документа по виконавчих провадженнях № 40553439 та № 40553332.
Позов мотивовано тим, що 14.09.2011 Івано-Франківським окружним адміністративним судом винесена постанова по справі № 2а-263/08/0970 за позовом ОСОБА_1, яка набрала законної сили 13.11.2012. 05.11.2013 державним виконавцем за виконавчими листами № 2а-263/08/0970 винесені постанови про відкриття виконавчого провадження № 40553439 про стягнення з Івано-Франківської ОДА середнього заробітку за час вимушеного прогулу в сумі 134 871,44 грн та про відкриття виконавчого провадження № 40553332 про стягнення з Івано-Франківської ОДА моральної шкоди в сумі 10 000,00 грн. В межах даних виконавчих проваджень 20.11.2015 державним виконавцем Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України постановлені постанови про повернення виконавчих документів стягувачу.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Івано-Франківський окружний адміністративний суд постановою від 16.02.2016 позов задовольнив.
Львівський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 17.05.2016 рішення суду першої інстанції залишив без змін.
Судові рішення мотивовано тим, що при винесенні постанов від 20.06.2014 про повернення виконавчих документів, які були предметом дослідження у справі № 809/2114/14, так і при винесенні постанов від 20.11.2015 про повернення виконавчих документів, які є предметом оскарження у даній справі, державний виконавець діяв всупереч вимогам чинного законодавства.
Крім того, суди зазначають, що з моменту відновлення виконавчих проваджень ВП № 40553439 та ВП № 40553332 (24.07.2015) та до моменту повторного повернення виконавчих документів (20.11.2015) державним виконавцем не проведено жодних виконавчих дій. З матеріалів виконавчих проваджень не вбачається також виникнення жодних нових обставин, які б могли слугувати підставою для прийняття таких рішень. Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що виносячи оскаржувані постанови про повернення виконавчих документів позивачу на підставі пункту 9 частини першої статті 47 Закону України "Про виконавче провадження" відповідач допустив повторне порушення прав стягувача, що встановлено судовим рішенням, яке набрало законної сили.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги
Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
В обґрунтування вимог касаційної скарги вказує на те, що суди попередніх інстанцій не надали належної уваги тим обставинам, що виконавчий документ виданий 11.12.2012, тобто до 01.01.2013. Тому відповідно до пункту 9 частини першої статті 47, статті 50 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчий документ підлягає поверненню стягувачу для пред`явлення його стягувачем до органів державної виконавчої служби за місцезнаходженням боржника, згідно з Порядком погашення заборгованості за рішеннями суду, виконання яких гарантується державою.
Отже, на думку відповідача, 20.11.2015 при винесенні постанов про повернення виконавчих проваджень стягувачеві державний виконавець діяв у межах та у відповідності до вимог Закону України "Про виконавче провадження".
Позиція інших учасників справи
Від позивача відзив на касаційну скаргу не надходив, що відповідно до статті 338 Кодексу адміністративного судочинства України не перешкоджає касаційному перегляду справи.
Рух касаційної скарги
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 12.10.2016 відкрив касаційне провадження за скаргою Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 16.02.2016 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 17.05.2016.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 12.10.2016 відмовлено в задоволенні клопотання Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про зупинення виконання ухвали Львівського апеляційного адміністративного суду від 17.05.2016.
31.01.2018 вказана касаційна скарга надійшла до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 18.10.2019 зазначену адміністративну справу призначив до розгляду.
Встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи
Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 14.09.2011 по справі № 2а-263/08/0970, яка набрала законної сили 13.11.2012, частково задоволено позов ОСОБА_1 : визнано протиправним та скасовано наказ начальника капітального будівництва Івано-Франківської обласної державної адміністрації від 13.02.2002 № м4-к про звільнення ОСОБА_1 з посади спеціаліста відділу обліку та звітності згідно з пунктом 1 статті 30 Закону України "Про державну службу"; стягнуто з Івано-Франківської обласної державної адміністрації на користь ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу з 14.02.2002 по 02.01.2011 за 1676 робочих днів в розмірі 134 817,44 грн з проведенням відрахувань загальнообов`язкових зборів та платежів та 10 000,00 грн моральної шкоди.
28.10.2013 позивачка звернулась із заявою про примусове виконання зазначених виконавчих листів до відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України.
05.11.2013 державним виконавцем за виконавчими листами № 2а-263/08/0970 винесені постанови про відкриття виконавчого провадження № 40553439 про стягнення з Івано-Франківської ОДА середнього заробітку за час вимушеного прогулу в сумі 134 871,44 грн та про відкриття виконавчого провадження № 40553332 про стягнення з Івано-Франківської ОДА моральної шкоди в сумі 10 000,00 грн.
20.06.2014 державним виконавцем винесено постанови про повернення виконавчого документа стягувачеві.
16.09.2014 постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду по справі № 809/2114/14, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 16.04.2015, визнано протиправною бездіяльність Державної виконавчої служби України по виконанню виконавчих листів Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 11.12.2012 № 2а-263/08/0970 у виконавчих провадженнях № 40553439 та № 40553332, визнані протиправними та скасовані постанови державного виконавця Державної виконавчої служби України по виконавчих провадженнях № 40553439 та № 40553332 про повернення виконавчих документів стягувачеві.
24.07.2015 державним виконавцем Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України прийняті постанови про відновлення виконавчих проваджень № 40553439 та № 40553332.
20.11.2015 державним виконавцем Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України ухвалені постанови про повернення виконавчих документів стягувачеві по виконавчих провадженнях № 40553439 та № 40553332 згідно з Порядком погашення заборгованості за рішеннями суду, виконання яких гарантується державною.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Релевантні джерела права й акти їх застосування
Статтею 327 Кодексу адміністративного судочинства України, у редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", що набув чинності 15.12.2017 (далі - КАС України), обумовлено, що судом касаційної інстанції в адміністративних справах є Верховний Суд.
За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до підпункту четвертого пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.
Частиною першою статті 2 КАС України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Відповідно до частини першої статті 72 КАС України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначені Законом України від 21.04.1999 № 606-XIV "Про виконавче провадження" (чинного станом на момент прийняття відповідачем спірних постанов, в редакції від 06.06.2015).
Відповідно до частини першої статті 2 Закону України "Про виконавче провадження" примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.
Частиною другою статті 3 Закону України "Про виконавче провадження" рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.
Відповідно до пункту 9 частини першої статті 47 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, зокрема, якщо наявна встановлена законом заборона щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо у нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення.
Гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначених Законом України "Про виконавче провадження", та особливості їх виконання встановлює Закон України від 05.06.2012 № 4901-VI "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).