ПОСТАНОВА
Іменем України
15 жовтня 2019 року
Київ
справа №813/1338/14
адміністративне провадження №К/9901/27347/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Хохуляка В.В., суддів: Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М.,
розглянувши у судовому засіданні без виклику сторін касаційну скаргу Личаківської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 13.03.2014 (суддя Мартинюк В.Я.) та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 26.10.2015 (головуючий суддя Довга О.І., судді: Запотічний І.І., Ліщинський А.М.) у справі №813/1338/14 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Європейська компанія ресурсозбереження" до Державної податкової інспекції у Личаківському районі міста Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
ВСТАНОВИВ:
ТОВ "Європейська компанія ресурсозбереження" звернулося до адміністративного суду з позовом до Личаківської ОДПІ ГУ ДФС у Львівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.
Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 13.03.2014, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 26.10.2015, позов задоволено.
Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій податковий орган звернувся з касаційною скаргою. У касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову Львівського окружного адміністративного суду від 13.04.2014, ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 26.10.2015 та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову.
В обґрунтування касаційної скарги відповідач зазначає, що контролюючим органом встановлено відсутність реальності здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами; позивачем не підтверджено правомірність включення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту за оспорюваними господарськими операціями шляхом надання належним чином оформлених первинних документів. Відповідач посилається на відсутність у контрагентів необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності. Вказує, що в ході проведення перевірки зібрано інформацію та встановлено факти, з яких вбачається відсутність фактичного здійснення взаємовідносин між позивачем та його контрагентами, що свідчить про відсутність реального вчинення господарських операцій з отримання товарно-матеріальних цінностей від спірних постачальників та їх подальше використання в господарській діяльності. Відповідач посилається на протоколи допиту свідків, які вказують на фіктивність створення та діяльності юридичних осіб контрагентів позивача.
У свою чергу, позивач не скористався своїм правом на заперечення та не надав відзиву на касаційну скаргу, що не перешкоджає її розгляду.
Ухвалою Верховного Суду від 11.10.2019 справу призначено до розгляду у судовому засіданні без повідомлення сторін на 15.10.2019.
Згідно з частиною третьою статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що посадовими особами контролюючого органу проведено виїзну позапланову перевірку ТОВ "Європейська компанія ресурсозбереження" з питань господарських правовідносин з ТОВ БТК "Євробуд" за період з 28.07.2011 по 24.11.2011, з ПП "Один два три" за період з 31.07.2009 по 31.12.2010, ПП "Пірует" за період з 01.01.2010 по 31.03.2013, ТОВ ПП ЮФ "Фортеця" за період з 01.01.2011 по 30.09.2011, ТОВ "БК АТР Груп" за період з 01.08.2010 по 31.03.2013, ТОВ "Інтеграл Ай Ті" за період з 01.11.2012 по 31.10.2012, ТОВ "Гарант буд сервіс" за період з 01.10.2011 по 30.04.2012.
За результатами перевірки складено акт від 29.11.2013 №193/22-10/37030554, яким встановлено порушення позивачем:
підпункту14.1.181 пункту 14.1 статті 14, пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 201.1, 201.4, 201.6 статті 201 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість на загальну суму 367456грн.;
підпункту 138.1.1 пункту 138.1, підпункту 138.8.1 пункту138.2, пункту 138.8 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, внаслідок чого платником податку завищено витрати на загальну суму 226722грн..
На підставі висновків перевірки податковим органом прийнято податкові повідомлення-рішення від 13.01.2014:
№0000052210, яким платнику податків збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток підприємств на суму 200827грн., у тому числі, за основним платежем - 200826грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 1грн.;
№0000042210, яким платнику податків збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість в розмірі 373764грн., у тому числі, за основним платежем - 326740грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 47024грн.
Не погодившись з прийнятими відповідачем рішеннями, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом про їх скасування.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з позицією якого погодився апеляційний суд, посилався на те, що в матеріалах справи наявні первинні бухгалтерські документи, які складені та заповнені у встановленому порядку, суд вважає, що позивачем правомірно сформовано валові витрати за результатами здійснення господарських операцій з контрагентами. Суди вважали, що відповідачем не надано належних та допустимих доказів, які підтверджують, що фінансово-господарські операції між позивачем та контрагентами не були спрямовані на настання реальних наслідків фінансово-господарської діяльності.
Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами попередніх інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, з огляду на наступне.
Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Суд касаційної інстанції не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, вважає їх передчасними. Надаючи оцінку обставинам у справі, Верховний Суд виходить з неповного з`ясування судами попередніх інстанції усіх обставин справи, з огляду на наступне.
Податковий кодекс України (далі - ПК України) регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Згідно пункту 75.1 статті 75 ПК України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.
Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Згідно з пунктом 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Відповідно до пункту 185.1 статті 185 ПК України об`єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів на митну територію України; г) вивезення товарів за межі митної території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.
З метою оподаткування цим податком до операцій з ввезення товарів на митну територію України та вивезення товарів за межі митної території України прирівнюється поміщення товарів у будь-який митний режим, визначений Митним кодексом України.
Пунктом 187.1 статті 187 ПК України встановлено, що датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.
Як визначено пунктом 192.1 статті 192 ПК України, якщо після постачання товарів/послуг здійснюється будь-яка зміна суми компенсації їх вартості, включаючи наступний за постачанням перегляд цін, перерахунок у випадках повернення товарів/послуг особі, яка їх надала, або при поверненні постачальником суми попередньої оплати товарів/послуг, суми податкових зобов`язань та податкового кредиту постачальника та отримувача підлягають відповідному коригуванню на підставі розрахунку коригування до податкової накладної, складеному в порядку, встановленому для податкових накладних, та зареєстрованому в Єдиному реєстрі податкових накладних.
Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Згідно з пунктом 198.3 цієї статті ПК України - податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
В силу вимог пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.
Водночас, статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що первинний документ згідно з цим визначенням містить дві обов`язкові ознаки: він має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення.
Згідно із частинами першою та другою статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.