Постанова
Іменем України
26 вересня 2019 року
м. Київ
справа № 263/15916/16-ц
провадження № 61-25936св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Сімоненко В. М. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю.,
Петрова Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Маріупольська міська рада,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Апеляційного суду Донецької області від 06 липня 2017 року у складі колегії суддів: Мальцевої Є. Є., Баркова В. М., Мироненко І. П.,
ВСТАНОВИВ:
ІСТОРІЯ СПРАВИ:
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Маріупольської міської ради про визнання незаконним і скасування рішення Маріупольської міської ради від 27 жовтня 2016 року № 7/12-893, яким йому відмовлено у поновленні строку оренди земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, площею 0,0012 га для будівництва та обслуговування будівель торгівлі (функціонування торгівельного кіоску), та визнання поновленим договору оренди земельної ділянки.
Позов обґрунтовано тим, що 26 грудня 2011 року між ОСОБА_1 та Маріупольською міською радою було укладено договір оренди земельної ділянки, площею 0,0012 га, що розташована на АДРЕСА_1, на якій знаходиться належний позивачу об`єкт нерухомого майна - торгівельний кіоск. Відповідно до умов укладено договору термін дії оренди становив 5 років та закінчувався 22 листопада 2016 року.
Вказував, що у відповідності до вимог законодавства 15 квітня 2016 року звернувся до Маріупольської міської ради із заявою про поновлення строку оренди земельної ділянки, але йому було безпідставно відмовлено.
Посилаючись на зазначене, просив суд скасувати рішення міської ради та визнати договір оренди земельної ділянки за вказаною адресою поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором оренди від 26 грудня 2011 року.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області
від 16 травня 2017 року позов ОСОБА_1 до Маріупольської міської ради про визнання незаконним і скасування рішення, визнання поновленим договору оренди земельної ділянки задоволено частково.
Визнано незаконним і скасовано рішення Маріупольської міської ради
від 27 жовтня 2016 року № 7/12-893 про відмову ОСОБА_1 у подовженні строку оренди земельної ділянки на АДРЕСА_1 .
У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що вказаним рішенням міської ради права позивача порушені, оскільки умови, які відповідач висунув як необхідні для подовження договору оренди, не є обов`язковими для користування спірною земельною ділянкою в межах орендних правовідносин.
Крім того, суд вказував, що не може бути безумовною підставою для відмови в подовженні орендних відносин викладена в зауваженнях до проекту рішення Маріупольської міської ради інформація щодо реалізації підакцизних товарів без відповідних дозвільних документів у кіоску, розташованому на спірній земельній ділянці.
Рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області
від 16 травня 2017 року в апеляційному порядку оскаржувалося лише в частині задоволення позовних вимог - визнання незаконним і скасування рішення Маріупольської міської ради від 27 жовтня 2016 року № 7/12-893, а тому в іншій частині рішення районного суду не переглядалося.
Рішенням Апеляційного суду Донецької області від 06 липня 2017 року рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області
від 16 травня 2017 року скасовано.
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Маріупольської міської ради відмовлено.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду мотивовано тим, що відповідно до вимог статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", приймаючи спірне рішення про відмову у подовженні строку договору оренди земельної ділянки, міська рада діяла в межах своїх повноважень.
Крім того, апеляційний суд вважав, що суд першої інстанції, задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1, не звернув належної правової уваги на вимоги пункту 6.3.17. плану зонування та статті 52-3 Закону України "Про дорожній рух", погодження інших законодавчих актів проектів на будівництво, реконструкцію і ремонт автомобільних доріг, залізничних переїздів, комплексів дорожнього сервісу та інших споруд у межах відведення автомобільних доріг або червоних ліній міських вулиць і доріг, що відноситься до повноважень Національної поліції у сфері забезпечення безпеки руху.
Суд апеляційної інстанції відхилив доводи позивача про порушення його переважного права на поновлення договору оренди землі, посилаючись на те, що позивачем не доведено належними і допустимими доводами наявність інших осіб, які претендують на спірну земельну ділянку.
Короткий зміст вимог та доводів, наведених у касаційній скарзі
13 липня 2017 року ОСОБА_1 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Апеляційного суду Донецької області від 6 липня 2017 року та залишити в силі рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 16 травня 2017 року. При цьому посилається на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що суд апеляційної інстанції у порушення норм законодавства не встановив всіх обставини, що мають значення для справи, та дійшов передчасного висновку про відмову в задоволенні позову.
Зокрема, апеляційний суд не звернув належної правової уваги, що план зонування м. Маріуполя, згідно з яким червоні лінії дороги стали проходити по тій самій земельній ділянці, на якій розташований об`єкт нерухомості, належний позивачу, було прийнято лише 18 червня 2013 року, тобто пізніше у часі, ніж у позивача виникло право власності на павільйон. А тому вважає, що судом апеляційної інстанції порушено принцип неприпустимості зворотної дії в часі нормативно-правового акту та застосовано норму права, яка застосуванню не підлягала.
Крім того, апеляційний суд усупереч вимогам статті 33 Закону України "Про оренду землі" не взяв до уваги той факт, що позивач має переважне право перед іншими на поновлення договору оренди земельної ділянки, оскільки він добросовісно виконував та виконує зобов`язання зі сплати орендної плати за користування землею.
Судом апеляційної інстанції не враховано принципу "правомірних очікувань" особи щодо отримання права на оренду земельної ділянки, оскільки позивачем було виконано всі передбачені законодавством дії, направлені на подовження договору оренди землі.
Доводи інших учасників справи
Відзив (заперечення) на касаційну скаргу не надійшов.
Короткий зміст ухвал суду касаційної інстанції
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 серпня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з суду першої інстанції.
Справу № 263/15961/16-ц передано до Верховного Суду.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
На підставі договору дарування від 18 листопада 2010 року ОСОБА_1 на праві приватної власності належить нежитлове приміщення (торгівельний кіоск), що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .
Рішенням Маріупольської міської ради від 22 листопада 2011 року № 6/13-1335 ОСОБА_1 затверджено технічну документацію щодо надання в оренду земельної ділянки для функціонування торгівельного кіоску роздрібної торгівлі на АДРЕСА_1, площею 0,0012 га (кадастровий номер земельної ділянки 1412336300:01:001:0191) (а.с. 61).
26 грудня 2011 року між ОСОБА_1 та Маріупольською міською радою укладено договір оренди земельної ділянки на АДРЕСА_1, площею 0,0012 га для функціонування торгового кіоску, який посвідчений приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу Лупіновою Н. Є. та зареєстровано в реєстрі № 1833 в управлінні Держкомзему у м. Маріуполі Донецької області 11 січня 2012 року. Термін оренди земельної ділянки становив 5 років (до 22 листопада 2016 року) (а.с. 9-10).
Відповідно до пункту 3.1 договору оренди земельної ділянки від 26 грудня 2011 року, укладеного між ОСОБА_1 (орендар) та Маріупольською міською радою (орендодавець), договір укладено терміном на п`ять років, тобто до 22 листопада 2016 року.
Відповідно до умов пункту 3.2 договору оренди після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 2 місяці до закінчення строку дії договору оренди повідомити письмово орендодавця про намір поновлення терміну дії договору. В іншому випадку договір поновленню не підлягає.
15 квітня 2016 року позивач звернувся до Маріупольської міської ради через Центр надання адміністративних послуг із заявою про подовження строку оренди земельної ділянки, долучивши необхідні документи.
Листом від 6 травня 2016 року Маріупольською міською радою, як власником спірної земельної ділянки було повідомлено позивача про те, що на підставі наданих ОСОБА_1 документів управлінням земельних відносин Маріупольської міської ради підготовлено та розміщено на офіційному ВЕБ- сайті міської ради проект рішення за даним питанням. Вказано, що даний проект рішення після його узгодження в порядку, встановленому регламентом Маріупольської міської ради, затвердженим рішенням Маріупольської міської ради від 23 грудня 2015 року № 7/2-12, буде винесено на розгляд чергової сесії міської ради (а.с.19).
27 жовтня 2016 року Маріупольська міська рада, посилаючись на висновок Головного управління містобудування та архітектури міської ради, прийняла рішення № 7/12-893, яким відмовлено ОСОБА_1 у подовженні строку оренди земельної ділянки по АДРЕСА_1, площею 0,0012 га (а.с. 22).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною четвертою статті 124 Земельного кодексу України передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, які перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.
Згідно зі статтею 4 Закону України "Про оренду землі" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у державній власності, є органи виконавчої влади, які відповідно до закону передають земельні ділянки у власність або користування.
Істотною умовою договору оренди землі є строк дії договору оренди. Укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами аукціону (стаття 16 Закону України "Про оренду землі"). Аналогічні правові норми закріплені у статті 116 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до статей 17, 19 Закону України "Про оренду землі" (у редакції, чинній на час укладення договору оренди земельної ділянки від 26 грудня 2011 року), передача об`єкта оренди орендарю здійснюється орендодавцем у строки та на умовах, що визначені у договорі оренди землі, за актом приймання передачі.
Згідно із частиною першою статті 626 Цивільного Кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.
Відповідно до частини першої статті 777 Цивільного Кодексу України наймач, який належно виконує свої обов`язки за договором найму, після спливу строку договору має переважне право перед іншими особами на укладення договору найму на новий строк.