Постанова
Іменем України
09 жовтня 2019 року
м. Київ
справа № 369/5502/14-ц
провадження № 61-15956св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Висоцької В. С.,
суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
треті особи - державний нотаріус Києво-Святошинської районної державної нотаріальної контори Панікар Валентина Миколаївна, ОСОБА_3,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Апеляційного суду Київської області від 31 січня 2017 року у складі колегії суддів: Лівінського С. В., Березовенко Р. В. та Мережко М. В. у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи: державний нотаріус Києво-Святошинської районної державної нотаріальної контори Панікар Валентини Миколаївни, ОСОБА_3 про визнання заповіту, свідоцтва про право на спадщину недійсними,
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст заяви
У червні 2015 року позивач звернувся до суду з даним позовом. Свої вимоги мотивував тим, що після смерті його матері ОСОБА_4 відкрилась спадщина на житловий будинок АДРЕСА_1 . Пізніше він дізнався, що за життя мати склала заповіт на ім`я ОСОБА_2
Вказав, що в 2000 році ОСОБА_4 перенесла гостре порушення мозкового кровообігу. З 2005 року вона почала вживати спиртні напої, а з 2007 року оточуючі почали помічати розлади в психіці, які з часом прогресували. Тому заповіт, який вона склала в 2008 році, на його думку є недійсним, оскільки заповідач в момент вчинення заповіту не розуміла значення своїх дій та не могла ними керувати.
Позивач просив суд визнати недійсними заповіт ОСОБА_4, посвідчений 05 грудня 2008 року державним нотаріусом Києво-Святошинської районної державної нотаріальної контори Панікар В. М., зареєстрований в реєстрі за №2-3691 та свідоцтво про право на спадщину за цим заповітом, видане 16 квітня 2013 року тим же державним нотаріусом, зареєстроване в реєстрі за №1-736.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 01 грудня 2015 року позов задоволено.
Визнано недійсним заповіт ОСОБА_4, посвідчений 05 грудня 2008 року державним нотаріусом Києво-Святошинської районної державної нотаріальної контори Панікар В. М., зареєстрований в реєстрі за № 2-3691. Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом, видане 16 квітня 2013 року державним нотаріусом Києво-Святошинської районної державної нотаріальної контори Панікар В. М., зареєстрований в реєстрі за № 1-736.
Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції прийшов до висновку про обґрунтованість та доведеність позовних вимог через те, що свідоцтво про право на спадщину було видане на підставі недійсного заповіту. При цьому місцевий суд взяв до уваги акт посмертної комісійної судово-психіатричної експертизи від 23 січня 2014 року № 32ц проведеної у цивільній справі №369/2899/13ц, за висновком якої ОСОБА_4 під час складення і підписання заповіту 05 грудня 2008 року усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними не могла.
Рішенням Апеляційного суду Київської області від 31 січня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 01 грудня 2015 року скасовано. Ухвалено у справі нове рішення, яким у задоволені позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Приймаючи рішення про задоволення апеляційної скарги суд апеляційної інстанції виходив з того, що доказування, а відтак і рішення суду, не може ґрунтуватися на припущеннях. З матеріалів справи вбачається, що судом було роз`яснено сторонам їхні права та обов`язки, а також попереджено про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій. За клопотанням відповідача ОСОБА_2 ухвалою суду від 15 квітня 2015 року було призначено посмертну судово-психіатричну експертизу, однак через відсутність оплати експертизи та не подання додаткових матеріалів, справу повернуто без виконання. Інших клопотань щодо призначення по справі експертизи сторонами заявлено не було. Суд апеляційної інстанції зазначав, що правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом, при вирішенні спору про визнання його недійсним, суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання правочину недійсним і настання певних юридичних наслідків, проте вищевикладене місцевий суд залишив поза увагою.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У березні 2017 року ОСОБА_1 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Апеляційного суду Київської області від 31 січня 2017 року в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення суду апеляційної інстанції, а рішення місцевого суду залишити без змін.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не в повному обсязі з`ясував обставини, що мають значення для вирішення справи, а тому дійшов до хибних висновків.
Суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки тим обставинам, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку у справі, адже врахував надані сторонами пояснення, показання свідків та взяв до уваги акт посмертної комісійної судово-психіатричної експертизи від 23 січня 2014 року № 32ц, оскільки вона була проведена за ухвалою суду та матеріалами справи, поданими сторонами доказами, з урахуванням допитаних у справі свідків, є комісійною експертизою, стаж членів комісії та обсяг матеріалів наданих для вивчення експертами були достатніми для дослідження психічного стану ОСОБА_4 .
Натомість суд апеляційної інстанції нових доказів у справі не дослідив, лише переоцінив докази, які вже були досліджені судом першої інстанції, не посилаючись при цьому на порушення місцевим судом встановленого порядку дослідження доказів. Одночасно суд апеляційної інстанції, на думку заявника, залишив поза увагою ту обставину, що ОСОБА_5 з огляду на її фізичний і психічний стан не могла усвідомлювати значення своєї волі та дії, а отже її волевиявлення не було вільним, а тому судом апеляційної інстанції не було належним чином досліджено зміст спірних правовідносин.
Узагальнені доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
Представник ОСОБА_2 - ОСОБА_6 у поданих запереченнях на касаційну скаргу просив у задоволенні касаційної скарги ОСОБА_1 відмовити, а рішення суд апеляційної інстанції залишити без змін посилаючись на необґрунтованість доводів касаційної скарги та те, що судом апеляційної інстанції при ухваленні рішення було дотримано вимоги норм матеріального та процесуального права.
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 09 березня 2017 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із Києво-Святошинського районного суду Київської області.
Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ "Про внесення змін до ГПК України, ЦПК України, КАС України та інших законодавчих актів", що набув чинності 15 грудня 2017 року, визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
03 квітня 2018 року справу № 369/5502/14-ц Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
При розгляді справи судом встановлено, що 05 грудня 2008 року ОСОБА_4 склала заповіт, посвідчений державним нотаріусом Києво-Святошинської районної державної нотаріальної контори Панікар В. М., зареєстрований в реєстрі за №2-3691. Даним заповітом ОСОБА_4 все її майно, що буде належати їй на день смерті, де б воно не знаходилось і з чого б воно не складалось, а також все те, на що вона за законом буде мати право заповідала ОСОБА_2
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть, виданим виконавчим комітетом Боярської міської ради Києво-Святошинського району Київської області.
ОСОБА_4 була матір`ю ОСОБА_1, що підтверджується свідоцтвом про народження серія НОМЕР_1, виданим виконавчим комітетом Боярської міської ради Києво-Святошинського району Київської області.
З матеріалів спадкової справи до майна померлої ОСОБА_4 встановлено, що 14 вересня 2010 року із заявою про прийняття спадщини звернувся ОСОБА_1, 29 жовтня 2010 року із заявою про прийняття спадщини за заповітом звернулась ОСОБА_2
16 квітня 2013 року державним нотаріусом Києво-Святошинської районної державної нотаріальної контори Панікар В. М. видане свідоцтво про право на спадщину за заповітом, зареєстроване в реєстрі за №1-736.
З матеріалів справи №369/2899/13ц встановлено, що у березні 2013 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про визнання заповіту недійсним.
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 21 серпня 2013 року у справі призначено посмертну судово-психіатричну експертизу.
Згідно акту посмертної комісійної судово-психіатричної експертизи від 23 січня 2014 року № 32ц ОСОБА_4 в період підписання заповіту 05 грудня 2008 року, страждала на хронічне психічне захворювання у формі органічного ураження головного мозку змішаного ґенезу (церебральний атеросклероз, гіпертонічна хвороба, алкогольна інтоксикація) з деменцією; ступінь виразності психічних розладів був такий, що ОСОБА_4 під час складення і підписання заповіту 05 грудня 2008 року усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними не могла.
Заперечуючи проти висновків даної експертизи, за клопотанням відповідача ОСОБА_2 ухвалою суду від 15 квітня 2015 року у цій справі було призначено посмертну судово-психіатричну експертизу. Через відсутність оплати за проведення експертного дослідження та неподання додаткових матеріалів, ухвалу повернуто без виконання. У подальшому ОСОБА_2 посилаючись на матеріальне становище, неправильність медичної документації, поданої ОСОБА_1, відмовилась від призначення експертизи.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Заповіт є одностороннім правочином, оскільки залежить виключно від волі заповідача.
Згідно зі статтею 1247 ЦК України заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 ЦК України.