ПОСТАНОВА
Іменем України
21 жовтня 2019 року
Київ
справа №819/2382/15
адміністративне провадження №К/9901/15081/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Желєзного І.В., судді Коваленко Н.В., розглянувши в письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу № 819/2382/15
за позовом Приватного підприємства "Компанія Янус Біоекотехнологія"
до Управління Пенсійного фонду України в м. Тернополі Тернопільської області, Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області
про скасування рішення
за касаційною скаргою Приватного підприємства "Компанія Янус Біоекотехнологія"
на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 29 вересня 2016 року (постановлену у складі колегія: головуючого судді Большакової О.О., суддів Глушка І.В., Макарика В.Я.),
В С Т А Н О В И В :
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
13 серпня 2015 року Приватне підприємство "Компанія Янус Біоекотехнологія" звернулося до Тернопільського окружного адміністративного суду з позовом до управління Пенсійного фонду України в м. Тернополі, Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання незаконними та скасування рішення управління Пенсійного фонду України в м. Тернополі № 718 від 30 серпня 2007 року "Про застосування фінансових санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) страхувальниками страхових внесків, у т.ч. донарахованих страхувальниками або органом Пенсійного фонду" та рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області № 155/Б-11 від 15 липня 2015 року "Про повернення заяви про перегляд рішення органу Пенсійного фонду без розгляду", посилаючись на те, що вони прийняті із порушеннями вимог чинного законодавства, порушують права позивача.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 03 вересня 2015 року адміністративний позов задоволено.
Постановляючи зазначене рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про незаконність рішення Управління Пенсійного фонду України в м. Тернополі № 718 від 30 серпня 2007 року та рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області № 155/Б-11 від 15 липня 2015 року.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу.
Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 29 вересня 2016 року апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м. Тернополі задоволено, постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 03 вересня 2015 року скасовано, прийнято нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог Приватного підприємства "Компанія Янус Біоекотехнологія" відмовлено.
Постановляючи зазначене рішення, суд апеляційної інстанції виходив з того, що, оскільки позивач подав скаргу лише у 2015 році, Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області правильно залишило її без розгляду з підстав порушення строків її подання.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, позивач звернувся із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Касаційна скарга надійшла до суду 21 жовтня 2016 року.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 24 жовтня 2016 року відкрито касаційне провадження у справі № 819/2382/15, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати заперечення на касаційну скаргу.
У зв`язку із початком роботи Верховного Суду, на виконання підпункту 4 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року, далі - КАС України) матеріали цієї справи передано до Верховного Суду.
Верховний Суд ухвалою від 18 жовтня 2019 року прийняв до провадження адміністративну справу № 819/2382/15 та призначив її до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів з 21 жовтня 2019 року.
При розгляді цієї справи в касаційному порядку учасниками справи клопотань заявлено не було.
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Під час розгляду справи судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено те, що Приватне підприємство "Компанія Янус Біоекотехнологія" на момент виникнення спірних правовідносин було платником страхових внесків до Пенсійного фонду України та перебувало на обліку в управлінні Пенсійного фонду України в м. Тернополі.
30 серпня 2007 року управлінням Пенсійного фонду України в м. Тернополі прийнято рішення №718 "Про застосування фінансових санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) страхувальниками страхових внесків, у т.ч. донарахованих страхувальниками або органом Пенсійного фонду", яким на підставі пункту 2 частини дев`ятої статті 106 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) страхувальниками страхових внесків, у т.ч. донарахованих страхувальниками або органом Пенсійного фонду до Приватного підприємства "Компанія Янус Біоекотехнологія" застосовано фінансові санкції у вигляді штрафу в розмірі 600 грн. (50%) та нараховано пеню в розмірі 1390 грн. 39 коп.
Позивач оскаржив це рішення до Головного управління Пенсійного фонду України у Тернопільській області, однак заяву було повернуто через пропуск встановленого десятиденного строку адміністративного оскарження.
ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Касаційна скарга позивача обґрунтована тим, що суд апеляційної інстанції незаконно, з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального прийняв постанову про скасування рішення суду першої інстанції, яким позов задоволено. Зокрема, позивач зазначає, що оскаржуване рішення відповідача було прийнято на підставі пункту 2 частини дев`ятої статті 106 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", разом із тим, частину дев`яту статті 106 зазначеного Закону було виключено на підставі Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 08 липня 2010 року № 2464-VI (далі - Закон № 2464-VI). Відтак, на думку позивача, на момент набрання чинності оскаржуваним рішенням норма закону, на підставі якої воно було винесено, втратила чинність.
Крім того, позивач посилається на безпідставність та необґрунтованість посилання суду апеляційної інстанції на те, що рішення відповідача від 30 серпня 2007 року було направлено позивачу, однак 04 жовтня 2007 року було повернуто за закінченням терміну зберігання. Позивач зазначає, що оскаржуване рішення ним отримано лише 16 червня 2015 року, а наступного дня подано до відповідача скаргу, яка необґрунтовано була йому повернута у зв`язку із пропуском строку.
Від інших учасників справи відзиву або заперечень на касаційну скаргу позивача не надходило, що відповідно до статті 338 КАС України не перешкоджає касаційному перегляду справи.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Оцінка доводів учасників справи і висновків суду першої та апеляційної інстанції
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з положенням частини третьої статті 211 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частини четвертої статті 328 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 159 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Зазначеним вимогам процесуального закону постанова Львівського апеляційного адміністративного суду від 29 вересня 2016 року відповідає, а викладені у касаційній скарзі мотиви скаржника є неприйнятні з огляду на наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Норми матеріального права в цій справі суд застосовує в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин.
Згідно із статтею 58 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV) Пенсійний фонд є органом, який здійснює керівництво та управління солідарною системою, провадить збір, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, допомоги на поховання, здійснює контроль за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду, вирішує питання, пов`язані з веденням обліку пенсійних активів застрахованих осіб на накопичувальних пенсійних рахунках, здійснює адміністративне управління Накопичувальним фондом та інші функції, передбачені цим Законом і статутом Пенсійного фонду.
Статтею 18 Закону № 1058-IV передбачено, що страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування є цільовим загальнообов`язковим платежем, який справляється на всій території України, вони не включаються до складу податків, інших обов`язкових платежів, що складають систему оподаткування (статтю 18 виключено на підставі Закону № 2464-VI від 08 липня 2010 року).
Згідно з статтею 20 Закону № 1058-IV страхувальники зобов`язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період (місяць), не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду (статтю 20 виключено на підставі Закону № 2464-VI від 08 липня 2010 року).
Відповідно до частини другої статті 106 Закону № 1058-IV суми страхових внесків своєчасно не нараховані та/або не сплачені страхувальниками у строки, визначені статтею 20 цього Закону, в тому числі обчислені територіальними органами Пенсійного фонду у випадках, передбачених частиною третьою статті 20 цього Закону, вважаються простроченою заборгованістю із сплати страхових внесків (далі - недоїмка) і стягуються з нарахуванням пені та застосуванням фінансових санкцій (частину другу статті 106 виключено на підставі Закону № 2464-VI від 08 липня 2010 року).
Згідно із пунктом 2 частини дев`ятої статті 106 Закону № 1058-IV за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) страхувальниками страхових внесків, у тому числі донарахованих страхувальниками або територіальними органами Пенсійного фонду, накладається штраф залежно від строку затримки платежу в розмірі: 10% своєчасно не сплачених зазначених сум - у разі затримки їх сплати у строк до 30 календарних днів включно; 20% зазначених сум - у разі затримки їх сплати у строк до 90 календарних днів включно; 50% зазначених сум - у разі затримки їх сплати понад 90 календарних днів (частину дев`яту статті 106 виключено на підставі Закону № 2464-VI від 08 липня 2010 року).
Частиною восьмою статті 106 Закону № 1058-IV встановлено, що пеня нараховується на суми своєчасно несплачених (не перерахованих) страхових внесків і фінансових санкцій з розрахунку 0,1% суми недоїмки за кожний день прострочення платежу (частину восьму статті 106 виключено на підставі Закону № 2464-VI від 08 липня 2010 року).
Як встановлено судом апеляційної інстанції з картки особового рахунку страхувальника ПП "Компанія Янус Біоекотехнологія", позивач у 2004 році своєчасно не сплатив внески за лютий в сумі 547,20 грн., за березень в сумі 560 грн, за квітень в сумі 560 грн., за травень в сумі 560 грн., за червень в сумі 572,8 грн., за липень в сумі 560 грн., за серпень в сумі 560 грн., за вересень в сумі 560 грн., за жовтень в сумі 534,53 грн., за листопад в сумі 505,89 грн., за грудень в сумі 726,76 грн., а також за січень 2005 року в сумі 320 грн. Вищевказана заборгованість була сплачена лише 14 травня 2007 року в сумі 1200 грн.
Отже, у відповідача були підстави для застосування до позивача фінансових санкцій у вигляді штрафу та пені.
Як передбачено пунктом 9.3.2 Інструкції про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України, затвердженої постановою правління Пенсійного фонду України від 19 грудня 2003 року № 21-1 (далі - Інструкція) розрахунок цієї фінансової санкції здійснюється на підставі даних картки особового рахунку платника.
Так, судом апеляційної інстанції було встановлено, що сума штрафу була розрахована відповідачем в залежності від кількості днів затримки сплати внесків і правильно застосовано відсоткову ставку 50 %, так як строк затримки складав більше 90 днів.