ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 жовтня 2019 року
м. Київ
Справа № 911/2818/17
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Мачульського Г.М. - головуючого, Кушніра І.В., Краснова Є.В.
за участю секретаря судового засідання Лихошерст І.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу першого заступника прокурора Київської області
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.01.2019 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Сулім В.В., судді Коротун О.М., Чорногуз М.Г.) та на рішення Господарського суду Київської області від 14.05.2018 (суддя Чонгова С.І.)
за позовом першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Київській області
до 1. Софіївсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області
2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Барселона Ю ЕЙ"
треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача ОСОБА_1, Державне підприємство "Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат "Пуща-Водиця"
про визнання недійсним рішення та витребування земельної ділянки
за участю:
відповідача-2: Вітусєвич Я.Ф. (адвокат)
прокурора: Савицька О.В. (посвідчення),
ВСТАНОВИВ:
1. Короткий зміст і підстави позовних вимог
1.1. Перший заступник прокурора Київської області (далі-прокурор) звернувся у суд з позовом в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Київській області (далі-позивач) до Софіївсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області (далі-відповідач-1) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Барселона Ю ЕЙ" (далі-відповідач-2), згідно якого просив:
- визнати недійсним рішення відповідача-1 від 20.10.2010 № 93 "Про затвердження проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства в АДРЕСА_1 , громадянину ОСОБА_1 ";
- витребувати у відповідача-2 з незаконного володіння земельну ділянку, розташовану в с.Софіївська Борщагівка Києво-Святошинського району, кадастровий номер 3222486200:03:009:0048, площею 0,5 га на користь позивача;
- визнати поважними причини пропуску позовної давності та захистити порушене право.
1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірне рішення відповідача-1 ухвалене з порушенням вимог законодавства та прав дійсного власника цих земель і підлягає визнанню недійсним. Оскільки право власності відповідачем-2 на земельну ділянку зареєстровано у встановленому порядку, слід витребувати земельну ділянку із чужого незаконного володіння на підставі статей 387, 388 ЦК України.
2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
2.1. Рішенням Господарського суду Київської області від 14.05.2018, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 21.01.2019, в позові відмовлено.
2.2. Свої висновки суди мотивували тим, що спірне рішення відповідача-1 суперечить вимогам законодавства, а права позивача є порушеними, але підставою для відмови в позові є сплив строку позовної давності, на застосуванні якого наполягав відповідач-2.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги
3.1. У касаційній скарзі заявник просить вказані судові рішення скасувати та прийняти нове, яким позов задовольнити повністю.
3.2. В обґрунтування касаційної скарги перший заступник прокурора Київської області посилався на те, що рішення судів прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушення норм процесуального права. Заявник касаційної скарги вважає, що позивач про порушення інтересів держави із зазначенням особи порушника довідався з листа прокуратури Київської області від 11.08.2017 року, а тому висновки судів попередніх інстанцій про сплив позовної давності є помилковими, суди взагалі не встановили моменту обізнаності уповноваженого органу щодо порушення інтересів держави, відповідач-2 набув право власності на земельну ділянку лише 13.11.2015 та саме від цієї дати необхідно здійснювати відлік строку позовної давності. Оскільки позов подано 11.08.2017, то строк позовної давності не пропущений.
4. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
4.1. Поданий Державним підприємством "Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат "Пуща-Водиця" (далі-третя особа-2) відзив на касаційну скаргу, у якому ця особа підтримує касаційну скаргу, не може бути прийнятий до розгляду виходячи із наступного.
4.2. Відповідно до приписів частини 2 статті 295 Господарського процесуального кодексу України відзив на касаційну скаргу має містити, зокрема, обґрунтування заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги.
4.3. Згідно статті 297 цього Кодексу учасники справи мають право приєднатися до касаційної скарги, поданої особою, на стороні якої вони виступали. До касаційної скарги мають право приєднатися також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (ч.1). До заяви про приєднання до касаційної скарги додається документ про сплату судового збору та докази направлення заяви іншим учасникам справи (ч.3).
4.4. Отже оскільки поданий відзив не містить обґрунтування заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, а за своєю суттю є приєднанням до касаційної скарги, однак не додано документу про сплату судового збору, а Господарський процесуальний кодекс України не містить положень щодо надання строку для усунення недоліків стосовно приєднання до касаційної скарги, поданий відзив залишається без розгляду.
5. Фактичні обставини справи, встановлені судами
5.1. Суди встановили, що рішенням 38-ї сесії 5-го скликання відповідача-1 від 07.07.2010 № 2 з урахуванням добровільної відмови землекористувача припинено право постійного користування третьої особи-2 на земельні ділянки загальною площею 61,85 га, (у тому числі ділянка 1 площею 3,65 га та ділянка 2 площею 58,2 га), які знаходяться в південно-західній частині села Софіївська Борщагівка Києво-Святошинського району Київської області.
5.2. Рішенням 39-ї сесії 5-го скликання відповідача-1 від 04.08.2010 № 4 затверджено технічну документацію на земельну ділянку площею 61,85 га, яку передано до земель запасу в межах села Софіївська Борщагівка Києво-Святошинського району Київської області.
5.3. Рішенням Апеляційного суду Київської області від 11.12.2014, залишеним без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України від 05.03.2015 та постановою Верховного Суду України від 24.06.2015, визнано недійсними та скасовані рішення відповідача-1 від 07.07.2010 № та від 04.08.2010 № 4.
5.4. На підставі рішення відповідача-1 від 04.08.2010 № 300 громадянину ОСОБА_1 (далі-третя особа) надано дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 0,5 га, який був затверджений рішенням відповідача-1 від 20.10.2010 № 93 та на підставі даного рішення надано вказаній фізичній особі у приватну власність земельну ділянку, площею 0,5 га, яка розташована на території села Софіївська Борщагівка.
5.5. Згідно рішення відповідача-1 від 20.10.2010 № 93 ОСОБА_1 отримав Державний акт на право власності на зазначену земельну ділянку. В подальшому за договором купівлі-продажу від 13.11.2015 відчужив її на користь відповідача-2.
5.6. На підставі рішення приватного нотаріуса Києво-Святошинського районного нотаріального округу від 13.11.2015 за індексним номером 26137596 за відповідачем-2 зареєстровано право власності на земельну ділянку площею 0,5 га з кадастровим номером 3222486200:03:009:0048 та цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .
5.7. Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 01.10.2013 у справі № 2а-35/1, яка набрала законної сили, визнано протиправним та скасовано рішення відповідача-1 від 04.08.2010 № 300, яким третій особі надано дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 0,5 га.
5.8. Суди встановили, що відповідачем-2 подано заяву про застосування наслідків спливу строку позовної давності, яку він обґрунтовував тим, що прокурор був обізнаний про спірне рішення відповідача-1 при заявлені у травні 2011 року позову відносно інших осіб, які отримали у власність земельні ділянки з земель, що були вилучені з користування третьої особи-2.
6. Позиція Верховного Суду
6.1. Частиною четвертою статті 300 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
6.2. Відповідно до частини першої статті 1 Господарського процесуального кодексу України, у редакції, чинній на час звернення позивача до суду з позовом, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб`єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
6.3. Згідно частини першої статті 2 ГПК України, у згаданій редакції, господарський суд порушує справи за позовними заявами підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.
6.4. Пунктом шостим статті 12 наведеного Кодексу, у вказаній редакції, встановлено, що господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають із земельних відносин, у яких беруть участь суб`єкти господарської діяльності, за винятком тих, що віднесено до компетенції адміністративних судів.
6.5. 15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким Господарський процесуальний кодекс України викладено в новій редакції.
6.6. Пунктом 10 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах щодо оскарження актів (рішень) суб`єктів господарювання та їх органів, посадових та службових осіб у сфері організації та здійснення господарської діяльності, крім актів (рішень) суб`єктів владних повноважень, прийнятих на виконання їхніх владних управлінських функцій, та спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем.
6.7. Відповідно до частини першої статті 15 Цивільного процесуального кодексу України, у редакції, чинній на час звернення позивача до суду з позовом, положення якої кореспондуються із частиною першою статті 19 цього Кодексу в редакції, чинній на час розгляду справи Верховним Судом, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин та інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
6.8. Разом з тим, згідно з правилами визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ за статтею 17 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на час звернення позивача до суду з позовом) юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Аналогічну норму закріплено в частині першій статті 19 цього Кодексу в редакції, чинній на час розгляду справи Верховним Судом.
Таким чином, до адміністративної юрисдикції відноситься справа, яка виникає зі спору в публічно-правових відносинах, що стосується цих відносин, коли один з його учасників є суб`єктом владних повноважень, здійснює владні управлінські функції, у цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їх права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин.
При цьому визначальними ознаками приватноправових відносин є юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового, особистого інтересу суб`єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням наявного приватного права певного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб`єкта владних повноважень.
Отже під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, обставин у справі.
6.9. Згідно з частинами першою та четвертою статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. У випадках, установлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.
6.10. Пунктом 10 частини другої статті 16 вказаного Кодексу передбачено, що цивільні права та інтереси суд може захистити в спосіб визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Водночас правовідносини щодо володіння, користування і розпорядження землею регулюються, зокрема, приписами Земельного кодексу України, а також прийнятими відповідно до нього нормативно-правовими актами.
6.11. Згідно з частинами другою та третьою статті 78 Земельного кодексу України право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.
6.12. Частинами першою та другою статті 116 Земельного кодексу України визначено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
6.13. Відповідно до частини четвертої статті 122 Земельного кодексу України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.
6.14. Таким чином, рішення суб`єкта владних повноважень у сфері земельних відносин може оспорюватися з точки зору його законності, а вимога про визнання рішення незаконним - розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо за результатами реалізації рішення у фізичної чи юридичної особи виникло право цивільне й спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер. У такому випадку вимогу про визнання рішення незаконним можна розглядати як спосіб захисту порушеного цивільного права за статтею 16 ЦК України та пред`являти до суду для розгляду в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо фактично підґрунтям і метою пред`явлення позовної вимоги про визнання рішення незаконним є оспорювання цивільного права особи (зокрема, права власності на землю), що виникло в результаті та після реалізації рішення суб`єкта владних повноважень.
6.15. Враховуючи те, що прокурор звернувся до господарського суду з позовом про визнання недійсним рішення відповідача-1 про надання земельної ділянки у власність фізичній особі ОСОБА_1, такий спір є приватноправовим і за суб`єктним складом сторін підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства, оскільки його вирішення впливає на права та обов`язки цих фізичних осіб.
6.16. Аналогічна правова позиція щодо підвідомчості земельних спорів за участю фізичних осіб викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2018 у справі № 911/4144/16, від 16.05.2018 у справі №911/4111/16, постановах Верховного Суду від 06.06.2018 у справі №911/4062/16, від 13.06.2018 у справі №911/4112/16, від 04.10.2018 у справі № 911/43/17, від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17.
6.17. Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду не вбачає правових підстав відступати від наведених правових позицій.
6.18. Отже, зважаючи на характер правовідносин у цій справі, Верховний Суд вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкових висновків про необхідність розгляду цієї справи в порядку господарського судочинства в частині позовних вимог про визнання недійсним спірного рішення відповідача-1.
6.19. За змістом пункту 1 частини першої статті 231 ГПК України відкрите провадження у справі підлягає закриттю, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.