ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 жовтня 2019 року
м. Київ
Справа № 916/1526/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Мачульського Г.М. - головуючого, Кушніра І.В., Краснова Є.В.
за участю секретаря судового засідання Лихошерст І.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу заступника військового прокурора Південного регіону України
на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 06.02.2019 (колегія суддів у складі: головуючий Савицький Я.Ф., Колоколов С.І., Принцевська Н.М.) та на рішення Господарського суду Одеської області від 06.11.2018 (суддя Лічман Л.В.)
за позовом заступника військового прокурора Південного регіону України в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, Міністерства оборони України, Квартирно-експлуатаційного відділу м. Одеси
до 1. Молодіжненської сільської ради Овідіопольського району Одеської області
2. Громадської організації "Сокіл"
3. Мисливсько-рибальського підприємства "Сокіл" громадської організації "Військово-мисливське товариство "Південь"
4. Товариства з обмеженою відповідальністю "Лагуна-Юг"
про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсними договорів оренди
за участю:
позивача-1: Коваль Є.В. (довіренсть)
позивача-2: 1) Колесник Л.І. (довіреність), 2) Закутній Б.М. (довіреність)
відповідача-4:Свида К.В. (адвокат)
прокурора: ЯговдікС.М. (посвідчення),
ВСТАНОВИВ:
1. Короткий зміст і підстави позовних вимог
1.1.Заступник військового прокурора Південного регіону України (далі-прокурор) звернувся у суд з позовом в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України (далі-позивач-1), Міністерства оборони України (далі-позивач-2), Квартирно-експлуатаційного відділу міста Одеси (далі-позивач-3) до Молодіжненської сільської ради Овідіопольського району Одеської області (далі-відповідач-1), Громадської організації "Сокіл" (далі-відповідач-2), Мисливсько-рибальського підприємства "Сокіл" громадської організації "Військово-мисливське товариство "Південь" (далі-відповідач-3), Товариства з обмеженою відповідальністю "Лагуна-Юг" (далі-відповідач-4), у якому просив:
- визнати незаконним та скасувати рішення відповідача-1 від 27.10.2004 № 611-IV "Про затвердження матеріалів інвентаризації земельних ділянок МОУ Південного оперативного командування квартирно-експлуатаційного відділу м. Одеси під базою відпочинку "Сокіл" МРП "Сокіл" Південної регіональної організації товариства військових мисливців та рибалок Збройних Сил України та передачу земельних ділянок у довгострокову оренду терміном на 49 років МРП "Сокіл" Південної регіональної організації ТВМР ЗС України, ГО "Сокіл", ТОВ "Лагуна-Юг" (далі-Рішення);
- визнати недійсним з моменту укладення договір оренди земельної ділянки від 30.12.2004, укладений між відповідачем-1 та відповідачем-3 щодо земельної ділянки площею 9,8131 га, розташованої за адресою: Одеська область, Овідіопольський район, с. Молодіжне, вул. Набережна, 4 ;
- визнати недійсним з моменту укладення договір оренди земельної ділянки від 30.12.2004, укладений між відповідачем-1 та відповідачем-2 щодо земельної ділянки площею 4,51 га, розташованої за адресою: Одеська область, Овідіопольський район, с. Молодіжне, вул. Набережна, 4Б ;
- визнати недійсним з моменту укладення договір оренди земельної ділянки від 30.12.2004, укладений між відповідачем-1 та відповідачем-4 щодо земельної ділянки площею 2,9514 га, розташованої за адресою: Одеська область, Овідіопольський район, с. Молодіжне, вул. Набережна, 4 .
1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Рішення відповідачем-1 прийнято з порушенням вимог статті 142 Земельного кодексу України, у зв`язку з чим спірні договори мають бути визнані недійсними у судовому порядку.
2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
2.1. Рішенням Господарського суду Одеської області від 06.11.2018, яке змінено постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 06.02.2019, в редакції мотивувальної частини, викладеної в цій постанові, в позові відмовлено.
2.2. Свій висновок суд першої інстанції мотивував тим, що Рішення та відповідні договори суперечать вимогам законодавства, оскільки земельна ділянка, відноситься до земель оборони, власником якої є держава в особі позивача-1, який згоду на припинення права постійного користування нею не давав. При цьому суд вказав на те, що права позивачів є порушеними, але підставою для відмови в позові є сплив строку позовної давності, на застосуванні якого наполягали відповідачі.
2.3. Суд апеляційної інстанції, змінюючи мотивувальну частину рішення суду першої інстанції, виходив з того, що Рішення прийнято відповідачем-1 у межах компетенції та відповідності до вимог законодавства, оскільки на момент його прийняття земельні ділянки державної і комунальної власності в межах с.Молодіжне не були розмежовані, а позивач-2 прийняв рішення, яким відмовився від користування земельною ділянкою, тому права позивачів не порушені, а підстави для застосування наслідків спливу строку позовної давності, відсутні.
3. Короткий зміст вимог, викладених у касаційній скарзі
3.1. У касаційній скарзі заявник просить вказані судові рішення скасувати та прийняти нове, яким позов задовольнити повністю.
3.2. В обґрунтування касаційної скарги заступник військового прокурора Південного регіону України посилався на те, що рішення судів прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушення норм процесуального права. Заявник касаційної скарги вважає, що позивач-1 не приймав рішення про вилучення земельної ділянки, тому не був обізнаний про її вибуття з державної власності поза його волею, а довідався про це з листа військового прокурора Південного регіону України від 25.05.2018, відтак строк позовної давності не пропущено, що узгоджується з низкою постанов судів касаційних інстанцій, які відображені у касаційній скарзі. При цьому заявник вказує на те, що розпоряджатися земельною ділянкою вправі був лише позивач-1, а не відповідач-1, та заяви на припинення права користування нею позивач-2 не направляв позивачу-1. Також заявник вказує, що апеляційний суд безпідставно застосував редакцію Земельного кодексу України 1990 року до спірних правовідносин та не надав належної оцінки Державному акту на право постійного користування землею 1986 року. Крім того зазначає, що база відпочинку "Сокіл", яка розташована на спірній земельній ділянці. належить на праві власності державі в особі позивачів 1-2, тому здійснення будь-яких дій щодо зміни власника цього майна є неправомірним.
4. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
4.1. Відповідачі 2 та 3 у відзиві на касаційну скаргу, посилаючись на правильне застосування судом апеляційної інстанції норм чинного законодавства, зазначили про безпідставність доводів та вимог викладених у касаційній скарзі, у зв`язку з чим просили залишити оскаржувану постанову суду без змін, а касаційну скаргу без задоволення.
4.2. Відзив відповідача-4 на касаційну скаргу не може бути розглянуто, оскільки він поданий електронною поштою 10.05.2019, тобто поза межами строку, визначеного ухвалою Касаційного господарського суду від 05.04.2019.
4.3. Так ухвалою Верховного Суду від 05.04.2019 визначено строк для подання відзиву на касаційну скаргу з доказами надсилання копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи, до Касаційного господарського суду до 08.05.2019.
4.4. Частиною 1 статті 295 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що учасники справи мають право подати до суду касаційної інстанції відзив на касаційну скаргу в письмовій формі протягом строку, встановленого судом касаційної інстанції в ухвалі про відкриття касаційного провадження.
4.5. Згідно частини 4 статті 13 цього Кодексу кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
4.6. Відповідно до положень частини 1 статті 118 вказаного Кодексу право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.
Отже поза межами вказаного строку право на подачу відзиву відсутнє.
4.7. На підставі викладеного, відзив відповідача-4 залишено судом без розгляду, оскільки він був поданий після закінчення строку, наданого для його подання, без наявності поважних причин.
4.8. Подані Міністерством оборони України письмові пояснення до касаційної скарги, у яких зазначене про необхідність скасування судових рішень, та прийняття нового, про задоволення позову прокурора, не можуть бути прийнятий до розгляду разом із касаційною скаргою виходячи із наступного.
4.9. Відповідно до приписів частини 2 статті 295 Господарського процесуального кодексу України відзив на касаційну скаргу має містити, зокрема, обґрунтування заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги.
4.10. Згідно статті 297 цього Кодексу учасники справи мають право приєднатися до касаційної скарги, поданої особою, на стороні якої вони виступали. До касаційної скарги мають право приєднатися також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (ч.1). До заяви про приєднання до касаційної скарги додається документ про сплату судового збору та докази направлення заяви іншим учасникам справи (ч.3).
4.11. Отже оскільки подані пояснення не містять обґрунтування заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, а за своєю суттю є приєднанням до касаційної скарги, однак позивачем-2 не додано документу про сплату судового збору, а Господарський процесуальний кодекс України не містить положень щодо надання строку для усунення недоліків стосовно приєднання до касаційної скарги, подані пояснення залишаються без розгляду, а також відповідно відзив відповідача-4 на ці пояснення.
5. Фактичні обставини справи, встановлені судами
5.1.Суд першої інстанції встановив, що відповідно до Державного акта на право постійного користування землею серії Б №032344 Квартирно - експлуатаційній частині Одеського району, правонаступником якої є позивач-3, у 1986 році виконкомом Овідіопольської районної ради народних депутатів Одеської області надано в постійне користування земельну ділянку загальною площею 586,5 га, до складу якої увійшла земельна ділянка площею 296,8 га, розташована на території Молодіжненської сільської ради Овідіопольського району Одеської області.
5.2. Вказані землі за формою власності відносяться до державної власності, за цільовим призначенням до земель оборони.
5.3. Відповідачем 27.10.2004 прийнято Рішення, яким, зокрема, припинено право позивача-3 на постійне користування частиною цієї землі оборони площею 17,2475 га, віднесено її до земель рекреаційного призначення та передано в довгострокову оренду відповідачам 2-4.
5.4. На підставі Рішення, 30.12.2004 відповідачем-1 укладені оспорювані договори оренди земельних ділянок, зокрема з відповідачем-3 щодо земельної ділянки площею 9,8131 га; з відповідачем-2 щодо земельної ділянки площею 4,51 га та відповідачем-4 щодо земельної ділянки площею 2,9514 га, які були зареєстровані у встановленому законом порядку та в подальшому відомості про них були внесені до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
5.5. Суд першої інстанції встановив, що відповідачами були подані заяви про застосування наслідків спливу строку позовної давності.
5.6. Апеляційний суд встановив, що 18.02.2000 начальник Розквартирування військ і капітального будівництва Збройних Сил України начальник Головного управління розквартирування військ і капітального будівництва Міноборони України Рудковський Д.О. подав Міністру оборони України Кузьмуку О.І. довідку-доповідь №163/467 з метою отримання рішення, в якій вважав за можливе клопотання командувача Південного Оперативного командування Затинайка О.І. задовольнити та передати в народне господарство для використання під рибальсько-туристичну базу Іллічівського військово-мисливського товариства 22,4 га земель військового містечка №1 м.Іллічівськ. В цій довідці було також зазначено, що на вказаній території на підставі наказу Командувача військами Одеського військового округу від 12.02.1980 №22 була створена Іллічівська рибальсько-туристична база військово-мисливського товариства та понад 20 років дана територія в інтересах Збройних сил України не використовується і подальше утримання її для Міноборони не планується.
5.7. Міністр оборони України Кузьмук О.І. 18.02.2000 прийняв рішення про передачу в народне господарство земельної ділянки площею 22,4га з території військового містечка №1 м.Іллічівськ, вказавши "згоден" на вказаній довідці-доповіді №163/467.
5.8. Листом начальника Розквартирування військ і капітального будівництва Збройних Сил України начальника Головного управління розквартирування військ і капітального будівництва Міністерства оборони України Рудковського Д.О . №163/483 від 21.02.2000 командувача військами південного оперативного командування Затинайка О.І. було повідомлено, що Міністр оборони України Кузьмук О.І. рішенням від 18.02.2000 дозволив передати в народне господарство земельну ділянку площею 22,4га з території військового містечка №1 м.Іллічівськ відповідно до наданої схеми. Передачу земельної ділянки доручено здійснити відповідно до діючого законодавства з внесенням змін в облікові дані та вчинити відповідні дії певними особами.
6. Позиція Верховного Суду
6.1. Відповідно до частин 1 статті 300 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
6.2. Переглянувши судові рішення у касаційному порядку на підставі встановлених фактичних обставин справи, враховуючи визначені ГПК України межі такого перегляду, суд касаційної інстанції виходить із наступного.
6.3. Згідно частини першої статті 13 Конституції України земля та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
6.4. Відповідно до частини першої статті 14 наведеного Закону, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.
6.5. Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
6.6. Пунктом 5 статті 116 вказаного Закону унормовано, що Кабінет Міністрів України здійснює управління державною власністю відповідно до закону.
6.7. За приписами пункту "а" частини 1 статті 13 Земельного кодексу України до повноважень Кабінету Міністрів України в галузі земельних відносин належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.
6.8. Згідно частини першої статті 77 цього Кодексу, у редакції чинній на момент винесення Рішення, землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України.
6.9. Частиною першою статті 92 вказаного Кодексу, у відповідній редакції, встановлено, що право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.
6.10. Статтею 1 Закону України "Про використання земель оборони" визначено, що землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України (далі - військові частини).
6.11. Частиною другою статті 14 Закону України "Про Збройні Сили України" передбачено, що земля, води, інші природні ресурси, а також майно, закріплені за військовими частинами, військовими навчальними закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, є державною власністю, належать їм на праві оперативного управління та звільняються від сплати усіх видів податків.
6.12. Відповідно до частини першої статті 2 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" вирішення питань щодо забезпечення Збройних Сил України військовим майном, а також визначення порядку вилучення і передачі його до сфери управління центральних або місцевих органів виконавчої влади, інших органів, уповноважених управляти державним майном, самоврядним установам і організаціям та у комунальну власність територіальних громад сіл, селищ, міст або у їх спільну власність (за згодою відповідних органів місцевого самоврядування з дотриманням вимог Закону України "Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності" належить до компетенції Кабінету Міністрів України.