Постанова
Іменем України
17 жовтня 2019 року
м. Київ
справа №761/23477/16-ц
провадження №61-46657св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Висоцької В. С. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Фаловської І. М.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - комунальне підприємство "Київпастранс" в особі Автобусного парку №8,
третя особа - ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 26 березня 2018 року у складі судді Савицького О. А. та постанову Апеляційного суду м. Києва від 18 липня 2018 року у складі колегії суддів Невідомої Т. О., Гаращенка Д. Р., Пікуль А. А.,
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду до комунального підприємства "Київпастранс" (далі - КП "Київпастранс") в особі Автобусного парку №8 (далі - АП №8), в якому просив визнати неправомірною зміну істотних умов його праці, зобов`язати відповідача поновити йому попередні умови праці - допустити до роботи водієм автобусного міського маршруту, стягнути з відповідача на його користь 150 000 грн моральної шкоди та судові витрати.
Позов мотивовано тим, що на виконання рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 22 березня 2016 року позивача поновлено в КП "Київпастранс" (Автобусний парк №8) на посаді водія автотранспортного засобу 2 класу до 1 автоколони для роботи на міських маршрутах. Разом з тим, відповідач жодного разу не допустив його до виконання роботи на міських маршрутах. В порушення вимог статей 31, 32 КЗпП України відповідач здійснив переведення позивача без його згоди на іншу роботу, змінивши при цьому істотні умови трудового договору.
За вказаних обставин, а також посилаючись на положення статей 1, 6, 14 Закону України "Про автомобільний транспорт", статей 31, 32 КЗпП України, позивач вважає, що зміна відповідачем істотних умов трудового договору підлягає визнанню судом неправомірною, з покладенням на відповідача обов`язку поновити позивачу попередні умови праці.
В обґрунтування вимог про відшкодування моральної шкоди позивач посилався на те, що внаслідок порушення відповідачем його трудових прав шляхом безпідставного оголошення догани, наступного незаконного звільнення, а також наступної зміни в односторонньому порядку істотних умов трудового договору, він відчував довготривалі моральні страждання, переживання та перебував у постійній нервовій та психологічній напрузі, які продовжують тривати і до теперішнього часу.
У серпні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до КП "Київпастранс" в особі Автобусного парку № 8, в якому просив визнати незаконним та скасувати наказ про звільнення, поновити його на роботі та стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу.
Вказаний позов мотивовано тим, що наказом від 04 липня 2016 року позивача звільнено з посади водія автотранспортних засобів за прогул на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП України.
Позивач вважає своє звільнення незаконним та безпідставним, оскільки жодного прогулу ані 21 червня 2016 року, ані в інший день ним не допускалось.
В порушення вимог статті 149 КЗпП України відповідач, прийнявши рішення застосувати до позивача дисциплінарне стягнення, не зажадав надання письмових пояснень. Крім того, під час звільнення не було враховано, що з 04 липня 2016 року позивач перебував на лікарняному, у зв`язку з чим звільнення відбулось з порушенням вимог статті 40 КЗпП України.
Звільнення позивача з займаної посади відбулось в період його тимчасової непрацездатності та з порушенням норм трудового законодавства, що є підставою для визнання незаконним і скасування наказу про звільнення, поновлення його на роботі зі стягненням середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 10 серпня 2016 року вищевказані справи за позовними заявами ОСОБА_1 об`єднано в одне провадження.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 26 березня 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання неправомірною зміни істотних умов праці, відшкодування моральної шкоди, зобов`язання вчинити певні дії та поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що зміни істотних умов праці позивача з моменту поновлення на роботі і до моменту звільнення за прогул не відбулось, а відповідач мав всі законні підстави прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 з займаної ним посади за прогул без поважних причин.
Постановою Апеляційного суду м. Києва від 18 липня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди скасовано з ухваленням нового рішення про часткове задоволення цих позовних вимог.
Стягнуто з КП "Київпастранс" в особі Автобусного парку №8 на користь ОСОБА_1 5 000 грн на відшкодування моральної шкоди та 551,20 грн на відшкодування судових витрат по сплаті судового збору, а всього 5 551,20 грн.
В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що висновок суду першої інстанції про те, що зміни істотних умов праці позивача не відбулось є правильним та таким, що ґрунтується на вимогах закону, доказах, досліджених у судовому засіданні, яким надана належна правова оцінка.
Також суд першої інстанції дійшов правильного висновку про необґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 та правомірно відмовив у позові про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки факт прогулу позивача підтверджено наданими відповідачем та дослідженими судом доказами: копіями дорожніх листів, викопіюваннями з журналів проходження медичних оглядів, копією акта від 21 червня 2016 року про відсутність на роботі, складеного службовими особами відповідачами.
Будь-яких доказів, які б підтверджували, що ОСОБА_1 повідомив уповноважених осіб відповідача про перебування на лікарняному, матеріали справи не містять. Оригінал листка непрацездатності був наданий лише суду першої інстанції.
В свою чергу, відповідач, дізнавшись про такий факт, своїм наказом від 22 березня 2018 року вніс зміни до наказу від 04 липня 2016 року про припинення трудового договору (контракту) з ОСОБА_1 шляхом зміни дати його звільнення з 04 липня 2016 року на 14 липня 2016 року, що узгоджується з нормами трудового законодавства.
Разом з тим, суд апеляційної інстанції не погодився з висновками місцевого суду в частині вирішення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди та виходив з того, що поза увагою суду залишився той факт, що позивач обґрунтовував свою вимогу про відшкодування моральної шкоди не лише протиправною зміною істотних умов його праці, а і незаконним притягненням до дисциплінарної відповідальності та подальшим звільненням з посади.
Пред`являючи первинний позов про поновлення на роботі, за наслідками розгляду якого було ухвалено рішення суду від 22 березня 2016 року, вимог про відшкодування моральної шкоди ОСОБА_1 не заявляв, а тому завдана йому незаконним звільненням шкода повинна бути відшкодована.
Внаслідок порушення трудових прав ОСОБА_1 йому завдано моральної шкоди, розмір якої, з урахуванням обставин справи, засад розумності та справедливості, суд апеляційної інстанції визначив в сумі 5 000 грн.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ОСОБА_1, не погоджуючись з рішеннями судів в частині відмови у задоволенні позовних вимог про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалені у справі рішення в оскаржуваній частині та задовольнити вказані позовні вимоги, визнавши наказ про його звільнення незаконним, поновити його на роботі зі стягненням середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції, поклавши в основу судового рішення наказ від 22 березня 2018 року, яким було внесено зміни до наказу про звільнення від 04 липня 2016 року щодо дати звільнення, порушив норми процесуального права, не оголосив його зміст та не заслухав думку сторони позивача щодо доручення зазначеного доказу до матеріалів справи.
Встановивши факт, що в день звільнення - 04 липня 2016 року позивач перебував на лікарняному (в період з 04 липня 2016 року по 13 липня 2016 року включно), що підтверджується відповідним листком непрацездатності, суд, відповідно до вимог статті 235 КЗпП України зобов`язаний був поновити позивача на попередній роботі. Інших способів відновлення порушених прав працівника, звільненого з ініціативи власника в період тимчасової непрацездатності, законом не передбачено (не передбачено у тому числі відновлення порушених прав шляхом зміни дати звільнення).
Судами не враховано, що дії відповідача, вчинені 22 березня 2018 року (через 2 роки після незаконного звільнення), щодо зміни дати звільнення позивача жодним чином не впливають на той факт, що 04 липня 2016 року його звільнення відбулось в день перебування на лікарняному, та, відповідно, такі дії не повинні були прийматися судом до уваги, оскільки немає іншого способу відновлення порушених прав у цьому випадку ніж поновлення на роботі.
Крім того, частина 3 статті 40 КЗпП України не ставить заборону звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності в залежність від наявності доказів повідомлення чи не повідомлення працівником роботодавця про перебування на лікарняному.
Висновки суду про законність звільнення позивача в період тимчасової непрацездатності, у зв`язку з відсутністю в матеріалах справи доказів, які б підтверджували, що позивач повідомив відповідача про перебування на лікарняному, не ґрунтуються на вимогах закону.
Отже судами попередніх інстанцій неправильно застосовано вимоги частини третьої статті 40, статті 235 КЗпП України в частині вирішення позовних вимог щодо незаконності звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу відповідач - КП "Київпастранс", не погодився з доводами позивача та просить залишити ухвалені у справі судові рішення в оскаржуваній частині без змін, посилаючись на їх законність і обґрунтованість.
Інші учасники справи відзиви на касаційну скаргу не подали.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.