Постанова
Іменем України
10 жовтня 2019 року
м. Київ
справа № 372/332/17-ц
провадження № 61-38001св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Усика Г. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадженнякасаційну скаргу ОСОБА_2 на заочне рішення Обухівського районного суду Київської області від 15 червня 2017 року у складі судді Зінченка О. М. та постанову Апеляційного суду Київської області від 07 червня 2018 року у складі колегії суддів: Волохова Л. А., Матвієнко Ю. О., Мельника Я. С.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів
У лютому 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу та відсотків за користування позикою за договором позики.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що 26 грудня 2013 року він за взаємною згодою передав ОСОБА_2 у борг суму в розмірі 30 000,00 дол. США. При фактичному отриманні вказаної суми ОСОБА_2 надана розписка від 26 грудня 2013 року. Вказана сума позичалася відповідачеві на строк до 26 червня 2014 року, про що вказано в розписці. У зазначений строк відповідач кошти не повернула, він неодноразово вимагав повернути борг, проте ОСОБА_2 взяті на себе зобов`язання не виконує.
Посилаючись на викладене, позивачі, з урахуванням уточнених вимог, просив стягнути з відповідача суму боргу, 3 % річних та відсотки за користування позикою у розмірі 1 743 312,93 грн.
Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 15 червня 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 суму боргу, 3 % річних та відсотки за користування позикою у розмірі 1 743 312,93 грн. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_2 , видавши позивачу власноручно написану розписку про одержання у позику грошових коштів та свій обов`язок повернути вказані кошти, визнала факт одержання таких коштів у зазначеному розмірі, що відповідно до частини другої статті 1046 та частини другої статті 1047 ЦК України становить зміст цього виду правовідносин, підтверджує факт отримання таких коштів та визначає її обов`язки, які вона прийняла на себе у зв`язку з отриманням таких коштів.
Постановою Апеляційного суду Київської області від 07 червня 2018 рокурішення суду першої інстанції залишено без змін.
Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, суд апеляційної інстанції виходив із того, що у розписці про отримання грошових коштів від 26 грудня 2013 року строк виконання зобов`язання щодо повернення грошових коштів сторони визначили до 26 червня 2014 року, але станом на день подання позовної заяви та розгляду справи, грошові кошти ОСОБА_1 не повернуті, взяті на себе зобов`язання ОСОБА_2 не виконала. При цьому сторонами у розписці визначено строк виконання зобов`язання щодо повернення грошових коштів до 26 червня 2014 року, а позов про стягнення боргу подано до суду у лютому 2017 року, тобто у межах загальної позовної давності, а тому підстави для застосування строку позовної давності відсутні.
Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
У червні 2018 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Обухівського районного суду Київської області від 15 червня 2017рокута постанову Апеляційного суду Київської області від 07 червня 2018 року, в якій просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та направити справу до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Вказує на те, що у договорі позики вказано, що вона позичила у ОСОБА_1 246 000,00 грн, та згідно з умовами вказаного договору, вона повинна була повернути кошти позикодавцю (Іжко) в національній валюті не пізніше 26 червня 2014 року. Після укладання вказаних угод, приблизно через чотири години вона виконала свої боргові зобов`язання перед ОСОБА_1, шляхом повернення йому 40 000,00 дол. США, про що останній у кабінеті нотаріуса власноруч написав розписку, якою підтвердив отримання валютних коштів. Тобто, вони домовились, що вона повинна повернути 40 000,00 дол. США, а він залишить меблі і інші речі побутового призначення. Також існують певні обставини, які вказують на попередній зговір суддів щодо надання допомоги ОСОБА_1, який зміг знайти той необхідний ключ, який відімкнув серця наших "доброчесних" суддів. Суддя повинен був знати, що ухвалюючи таке ганебне рішення, він фактично ставить під загрозу виселення цілої родини, а також її баби, яка є особою похилого віку, якій виповнилось 93 роки. Тобто, суддя Зінченко, ухвалюючи таке рішення фактично прийняв участь у рейдерському захопленні будинку. Досвідчені судді апеляційної інстанції дали можливість водію ОСОБА_1 обвести їх навколо пальця, що є апріорі нелогічним та нехарактерним випадком у судовій практиці, а в випадку якщо це було зроблено завідомо, то судді повинні піти з посад.
У червні 2018 року ОСОБА_2 подала до суду клопотання про розгляд справи на засіданні Великої Палати Верховного Суду, оскільки на підставі динаміки та послідовності відомих подій вважає за доцільне передати розгляд її справи до Великої Палати Верховного Суду.
У березні 2019 року ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу у якій зазначено, що відповідач посилається на нотаріально завірені договори дарування будинку та позики, і незрозумілим чином пов`язує його із цією справою. Все, що подається відповідачем - це скарги та заперечення, які є "творами на вільну тему", в яких відсутні посилання на конкретні докази та норми процесуального та матеріального права.
У лютому 2019 року ОСОБА_2 подала до суду клопотання в якому вказала, що позивач займається рейдерством та просила долучити до матеріалів справи постанову Верховного Суду від 30 січня 2019 року.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 19 вересня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
За змістом частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Позиція Верховного Суду
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій відповідають вимогам статей ЦПК України щодо законності та обґрунтованості.
Судом встановлено, що 26 грудня 2013 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладений договір позики, відповідно до умов якого ОСОБА_1 передав ОСОБА_2 грошові кошти у сумі 30 000,00 дол. США. Вказана розписка містить зобов`язання про повернення позичених коштів до26 червня 2014 року.
Нормативно-правове обґрунтування
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики на позичальникові лежить обов`язок повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.
Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.