Постанова
Іменем України
17 жовтня 2019 року
місто Київ
справа № 127/25380/16-ц
провадження № 61-35411ск18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Апеляційного суду Вінницької області від 03 квітня 2018 року у складі колегії суддів: Якименко М. М., Ковальчука О. В., Сала Т. Б.,
ВСТАНОВИВ:
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивача
У листопаді 2016 року до суду звернувся ОСОБА_1 про визнання удаваним договору позики від 01 червня 2015 року; просив визнати недійсним договір дарування грошових коштів у розмірі 120 000, 00 грн з обов`язком передати дарунок у майбутньому, після продажу будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, укладений ОСОБА_1 з ОСОБА_4 (на момент подання позову її прізвище ОСОБА_2 ), яка діяла в інтересах ОСОБА_5, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, як такий, що вчинений проти справжньої волі внаслідок застосування психічного тиску з боку ОСОБА_2 .
Позивач на обґрунтування своїх вимог посилався на те, що 01 червня 2015 року приватним нотаріусом Яровою Я. М. посвідчено договір позики, згідно з яким ОСОБА_2, позикодавець, передає у власність ОСОБА_1, позичальникові, на умовах повернення у строк до 01 червня 2017 року грошові кошти у сумі 120 000, 00 грн. В той же день ОСОБА_2 написала розписку, згідно з якою вона, представляючи інтереси ОСОБА_5 на підставі довіреності, укладає договір позики від 01 червня 2015 року НАМ 422295 та зобов`язує ОСОБА_1 сплатити їй кошти згідно з укладеним договором тільки після продажу будинку, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, відповідно до домовленості виплати за її частку будинку за цією адресою.
Позивач вважає, що договір позики є удаваним, оскільки кошти за оспорюваним договором позики ніколи не передавалися, а також сторони, укладаючи договір позики, мали на меті нотаріально оформити намір ОСОБА_1 передати ОСОБА_5, в майбутньому, після продажу будинку, грошові кошти у сумі 120 000, 00 грн. Позивач зазначає, що насправді 01 червня 2015 року укладено договір дарування грошових коштів з обов`язком передати дарунок в майбутньому. Цей договір укладено проти волі ОСОБА_1, оскільки вчинено він під впливом насильства, а саме психологічного тиску з боку ОСОБА_2, яка погрожувала, що звернеться до суду з апеляційною скаргою на ухвалу про визнання мирової угоди судом, а також звернеться зі скаргами від імені баби, ОСОБА_5, на роботу позивача з вимогою звільнення його з роботи, погрожувала, що про цю обставину стане відомо іншим родичам.
Стислий виклад заперечень відповідача
Відповідач позов не визнала, вважала його необґрунтованим та таким, у задоволенні якого необхідно відмовити.
Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 31 жовтня 2017 року позов задоволений. Визнано удаваним договір позики, посвідчений 01 червня 2015 року приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Яровою Я. М., за реєстровим № 277, визнано недійсним договір дарування грошових коштів у розмірі 120 000, 00 грн, з обов`язком передати дарунок у майбутньому, після продажу будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, укладений ОСОБА_1 з ОСОБА_2, яка діяла в інтересах ОСОБА_5, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, як такий, що вчинений проти справжньої волі внаслідок застосування психічного тиску з боку ОСОБА_2 . Вирішено питання розподілу судових витрат.
Суд першої інстанції керувався тим, що розписка, написана ОСОБА_2, підтверджує справжню суть укладеного правочину та волевиявлення сторін, відповідно до якої відповідач зобов`язує позивача передати кошти згідно з укладеним договором позики тільки після продажу будинку за адресою: АДРЕСА_1, за домовленістю виплати за частку будинку. Тобто дійсні наміри сторін спрямовані на передачу ОСОБА_1 ОСОБА_2, яка діяла в інтересах ОСОБА_5, коштів у розмірі 120 000, 00 грн у майбутньому, після продажу будинку, який належав померлому ОСОБА_7, і які ОСОБА_2 називає компенсацією за частину в будинку, на який відкрилась спадщина після смерті ОСОБА_7 Тобто суд дійшов висновку, що насправді укладений правочин має ознаки договору дарування з умовою, що слідує з розписки ОСОБА_2 . В обґрунтування рішення суд також послався на показання свідків, які у судовому засіданні підтвердили обставини укладення договору позики.
Постановою Апеляційного суду Вінницької області від 03 квітня 2018 року рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення, яким у позові відмовлено.
Постанова суду апеляційної інстанції обґрунтовувалася тим, що за договором позики позивач підтвердив своїм підписом, що отримав кошти від ОСОБА_2 до підписання угоди. Доказів на підтвердження факту безгрошовості зазначеної угоди позивач суду не надав. Зміст розписки, показання свідків, на які посилається позивач, не підтверджують та не дають підстави вважати, що між сторонами фактично укладено удаваний правочин. Всупереч статті 81 ЦПК України позивач не довів, що, укладаючи договір позики, обидві сторони мали намір приховати інший правочин - договір дарування з обов`язком ОСОБА_1 передати, а ОСОБА_2 прийняти дарунок (гроші) у майбутньому. Враховуючи відсутність у сторін дійсної волі та спрямованості, наміру та прагнення приховати інший правочин - договір дарування, відсутність намагання досягнути іншого правового результату, які є головним елементом удаваного правочину, суд апеляційної інстанції зробив висновок про відсутність правових підстав для задоволення позову.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги
ОСОБА_1 , не погодившись із судовими рішеннями, у червні 2018 року подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції, рішення суду першої інстанції залишити в силі.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга обґрунтовувалась неправильним застосуванням судом апеляційної інстанції норм матеріального права й порушенням норм процесуального права. Заявник зазначає, що суд неправильно оцінив наявні у матеріалах справи докази і дійшов необґрунтованих висновків, що наявна у матеріалах справи розписка ОСОБА_2, показання свідків не доводять факту удаваності правочину.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу відповідач просила касаційну скаргу залишити без задоволення з підстав її необґрунтованості.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДАХ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
Ухвалою Верховного Суду від 21 червня 2018 року відкрито касаційне провадження та витребувано із суду першої інстанції копії матеріалів справи, необхідних для розгляду касаційної скарги.
За змістом правила частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд перевірив правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та дотримання норм процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.
Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 29 травня 2015 року за реєстровим № 686 посвідчена довіреність на виконання усного договору доручення, якою ОСОБА_5 уповноважує ОСОБА_2 представляти її інтереси з будь-яких питань, які її стосуватимуться.
01 червня 2015 року приватним нотаріусом Яровою Я. М., за реєстровим № 277, посвідчено договір позики, згідно з пунктом 1 якого ОСОБА_2 передала у власність ОСОБА_1 грошові кошти у сумі 120 000, 00 грн, які він зобов`язується повернути.
За змістом договору передачу грошей у повному обсязі здійснено до підписання цього договору. Згідно з пунктом 2 цього договору позичальник зобов`язується повернути кошти у строк до 01 червня 2017 року.
ОСОБА_2 01 червня 2015 року власноруч написана розписка, згідно з якою вона, представляючи інтереси ОСОБА_5 на підставі довіреності від 29 травня 2015 року НАН 454364, укладає договір позики від 01 червня 2015 року НАМ 422295, зобов`язує ОСОБА_1 сплатити їй кошти згідно з укладеним договором тільки після продажу будинку, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, згідно з домовленістю виплати за її частину цього будинку.
Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 3 ЦПК України 2004 року, кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до частин другої, третьої статті 202 ЦК України правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов`язки лише для особи, яка його вчинила. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (статті 204 ЦК України).
Згідно з частиною другою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).