Постанова
Іменем України
11 жовтня 2019 року
м. Київ
справа № 643/9963/17
провадження № 61-31985св18
Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Мартєва С. Ю., Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Сімоненко В. М.,
учасники справи:
позивачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,
відповідачі: ОСОБА_3, ОСОБА_4,
треті особи: ОСОБА_5, Реєстраційна служба Харківського міського управління юстиції, приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Шуть Олена Геннадіївна,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційні скарги ОСОБА_6, який діє в інтересах ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на рішення Апеляційного суду Харківської області від 25 липня 2017 року у складі колегії суддів: Піддубного Р.М., Котелевець А. В., Швецової Л. А.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2015 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом про визнання договору купівлі-продажу недійсним, визнання недійсною та анулювання реєстрації та права власності.
Позовні вимоги мотивовано тим, що на підставі свідоцтва, виданого 13 травня 2002 року Відділом приватизації житлового фонду Управління комунального майна та приватизації виконавчого комітету Харківської міської ради їх батьку ОСОБА_7 та діду ОСОБА_3 на праві спільної сумісної власності належала кв. АДРЕСА_1 . 04 грудня 2012 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Шуть О. Г. було посвідчено договір купівлі-продажу, за яким право власності на вказане нерухоме майно перейшло до ОСОБА_4 . Посилаючись на те, що ОСОБА_7 з 1996 року страждав на психічне захворювання, у звʼязку з чим під час укладення договору він не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними, позивачі просили визнати недійсним укладений 04 грудня 2012 року між ОСОБА_7, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 та анулювати реєстрацію права власності ОСОБА_4 на вказане майно.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 01 лютого 2017 року в задоволенні позову відмовлено.
Рішення мотивовано тим, що оскільки ОСОБА_7 на час смерті не був визнаний недієздатним, що підтверджується наявними матеріалами справи та не заперечувалось сторонами та третіми особами, тому порушень прав позивачів з боку відповідача ОСОБА_3 при укладенні договору купівлі-продажу квартири судом не встановлено та позивачами не доведено.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Рішенням Апеляційного суду від 25 липня 2017 року рішення Московського районного суду м. Харкова від 01 лютого 2017 року скасовано. Позов ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задоволено частково. Визнано недійсним укладений 04 грудня 2012 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_4 договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Шуть О. Г. за реєстр. № 10730.
В іншій частині у задоволенні позову відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 255,78 грн.
Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що в період укладення договору купівлі-продажу ОСОБА_7 за своїм психічним станом не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, тому суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність передбачених законом підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним.
Короткий зміст вимог касаційних скарг
У серпні 2017 року ОСОБА_6, який діє в інтересах ОСОБА_3 та ОСОБА_4 звернулись до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ з касаційними скаргами на судове рішення суду апеляційної інстанції, у яких просили скасувати вказане судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
25 вересня 2017 року ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ відкрито касаційне провадження у справі за касаційними скаргами ОСОБА_6, який діє в інтересах ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .
Згідно із статтею 388 ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", що набрав чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
08 листопада 2017 року до суду надійшли заперечення від адвоката Панасенка П. П., який діє в інтересах ОСОБА_2, ОСОБА_1 .
У травні 2018 року справу передано до Верховного Суду.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11 червня 2019 року вказану справу призначено судді-доповідачеві Петрову Є. В.
Аргументи учасників справи
Доводи осіб, які подали касаційні скарги
ОСОБА_6 , який діє в інтересах ОСОБА_3 зазначав, що при ухваленні оскаржуваного рішення судом апеляційної інстанції проігноровано положення узагальнення практики розгляду судами цивільних справ про визначення правочинів недійсними Верховного Суду України від 24 листопада 2008 року, згідно до якого для визнання правочину недійсним необхідно встановити наявність двох обставин: тяжких обставин та вкрай невигідних умов вчинення правочину.
У суді першої інстанції саме про це вказували позивачі та їх представник також про це йдеться і у позовній заяві. Проте, в суді було встановлено той факт, що якщо і вести мову про тяжкі обставини, у вигляді хвороби, то вкрай невигідних умов вчинення правочину встановлено не було. Навпаки, було встановлено та не опорювався сторонами той факт, що ОСОБА_7 самостійно прийняв рішення про реалізацію своєї частки квартири, самостійно прийняв участь в її реалізації, був у нотаріуса та безпосередньо отримав гроші від покупців, у подальшому самостійно, на свій власний розсуд, розпорядився належними йому грошима. Більш того, останні роки життя, з моменту реалізації квартири і до часу смерті, нікуди не звертався з приводу продажу квартири та не оскаржував договору купівлі-продажу.
Суд апеляційної інстанції не прийняв до уваги той факт, що позивачки, які не мали ніякого відношення до реалізованої квартири, а лише були доньками та онуками продавців, були незадоволенні тим, що від реалізації та отримання грошей, від продажу, безпосередньо їм не дісталися гроші у тому об`ємі, у якому вони бажали, саме тому фактично спір мав місце з приводу подальшого використання грошей від реалізації квартири, а не з приводу оспорювання самого договору купівлі-продажу.
Суд апеляційної інстанції не прийняв до уваги той факт, що позивачі знали про наміри батька реалізувати квартиру, та про її подальшу реалізацію. ОСОБА_2, як було встановлено у суді, самостійно звернулася до служби з приводу зняття її з реєстрації в квартирі. Проте в термін майже неповні три роки позивачі до суду не зверталися, оскільки батько був живий, а звернулись лише після його смерті у зв`язку з порушенням їх прав та інтересів.
ОСОБА_4 у своїй касаційній скарзі вказувала, що суд апеляційної інстанції помилково скасував законне по суті рішення суду першої інстанції, оскільки згідно позову та апеляційної скарги, права позивачок порушені несправедливим, на їх думку, розподіленням коштів від угоди.
Суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність порушення їхніх прав оспорюваним правочином, а відтак про відсутність підстав для захисту в суді.
Правильність позиції суду першої інстанції підтверджується також правовою позицією Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ по аналогічній справі від 26 липня 2017 року.
Крім іншого, до спадкової маси спірна квартира не входила, тому не можу бути причиною порушення прав позивачок як спадкоємців. В порядку процесуального правонаступництва позивачки не виступали, оскільки права батька порушені не були.
При цьому, інтереси самого померлого співвласника не були порушені, оскільки кошти від ОСОБА_4 він отримав і перерахував особисто, а як ними розпорядитися було його правом і умов договору купівлі-продажу квартири це не стосується. Більш того, померлий проживав і був прописаний разом з відповідачем ОСОБА_3 два з половиною роки потому після укладення угоди аж до смерті. Відсутність протягом цих двох з половиною років претензій позивачок про порушення прав їхнього батька свідчить про те, що насправді його інтереси порушені не були.
Зазначала, що відповідно до ст. 388 ЦК України вона є добросовісним набувачем спірної трикімнатної квартири за адресою АДРЕСА_1, оскільки придбала її за відплатним та нотаріально посвідчений договором купівлі-продажу за ціною 54 000 дол. США, не знала та не могла знати про психічну хворобу одного із продавців та співвласників проданої квартири.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 04 грудня 2012 року між ОСОБА_7, ОСОБА_3, з однієї сторони, та ОСОБА_4, з другої сторони, було укладено договір купівлі-продажу квартири, відповідно до умов якого ОСОБА_7, ОСОБА_3, як продавці передали у власність, а ОСОБА_4, як покупець, прийняла на умовах купівлі-продажу трикімнатну квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 і сплатила за неї 431 622 гривні, що еквівалентна 54 000 доларам США по курсу Нацбанка України, які продавці отримали від продавця до підписання цього договору, який посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Шуть О. Г., зареєстрований в реєстрі за № 10730 (т.1 а.с. 159-160, 161-162). Наслідком укладення договору стала державна реєстрація за відповідачкою ОСОБА_4 права власності на квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 (т.1 а.с. 163).
ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_7, що підтверджується копією Свідоцтва про смерть (т.1 а.с.20).
Згідно з Висновком судово-психіатричного експерта № 477 від 16 червня 2016 року (форма проведення посмертна), ОСОБА_7 за наданими даними 04 грудня 2012 року страждав стійким хронічним психічним розладом у формі шизофренії параноїчної; за своїм психічним станом ОСОБА_7 в період укладення договору купівлі-продажу, 04 грудня 2012 року, не був здатним усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними (т. 2 а.с. 17-20).